Размещено на http:/mego.info

Актуальні питання визначення поняття та змісту європейських стандартів в екологічній галузі

Савенко (Конюх) Г.В.

Галузь права - окрема сукупність норм, спрямована на регулювання певної сфери якісно однорідних суспільних відносин. Галузь права, найбільший структурний підрозділ і центральна ланка права, найповніше виражає «групові» особливості правового регулювання [1].

Екологічне право як галузь права - це сукупність установлених державою правових норм і правовідносин, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища та природних комплексів, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки людини та її оточення [2].

Думки про поняття екологічного права зводяться до двох основних напрямків. Одні автори вважають, що екологічне право належить до числа комплексних (інтегрованих) галузей права. При цьому комплексність екологічного права автори такої точки зору трактують по-різному. Наприклад: а) кожна галузь права, яка входить до складу екологічного права, регулює самостійний вид екологічних відносин, в основі яких лежать різні екологічні об'єкти; б) екологічне право - інтегрована правова спільність (комплексна галузь права), яка об'єднує сукупність еколого-право- вих норм. Водночас отримує розвиток і концепція, згідно з якою екологічне право не є комплексною галуззю права, а являє собою самостійну галузь права у загальній системі права. Так, Ю.О. Вовк вважає, що екологічне право має єдиний предмет правового регулювання - суспільні відносини, які складаються з приводу раціонального використання й охорони природних ресурсів. Інші автори, підтримуючи таку думку, наголошують на тому, що єдині екологічні відносини поділяються на декілька різновидів, які мають свої істотні специфічні особливості і спеціальні правові форми у вигляді підгалузей екологічного права. На їх думку, такий підхід до розуміння екологічного права забезпечує його єдність як самостійної (не комплексної) галузі права і внутрішню диференціацію [3].

А.Ю. Олійник екологічне право визначає як систему правових норм і принципів, якими регулюються та охороняються суспільні екологічні відносини щодо охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів [4]. Нами, в свою чергу, екологічне право визначено як сукупність правових норм та принципів, які регулюють суспільні відносини, що виникають з приводу взаємодії живого організму та природного середовища з метою ефективного функціонування людини з природою задля реалізації безпечного життя на землі та недопущення виникнення екологічних катаклізмів.

Окремі аспекти даної проблематики досліджували такі науковці, як: С. Гладкова, О. Гулак, І. Грицяк, О. Оржель, О. Палій, В. Колпаков, Ю. Краснова, С. Соколик, В. Єр- моленко та інші.

Мета статті полягає у розкритті поняття та змісту європейських стандартів загалом, аналізі видів європейських стандартів та їх роль в екологічній галузі. екологічний право європейський стандарт

Відповідно до статті 31 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» [5] з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, проводиться екологічна стандартизація і нормування. Стандартизація і нормування є функцією публічного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до Закону України «Про стандартизацію», стандарт - нормативний документ, заснований на консенсусі, прийнятий визнаним органом, що встановлює для загального і неодноразового використання правила, настанови або характеристики щодо діяльності чи її результатів, та спрямований на досягнення оптимального ступеня впорядкованості в певній сфері [6].

Наприклад, у Законі України «Про землеустрій» визначено, що дер-жавні стандарти, норми і правила у сфері землеустрою встановлюють комп-лекс якісних та кількісних показників, параметрів, що регламентують роз-робку і реалізацію документації із землеустрою з урахуванням екологічних, економічних, соціальних, природно-кліматичних та інших умов [7].

В Законі України «Про охорону земель» [8] визначено, що стандартиза-ція і нормування в галузі охорони земель полягають у забезпеченні екологіч-ної та санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом визначення вимог щодо якості земель, родючості ґрунтів і допустимого антропогенного навантаження та господарського освоєння земель.

В свою чергу, екологічні стандарти (стандарт від англ. БІ:апЬагі - норма, зразок) - це передусім нормативно-технічна документація, в якій визначено загальні екологічні вимоги до конкретних видів природокористування, якості навколишнього середовища. Якість навколишнього середовища - стан навколишнього середовища, який характеризується фізичними, хімічними, біологічними та іншими показниками або їх сукупністю [9].

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» екологічні стандарти визначає як державні стандарти в галузі охорони навколишнього природного середовища, що є обов'язковими для виконання та визначають: поняття і терміни, режим використання й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища та інші питання, пов'язані з охороною навколишнього природного середовища і використанням природних ресурсів [5].

Таким чином, підсумовуючи все вище визначене, можна зробити висновок, що екологічний стандарт - це нормативний документ, який приймається компетентним органом публічної влади та в якому визначаються обов'язкові норми, принципи з приводу забезпечення охорони природного середовища, а також обов'язкові правила та механізм їх дотримання при використанні природних ресурсів.

В свою чергу, В. Єрмоленко поняття «європейський стандарт» визначає як угоду про мінімальні вимоги до безпечності [10].

Європейський стандарт - регіональний стандарт, прийнятий Європейською організацією стандартизації [5]. Визначаючи європейський правовий стандарт як окрему категорію норм європейського права, необхідно зазначити, що цей термін слід вживати як у широкому, так і у вузькому розумінні. Широке розуміння в цілому збігається з поняттям категорії «правовий стандарт», тоді як вузьке розуміння може мати специфічний зміст та не збігатися з поняттям «правовий стандарт». Наприклад, одне з вузьких розумінь європейських стандартів - це стандарти у технічній сфері, що ухвалюються Європейським комітетом стандартизації, тобто за своїм змістом - технічною публікацією, що використовується як норма, правило, настанова чи визначення. Зрештою, вони є усталеною практикою та способом досягнення консенсусу у певній сфері правового регулювання. Ці стандарти створюються шляхом згоди між усіма зацікавленими сторонами, включаючи виробників, споживачів товарів та послуг. Кожен отримує вигоду від стандартизації завдяки підвищенню рівня безпеки та якості товарів, а також зменшення витрат на виробництво та зменшення собівартості товару [11].

Таким чином, Угода про асоціацію з Європейським Союзом (далі - ЄС) може стати інструментом, що дозволить Україні долучитися до основних тенденцій у сфері охорони довкілля та кліматичної політики. Оскільки імплементуючи директиви, які передбачені Угодою про асоціацію, Україна має шанс покращити свої екологічні стандарти і тим самим наблизитись до тих процесів, які забезпечують найкраще життя для громадян [12].

Нині, Україна як ніколи потребує застосування європейських стандартів і в такій сфері суспільних відносин як збереження та використання природоохоронних територій, задля чого їй потрібно привести екологічне законодавство максимально наближене до європейського. Це є необхідним, в першу чергу тому, що якість людського життя прямим чином залежить від якості природного навколишнього середовища. А нині ми спостерігаємо значну кількість загроз, що призводить до знищення природних екосистем та рідкісних видів живих організмів.

Співпрацю нашої держави з ЄС в екологічній галузі ми можемо простежити на наступному прикладі. Європейське товариство дикої природи (European Wilderness Society), яке дослідило декілька нових потенційних територій дикої природи (вілдернеса) в Україні згідно з європейським стандартом дикої природи (European Wilderness Quality Standard). Три нові території - два національні природні парки та один природний заповідник здійснюють діяльність щодо долучення до Європейської системи збереження дикої природи (European Wilderness Preservation System). Цей крок є результатом багатьох років ефективної та плідної співпраці між природоохоронними територіями та Європейським товариством дикої природи.

В минулому році національний природний парк «Зачарований край» став першим українським членом Європейської системи збереження дикої природи. Три природоохоронні території: Національний природний парк «Синевир», природний заповідник «Горга- ни» та Карпатський національний природний парк, проявили конкретний інтерес пройти суворий аудит їхньої дикої природи і, таким чином, стати кандидатом до вступу до Європейської системи збереження дикої природи. Всі троє почали співпрацю з Європейським Товариством дикої природи вже кілька років тому. Зокрема, природний заповідник «Гор- гани» розпочав співпрацю вже сім років тому, Карпатський національний природний парк і Національний природний парк «Синевир» співпрацюють з 2014 року [13].

Іншим видом застосування європейських норм в екологічній галузі є безпека та якість продукції і товарів, які виробляє наша держава як для використання на внутрішньому ринку, так і для експорту в країни ЄС. Після підписання Угоди з ЄС [12], Україна розпочала процес внесення змін до законодавства щодо якості та безпечності харчових продуктів відповідно до європейських стандартів.

На підставі трьох прийнятих законів України («Про технічні регламенти та оцінку відповідності» [14]; «Про стандартизацію» [6]; «Про метрологію та метрологічну діяльність» [15]) Україна повинна виконати величезну роботу з гармонізації свого законодавства та стандартів з європейськими. За оцінками експертів, належить переробити понад п'ятсот технічних регламентів і прийняти понад 3000 нових стандартів. Виконана робота дозволить укласти з ЄС відповідну угоду, за якою всі документи і сертифікати на свою продукцію виробник зможе отримати в Україні, і без будь-яких додаткових перевірок продавати її в країнах Євросоюзу. Єдина система стандартів, яка діє в Європі, дозволяє продавати товар, наприклад, і в Греції і в Німеччині без оформлення додаткових документів. Нині ж, в Україні вся імпортована з ЄС продукція повинна проходити перевірки на відповідність українським стандартам, що позначається на її ціні. Через це, далеко не всі європейські виробники готові витрачати час і кошти заради можливості потрапити на український ринок, а так само інвестувати в місцеві виробництва, що зараз є надзвичайно важливим. Українські виробники в основному впевнено тримаються на внутрішньому ринку, але для виходу на європейський ринок потрібні не тільки нові стандарти продукції, а й нові стандарти мислення [16].