Особливості процесуального статусу представників (законних представників) визначено ст.ст. 56-59 КАС України: а) звертається до адміністративного суду та виступає у судовому адміністративному процесі не від свого імені, а від імені сторони чи третьої особи; б) діє на захист не своїх прав, свобод та інтересів, а інтересів осіб, яких представляє; в) діє на підставі закону чи договору; г) вимоги до представників та обмеження процесуального представництва встановлені КАС України (ст.ст. 48, 56, 57); д) повноваження представників (законних представників) мають бути підтверджені, що випливає із ст.58 КАС України; е) представник надає кваліфіковану допомогу особі, яку представляє, при здійсненні процесуальних дій у судовому адміністративному процесі; ж) сприяє відправленню правосуддя адміністративним судом, досягненню об'єктивної істини у справі адміністративної юрисдикції.

Слід зазначити, що проблеми процесуального представництва певною мірою становили предмет досліджень із цивільного процесу. Зокрема, зазначеній проблемі приділяли увагу вчені за часів до Великої жовтневої революції 1917 р. (рос. Є.В. Васьковський, А.Х. Гольмстен, В.М. Гордон та ін.). Серед робіт російських вчених-процесуалістів можна назвати дослідження Р.А. Сидорова [7], І.О. Табака [6], С.О. Халатова [5] та ін. У сучасних наукових дослідженнях із цивільного процесу питанням процесуального представництва приділяли увагу І.Ю. Доманова [9], Г.З. Лазько [6], В.Л. Гранін [8]. Серед робіт з адміністративного права та процесу побічно інститут процесуального представництва в адміністративному процесі був висвітлений О.В. Анпілоговим у межах розкриття проблеми правового регулювання участі прокурора в адміністративному судочинстві [5].

Питанню процесуального представництва надано особливу увагу саме при розгляді питання щодо звернення до адміністративного суду та відкриття провадження в адміністративній справі, оскільки його метою постає сприяння особі у здійсненні нею права на захист її прав, свобод та інтересів, більш повній та ефективній реалізації наданих їй процесуальних прав і виконанні покладених на неї обов'язків [8, с. 88].

Проблема процесуального представництва у судовому адміністративному процесі є складною і може бути предметом окремого наукового пошуку. Однак, доцільно звернути увагу на проблемні питання реалізації представником права на звернення до адміністративного суду у випадку, якщо він представляє фізичну особу. При цьому можна врахувати і ту обставину, що зазначена група конкретних питань щодо представництва фізичної особи стосується і більш широкої за змістом проблеми уніфікації судових процедур. Як зазначає Я.П. Зейкан, чотири види юрисдикції (а по суті п'ять) на дві системи загальних судів першої інстанції створюють певні проблеми як для громадян, так і для судів. Справи вирішуються в порядку цивільного, адміністративного, господарського та кримінального судочинства. Крім того, розгляд справ про адміністративні правопорушення також вирішується за окремою процедурою, яка не врегульована спеціальним процесуальним кодексом, але має відмінності від інших видів судочинств. Я.П. Зейкан зазначає, що цивільне, адміністративне та господарське судочинство можна було б звести в єдиний процесуальний кодекс, передбачивши у ньому окремі особливості розгляду тих чи інших видів справ, що значно полегшило би роботу суддів, адвокатів. При цьому звертається увага на відсутність принципових заперечень для того, щоб повністю уніфікувати питання представництва в цивільних, господарських та адміністративних справах [7, с. 117]. Із точкою зору Я.П. Зейкана слід погодитися, враховуючи, насамперед, відсутність принципової різниці між процедурами представництва у цивільному, господарському та адміністративному судових процесах. Зазначене підтверджує порівняльна таблиця 1, в якій наведено відповідні норми КАС України, ЦПК України, ГПК України щодо процесуального представництва фізичних осіб.

Таблиця 1 - Норми КАС України, ЦПК України, ГПК України, які регулюють процесуальне представництво

КАС

ЦПК

ГПК

Стаття 56. Представники

1. Сторона, а також третя особа в адміністративній справі можуть брати участь в адміністративному процесі особисто і (або) через представника.

2. Представником може бути фізична особа, яка відповідно до ч. 2 ст. 48 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.

3. Представники беруть участь в адміністративному процесі на основі договору або закону.

4. Права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом.

5. Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цвіль-на дієздатність яких обмежена, можуть захищати в суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі у таких справах відповідно неповнолітніх осіб, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена.

Стаття 38. Участь у справі представника

1. Сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цвіль-ній справі особисто або через представника.

Стаття 39. Законні представники

1. Права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.

2. Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена.

Стаття 40. Особи, які можуть бути представниками

1. Представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у статті 41 цього Кодексу.

Стаття 28. Представники сторін і третіх осіб

Ч. 5 Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.

Отже, спільним у врегулюванні процесуального представництва фізичних осіб у КАС України, ЦПК України, ГПК України є:

а) встановлення права вести справи не лише особисто, а й через представників;

б) мета - сприяння особі в реалізації її права на захист засобами судочинства;

в) відсутність особистої зацікавленості у результатах вирішення справи, адже він діє не від власного імені, а від імені особи, яку представляє;

г) участь пов'язана з волевиявленням сторони, третьої особи чи закону;

д) визначення обов'язку документального підтвердження права на представництво;

е) участь процесуального представника, який діє від імені та в інтересах сторони, третьої особи, не позбавляє права цих осіб брати участь у справі поряд із представником.

На відміну від ГПК України, процесуальне представництво в адміністративному та цивільному процесах врегульовано більш ретельно, чітко. Різниця постає у змісті і характері правовідносин, в яких виникає представництво, а також, певною мірою, у колі осіб, які можуть бути представниками. Адміністративне судочинство стосується вирішення спорів у публічно-правових відносинах, цивільне - у приватноправових. Зазначене проявляється, зокрема, в такому. На відміну від цивільного судочинства, представник, який бере участь в адміністративному процесі на основі договору, має диспозитивні права лише тоді, коли цими диспозитивними правами він спеціально наділений у виданій йому довіреності. Зазначене стосується права на вчинення таких дій: 1) відмовитися від адміністративного позову; 2) визнати адміністративний позов; 3) змінити адміністративний позов; 4) досягти примирення. Зазначене не стосується випадків, коли прокурор здійснює процесуальне представництво у справі чи до справи судом залучені як законні представники органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що випливає із ст. 60, ч. 1 ст. 61 КАС України.

Стосовно кола осіб, які можуть бути представниками, а також самої процедури реалізації права на процесуальне представництво доцільно знову звернутись до напрацювань Я.П. Зейкана. Так, відомий адвокат зазначає про потребу чітко розмежовувати підставу представництва (наприклад, договір) від документа, яким підтверджуються повноваження представника - довіреність, ордер, документ, що підтверджує обійману посаду. Якщо представником є, наприклад, адвокат, який виступає на підставі ордера, то визнається, що виписці ордера передує договір про надання правової допомоги і представництво. Відносно законного представництва, яке стосується малолітніх і неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб, його мають право здійснювати батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Права батьків на представництво інтересів своїх дітей закріплено не тільки в КАС України, але й в Цивільному кодексі України та Сімейному кодексі України. Законними представниками малолітніх і неповнолітніх дітей є також усиновлювачі. Статті 58, 59 Цивільного кодексу України визначають осіб, над якими встановлюється опіка і піклування, а ст. 64 Цивільного кодексу України визначає, яка особа не може бути опікуном чи піклувальником [7, с. 120-124].

Процесуальне представництво в адміністративному судочинстві можна поділити на два види: договірне і законне. У договірному представництві, яке виникає внаслідок домовленості між особою, яка бере участь у розгляді адміністративним судом справи як сторони або третьої особи, та особою, яка є фахівцем у галузі права, володіє необхідними професійними знаннями, правовідносини формуються лише за взаємною згодою і можуть виникати, змінюватись або бути припинені у будь-який момент часу. Поширеним явищем у судовій практиці є здійснення договірного представництва адвокатами. Як визначено у ст. 1 Закону України «Про адвокатуру», адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним, згідно з Конституцією України, сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу [1]. Крім того, до участі в адміністративному процесі як процесуальних представників можуть бути допущені особи, які не є адвокатами.

Законне представництво виникає внаслідок законодавчо закріпленого обов'язку конкретної особи здійснювати представницькі функції. Зазначене стосується: а) батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників чи інших осіб, визначених законом; б) керівник чи інша особа, уповноважена законом, положенням, статутом на здійснення функцій законного представника відповідного органу, підприємства, установи, організації; в) органи та інші особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.