Размещено на http:/mego.info

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗМІСТ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

1.1 Поняття та зміст інформаційної безпеки

1.2 Інформаційна безпека України в системі національної безпеки

1.3 Сутність адміністративних правовідносин в інформаційній сфері

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

РОЗДІЛ 2. МЕХАНІЗМ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ УПРАВЛІННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЮ БЕЗПЕКОЮ

2.1 Стан адміністративно-правового регулювання інформаційної безпеки України

2.2 Принципи та напрями адміністративно-правового регулювання інформаційної безпеки в Україні

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ №2

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

3.1 Міжнародно-правовий досвід адміністративно-правового регулювання інформаційної безпеки

3.2 Шляхи підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання інформаційної безпеки України

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ №3

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВРУ - Верховна Рада України;

ЄС - Європейський Союз;

ООН - Організація Об'єднаних Націй;

НАТО - Організація Північноатлантичного договору;

КУпАП - Кодекс України про адміністративні правопорушення;

ККУ -- Кримінальний Кодекс України.

ВСТУП

Актуальність теми роботи. Проблеми інформаційної безпеки України в сучасних умовах є надзвичайно актуальними і вимагають поглибленого вивчення. Ця робота здійснюється в межах вивчення загальних проблем національної безпеки.

Термін "безпека" розуміють як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства, держави від внутрішніх та зовнішніх загроз. Але його зміст у науковому розумінні ще повною мірою не визначений. Сьогодні точиться дискусія навколо цього питання, зокрема навколо оцінки критеріїв безпеки, характеристик вірогідних небезпек та їх структури або принципів побудови системи забезпечення національної безпеки. Загалом система інформаційної безпеки має відбивати стан захищеності національних інтересів саме в інформаційній сфері від зовнішніх та внутрішніх загроз як для самої держави або суспільства, так і для конкретної людини.

В умовах становлення інформаційного суспільства в Україні і світі пріоритетне місце серед різних напрямів державного управління посідає управління інформаційною сферою. Фундаментальною основою його здійснення виступають норми права, які покликані врегулювати та впорядкувати відповідні управлінські процеси, забезпечити їх цілеспрямованість, системність, стабільність і збалансованість. У зв'язку з цим удосконалення державного управління інформаційною сферою, підвищення його ефективності безпосередньо залежить від розвитку нормативно-правових засад його здійснення, що зумовлює, серед іншого, необхідність ґрунтовного дослідження їх системи, з'ясування її характерних особливостей.

Система інформаційної безпеки є одночасно й елементом у системі вищого рівня -- міжнародного, національного, місцевого. Але сьогодні низка підсистем, які входять до цієї макросистеми, ще не вивчені на належному рівні, а також не мають комплексного, системного дослідження з виходом на сучасні конструкції та пропозиції. Це стосується проблем інформаційної безпеки в Україні.

Вивчення науково-теоретичних та практичних проблем інформаційної безпеки дозволить визначити та розв'язати завдання щодо створення системи інформаційної безпеки, які б функціонували ефективно.

Водночас менеджери відчувають певний дефіцит у спеціальній літературі з питань правового висвітлення сучасних проблем інформаційного права. Незважаючи на вихід у світ окремих вдалих видань і наукових статей, висвітлені ці проблеми лише загалом. Крім того, у сучасній науковій і навчальній літературі нерідко "не завжди адекватно" відображені проблеми правового забезпечення інформаційних процесів або недостатньо фактичного матеріалу.

Сьогодні в інформаційній сфері залишаються невирішеними проблеми щодо створення ефективної системи захисту національного інформаційного простору, подолання колізій та прогалин у чинному інформаційному законодавстві, попередження порушення інформаційних прав і свобод людини та громадянина, особливо зі сторони представників органів державної влади.

Наявність потенційних і реальних загроз у інформаційній сфері негативно впливає на суспільний розвиток держави та реалізацію її євроінтеграційних прагнень.

Внаслідок збільшення ролі та значення інформації в життєдіяльності суспільства, а також у функціонуванні державних і недержавних інституцій, все більшої актуальності в системі національної безпеки України набуває забезпечення її інформаційної складової. Саме тому, в статті 17 Конституції України закріплюється, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Крім того, транснаціональність інформаційних правопорушень та реалізація зовнішньополітичного курсу на вступ до Європейського Союзу потребує узгодження стандартів у сфері інформаційної безпеки.

Мета та завдання роботи .Мета бакалаврської роботи полягає в тому, щоб на основі дослідження українського і зарубіжного законодавства , а також вітчизняного та правозастосовної практики органів адміністративної юрисдикції в сфері інформаційної безпеки, з'ясувати та надати науково обґрунтовані пропозиції щодо підвищення ефективності її адміністративно-правового регулювання управління інформаційною безпекою.

Для досягнення мети було сформовані наступні завдання:

визначити основні принципи інформаційної безпеки ;

дослідити джерела та систему адміністративного законодавства в сфері інформаційної безпеки України;

визначити особливості адміністративних правовідносин у інформаційній сфері;

виділити принципи та напрями адміністративно-правового регулювання управління інформаційної безпекою;

дослідити джерела та систему адміністративного законодавства в сфері інформаційної безпеки України;

Об'єктом дослідження є суспільні відносини з приводу інформаційної безпеки України.

Предметом дослідження є адміністративно-правове регулювання упрвління інформаційною безпекою.

Джерельною базою роботи є чинне законодавства і наукова література з питань інформаційної діяльності в Україні.

Методи дослідження: В основі дослідження лежить широкий спектр сучасних філософських, загальнонаукових та спеціальних методів пізнання державно-правових процесів та явищ.

У основу дисертаційного дослідження покладено системний та структурний методи, а також методи аналізу і синтезу, що дозволило визначити місце та роль інформаційної безпеки в системі національної безпеки України, виявити їх співвідношення, взаємодію та взаємозалежність, а також специфіку адміністративних правовідносин в цій сфері (розділ 1-2).

Структура роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг - 73 сторінки, із них 66 сторінок основного тексту. Список використаних джерел включає 56 найменуваннь.

адміністративний регулювання інформаційна безпека

РОЗДІЛ 1. ЗМІСТ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

1.1 Поняття та зміст інформаційної безпеки

Інтенсивний розвиток і бурхливе впровадження інформаційних технологій та засобів зв'язку в усі сфери життєдіяльності суспільства, а також функціонування державних органів і недержавних інституцій обумовило створення інформаційного суспільства. Саме його становлення є пріоритетним завданням провідних, розвинених країн.

Розуміючи важливість інформаційного розвитку Української держави та входження до світового інформаційного простору, Законом України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007- 2015 роки» було задекларовано, що розвиток інформаційного суспільства в Україні та впровадження новітніх інформаційно-комунікаційних технологій в усі сфери суспільного життя і в діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування визначається одним із пріоритетних напрямів державної політики [1].

Крім того, в статті 17 Конституції України зазначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу [2].

Не дивлячись на постійне зростання наукових досліджень, предметом яких виступають окремі аспекти інформаційної безпеки, а також посилення уваги правотворців шляхом прийняття чисельних нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в вищезазначеній сфері, поняття «інформаційна безпека», напрями, шляхи, методи, принципи, структура, система забезпечення тощо є доволі дискусійними та недостатньо визначеними.

Необхідно відмітити також, що тривалий час проблема управління інформаційною безпекою достатньо інтенсивно не порушувалась у вітчизняних дослідженнях та загалом розглядалась виключно в контексті теорії національної безпеки зарубіжними вченими.

Інформаційна безпека визначається науковцями як безпека об'єкта від інформаційних загроз або негативних впливів, пов'язаних з інформацією та нерозголошення даних про той чи інший об'єкт, що є державною таємницею [3, с. 154]. Дане визначення також є достатньо дискусійним, оскільки залишається питання чому саме автори акцентують увагу на державній таємниці, що є одним із видів таємної інформації. Також виникає питання що робити з іншими видами таємної інформації, а також із конфіденційною інформацією, тому як відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року інформація з обмеженим доступом за правовим режимом поділяється на конфіденційну та таємну [4].

Проголошений Україною зовнішньополітичний курс на інтеграцію до Європейської спільноти обумовив дослідження особливостей європейського законодавства в сфері інформаційної безпеки. Саме цим аспектам присвячена робота В.А. Ліпкана, Ю.Є. Максименко, В.М. Желіховського «Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції» [5], де автори зробили порівняльний аналіз вітчизняної державної політики національної безпеки в інформаційній сфері щодо інформаційної безпеки Європейського Союзу, розкрили питання адаптації стандартів у цій сфері.

Достатньо цікавим є досвід нормативно-правового закріплення проблем інформаційної безпеки в Російській Федерації та Європейському Союзі, де рівень як наукових, так і нормативних розробок є набагато вищим щодо України.

У Концепції інформаційної безпеки Російської Федерації від 10 січня 2000 року під інформаційною безпекою розуміється стан захищеності її національних інтересів в інформаційній сфері, що визначаються сукупністю збалансованих інтересів особи, суспільства і держави [6].

Щодо позиції змісту поняття “інформаційна безпека” Європейського Союзу, то необхідно відмітити, що і там відсутнє уніфіковане визначення. Так, при обговоренні питань міжнародної інформаційної безпеки на 56-й сесії генеральної Асамблеї ООН представником Швеції було визначено, що «інформаційна та мережева безпека означає захист особистої інформації про відправників і одержувачів, захист інформації від несанкціонованих змін, захист від несанкціонованого доступу до інформації і створення надійного джерела постачання обладнання, послуг та інформації. Інформаційна безпека також охоплює захист інформації, що стосується військового потенціалу і інших аспектів національної безпеки. Недостатній захист життєво важливих інформаційних ресурсів і інформаційних і телекомунікаційних систем може створити загрозу для міжнародної безпеки» [7].