Правосуб'єктність фізичних осіб є більш складним явищем, що містить правоздатність і дієздатність.

Правоздатність у загальному вигляді визначається як обумовлена нормами права здатність особи мати права та обов'язки [21, с. 309]. Вона - не природна, а суспільно-правова властивість суб'єктів, що виникає з міжнародно-правових пактів про права людини, засад гуманізму, свободи, справедливості. Головним у правоздатності є не наявність конкретного права, а принципова можливість мати суб'єктивне право [22, с. 298]. Саме тому, правоздатність мають всі громадяни без винятку з моменту народження до смерті.

Суб'єкти права вступають у правові відносини з метою задоволення певних інтересів чи потреб. Саме матеріальні, духовні та інші соціальні блага, що слугують задоволенню інтересів і потреб громадян та їх організацій і з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини та здійснюють свої взаємні суб'єктивні права та юридичні обов'язки, називаються об'єктами правовідносин.

Разом з тим, деякі науковці вважають, що існує багато правових відносин, які не мають чітко визначеного об'єкту, оскільки, на їхню думку, об'єкт не є елементом структури правового відношення, хоча й має значення для виникнення і розвитку багатьох правових відносин та їх структури [23, с. 213].

Таким чином, необхідно зазначити, що, по-перше, як адміністративні, так і інформаційні правовідносини мають публічний характер. Це означає, що публічними є не тільки норми адміністративного права, але й норми інших галузей права, оскільки існує єдиний взаємопов'язаний фронт галузей права, що не конкурують між собою [24, с. 3].

По-друге, у суб'єктів адміністративного та інформаційного права, які вступають у взаємовідносини наявні взаємні суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

По-третє, обидва види правовідносин мають чіткий, персоніфікований характер.

По-четверте, вищезазначені правовідносини мають вольовий характер, хоча б одного зі суб'єктів.

Вищевикладені схожі риси обумовлені тим, що як адміністративні, так і інформаційні відносини є правовідносинами. Саме ці ознаки є загальними для будь-яких правових відносин, що виникають, змінюються, припиняються незалежно від галузі права.

Щодо відмінностей між адміністративними та інформаційними правовідносинами, необхідно зазначити, що завдяки інформації функціонує будь-яка державна чи недержавна інституція, а діяльність людини має яскраво виражений інформаційний характер.

Це означає, що інформація, інформаційна діяльність пронизує всі сфери життєдіяльності суспільства. Інформаційні правовідносини регулюються нормами не тільки адміністративного права, але й інформаційного, конституційного, земельного, екологічного, кримінального та іншими галузями права. Як зазначалось раніше, на відміну від інформаційних правовідносин одним із суб'єктів адміністративних правовідносин завжди є юридично-владний представник, тобто органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про інформацію» суб'єктами інформаційних відносин, крім громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, є юридичні особи, держава, інші держави та їх юридичні особи, міжнародні організації тощо [17].

Таким чином, коло суб'єктів інформаційних правовідносин є набагато ширшим щодо адміністративних, а тому можна дійти висновку, що адміністративно-правові відносини є лише частиною інформаційних, однією з форм, у яких знаходять свій вираз інформаційні правовідносини.

З приводу понять «адміністративні правовідносини у інформаційній сфері» та «інформаційні відносини в сфері адміністративного права», вважаємо, що вони є синонімічними та змістовно однозначними.

Беручи до уваги поняття «адміністративні правовідносини в інформаційній сфері», а також ознаки інформаційних та адміністративних правовідносин, вважаємо за необхідне виокремити основні ознаки, особливості адміністративних правовідносин в інформаційній сфері.

Вони виникають, змінюються, припиняються лише за наявності відповідної адміністративної норми.

Одним із суб'єктів правовідносин є носій юридично-владних повноважень, а саме: органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи, інші суб'єкти, які здійснюють владні управлінські функції, в тому числі делеговані повноваження.

Наявність взаємних суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, що забезпечуються державою.

Чіткий, персоніфікований характер взаємовідносин;

Воля хоча б одного зі суб'єкта адміністративного права.;

Обмежена сфера існування, а саме сфера публічно-правових відносин (державне та самоврядне управління).

Виникають, змінюються та припиняються у зв'язку із одержанням, використанням, поширенням та зберіганням інформації.

Інформаційна складова адміністративних правовідносин може відігравати як вирішальну роль, так і допоміжну.

Пріоритет інформаційних прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина в сфері діяльності публічної адміністрації.

Висновки до 1 розділу

Розуміючи важливість інформаційного розвитку Української держави та входження до світового інформаційного простору, Законом України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007- 2015 роки» було задекларовано, що розвиток інформаційного суспільства в Україні та впровадження новітніх інформаційно-комунікаційних технологій в усі сфери суспільного життя і в діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування визначається одним із пріоритетних напрямів державної політики.

Необхідно відмітити також, що тривалий час проблема управління інформаційною безпекою достатньо інтенсивно не порушувалась у вітчизняних дослідженнях та загалом розглядалась виключно в контексті теорії національної безпеки зарубіжними вченими.

Згідно із Законом України «Про Концепцію Національної програми інформатизації» хотів би виділити наступне визначення інформаційної безпеки: Інформаційна безпека - це діяльність суб'єктів права щодо задоволення національних інтересів у інформаційній сфері шляхом управління реальними чи потенційними загрозами.

Забезпечення національної безпеки є актуальною проблемою для будь-якої країни, що стала на шлях самостійного, незалежного, повноправного суб'єкта міжнародних відносин.

Використовуючи поняття «національна безпека», необхідно відмітити, що у даному випадку йдеться не про розгляд безпеки як конкретної етнічної групи, а більш широке розуміння, як народу певної країни з усіма етносами, що проживають в її межах.

Отже, інформатизація всіх сфер життєдіяльності суспільства та функціонування державних і недержавних інституцій змінює сутність національної безпеки. За таких умов забезпечення інформаційної безпеки відіграє значну роль в системі національної безпеки та загалом має пріоритетне значення, що і знайшло своє конституційне закріплення.

Інформаційний аспект національної безпеки є її невід'ємним компонентом і, як інформаційна безпека не може існувати поза межами загальної національної безпеки, так само і національна безпека не буде всеохоплюючою в разі позбавлення своїх інформаційних векторів.

Будь-якому суспільству притаманні різного роду суспільні відносини: політичні, економічні, культурні, моральні тощо. Одним із дієвих, ефективних регуляторів суспільних відносин є право. Внаслідок нормативного впливу будь-які суспільні відносини стають правовими, не втрачаючи свій першочерговий фактичний зміст.

Проблема визначення категорії правових відносин є однією із найбільш складних для дослідників державно-правової дійсності.

Саме тому на всіх етапах розвитку юридичної науки цим питанням приділялася значна увага як у контексті дослідження загальних проблем визначення поняття та встановлення сутності права, як суспільного феномену, так і у тих наукових розвідках, спеціальним предметом яких були власне правовідносини, як правова категорія, співвідношення останніх з іншими видами суспільних відносин, структура, підстави виникнення та механізм їхнього функціонування .

Правовідносини мають не тільки складний, але й різноманітний характер. Здебільшого в залежності від галузей права правові відносини поділяються на: конституційні, адміністративні, цивільні, кримінальні, трудові тощо.

Здебільшого до складу правовідносин дослідники відносять такі елементи: суб'єкти правовідносин, об'єкт правовідносин, зміст правовідносин, до якого входять права уповноважених учасників правовідносин та обов'язки зобов'язаних учасників правовідносин.

Розділ 2. МЕХАНІЗМ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

2.1 Стан адміністративно-правового регулювання інформаційної безпеки України

Одним із способів реалізації політичної влади в громадянському суспільстві та правовій державі є нормативний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування.

Саме право з метою задоволення національних інтересів в інформаційній сфері виконує ряд загальносоціальних, спеціально-юридичних функцій, серед яких:

упорядкування суспільних відносин шляхом визначення правил поведінки;

закріплення основних прав і свобод людини і громадянина;

визначення компетенції та повноважень державних органів і посадових осіб;

встановлення та гарантування заходів державної примусу з метою їх захисту та попередження будь-яких порушень тощо.

Дослідження стану адміністративно-правового регулювання інформаційної безпеки України буде здійснюватись з урахуванням таких засад.

По-перше, беручи до уваги особливості та дуалістичний характер адміністративних правовідносин в інформаційній сфері

По-друге, шляхом розгляду як норм адміністративного права, так і інформаційного.

По-третє, значна кількість нормативно-правових актів, що регулює адміністративні правовідносини в інформаційній сфері, обумовлює зосередження саме на основоположних з них.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про основи національної безпеки України» правову основу у сфері національної безпеки України становлять Конституція, цей та інші закони України, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані на виконання законів інші нормативно-правові акти.

Відповідно до цього Закону розробляються і затверджуються Президентом України Стратегія національної безпеки України і Воєнна доктрина України, доктрини, концепції, стратегії і програми, якими визначаються цільові настанови та керівні принципи воєнного будівництва, а також напрями діяльності органів державної влади в конкретній обстановці з метою своєчасного виявлення, відвернення і нейтралізації реальних і потенційних загроз національним інтересам України.

Стратегія національної безпеки України і Воєнна доктрина України є документами, обов'язковими для виконання, і основою для розробки конкретних програм за складовими державної політики національної безпеки [16].

Згідно із вищезазначеним Законом систему законодавства в сфері інформаційної безпеки становлять:

Конституція України, що визначає основні права, свободи та обов'язки людини та громадянина в сфері національної та інформаційної безпеки України, компетенцію, повноваження та коло суб'єктів їх забезпечення тощо.