Для іноземних громадян і осіб без громадянства обов'язковими є норми Конституції та інших законів України, загальнообов'язкові правила стосовно охорони природи, санітарії, пожежної безпеки, громадського порядку, користування транспортними засобами, в'їзду та виїду. У цілому основні обмеження для іноземців і осіб без громадянства зводяться до таких: 1) вони не можуть займати деякі посади; 2) вони не мають доступу до посад державних службовців, діяльність яких пов'язано з державною таємницею; 3) ці особи не можуть служити в Збройних Силах України; 4) для іноземних громадян і осіб без громадянства допускаються обмеження в пересуванні чи перебуванні в окремих місцях; 5) для них встановлено окремі правила паспортного режиму, вступу в навчальні заклади тощо; 6) для іноземних громадян і осіб без громадянства встановлено особливу адміністративну деліктоздатність.

Поняття і види об'єднань громадян

Стаття 36 Конституції України закріплює право громадян України на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод і задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Найповнішу характеристику об'єднань громадян дозволяє дати їх класифікація за організаційно-правовими властивостями, згідно з якими виділяють:

масові об'єднання громадян (політичні партії, творчі спілки, релігійні організації, добровільні товариства, професійні спілки тощо);

органи громадської самодіяльності (народні дружини по охороні громадського порядку);

органи громадського самоврядування (ради й колективи мікрорайонів, домові, вуличні комітети та ін.).

Статус об'єднань громадян

Офіційне визнання об'єднань громадян здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. Для реєстрації об'єднання громадян його засновники подають заяву про це, а також певні документи, перелік яких визначено законодавством. Крім того, громадські організації можуть легалізувати своє заснування шляхом письмового повідомлення про це відповідних державних органів. Основоположне значення у визначенні правового становища об'єднання громадян має його статут. Він повинен містити: назву, мету та завдання об'єднання; умови й порядок прийому в члени об'єднання та виходу з нього; структуру, порядок створення й діяльності статутних органів об'єднання; права та обов'язки його членів; джерела надходження коштів і порядок здійснення видів діяльності, необхідних для виконання статутних завдань; порядок внесення змін і доповнень у статут; порядок реорганізації або ліквідації об'єднання; юридичну адресу. Політичні партії та міжнародні громадські організації підлягають обов'язковій реєстрації Міністерством юстиції України, а легалізацію громадських організацій здійснює відповідно Міністерство юстиції України, органи місцевої державної адміністрації, а також виконавчі органи місцевого самоврядування. Відмову в реєстрації об'єднання громадян може бути оскаржено в судовому порядку.

Держава не втручається в діяльність об'єднань громадян, надаючи їм широку автономію. Проте це не виключає здійснення з боку держави контролю за діяльністю об'єднань громадян.

Поняття амін. правових форм

Форми держ. управління - зовнішній вираз управл. дія-ті ОВВ, яке здійсн. в межах його компетенції, спрямоване на досягнення певних цілей та викликає певні наслідки. Правова форма - зовнішнє вираження управл. дія-ті ОВВ та посадових осіб, які тягнуть за собою яскраво виражені юр. наслідки. Форми управлінської діяльності визначають характер відносин у сфері управління. Вони складаються в процесі здійснення виконавчої та розпорядчої діяльності. Управлінська діяльність викликає різні наслідки: одні дії зумовлюють юридичні наслідки, інші - ні.

Види адміністративно правових форм

Прийнято розрізняти чотири форми управлінської діяльності:

1) видання нормативних актів управління;

2) видання індивідуальних (ненормативних, адміністративних) актів управління;

3) проведення організаційних заходів;

4) здійснення матеріально-технічних операцій.

Є й інший схематичний варіант класифікації форм управлінської діяльності, а саме:

а) правові форми, пов'язані з встановленням і застосуванням норм права, наприклад, видання нормативних та індивідуальних актів управління;

б) неправові форми, тобто проведення тих чи інших управлінських дій, безпосередньо не пов'язаних з прийняттям юридичних актів управління, наприклад, проведення організаційних заходів і здійснення матеріально-технічних операцій.

Юридичне значення правових актів управління

Правовий акт управління - підзаконне офіційне рішення, прийняте ОВВ в односторонньому владному порядку із дотриманням встановлених процедур та передбаченої законом форми щодо питань, віднесених до його компетенції, що тягне за собою певні наслідки. Юридичне значення: 1. нормат. акт встановлює чи змінює загальні правила поведінки та не містить вказівок щодо індивідумів; 2. нормат. акт накладає конкретні обов'язки на конкретного суб'єкта та надає йому права; 3. індив. акт є юр. фактом, якщо з-во пов'язує з ним виникнення, зміну чи припинення конкр. правовідносин у сфері викон. влади; 4.акт управління може носити юрисдикційний хар-р.

Види правових актів управління

За юридичними властивостями акти державного управління поділяють на нормативні, індивідуальні та змішані. Нормативні акти встановлюють загальні правила поведінки, норми права. Індивідуальні акти розв'язують конкретні питання управління й не містять у собі норм права. Змішані акти, що містять як норми права, так і рішення щодо конкретних управлінських справ і ненормативні приписи. За суб'єктами: акти ПУ; КМУ; ВРУ; міністерств, відомств; МДА. За тер-рією дії: на всю, обмеженої тер. дії.. За хар-ром компетенції: акти органів загал. компетенції, галуз. компетенції, міжгалузевої компетенції

Дія правових актів управління

Дія актів державного управління в просторово-часовій дійсності - це певний рух від початку ініціативи та опрацювання актів управління до їх втілення в життя. Він складається з таких стадій: 1) постановка питання про видання акта управління; 2) опрацювання проектів актів управління; 3) видання актів управління; 4) доведення актів управління до відома адресатів - суб'єктів адміністративно-правових відносин; 5) набрання чинності актами управління; 6) дія актів управління. Припинення:1) закінчення строку, на який було прийнято акт (нормативні акти);2) припинення дії акта в зв'язку з виконанням його приписів (переважно індивідуальні акти);3) прийняття нового акта з даного питання;4) з часу скасування нормативного акта. Наслідки невідповідності - нікчемність (на тягне юр.наслідків), заперечність (може бути опротестований)

Адміністративно-правовий договір

Адміністративний договір - угода двох чи більше суб'єктів адміністративного права, один із яких завжди є суб'єктом виконавчої влади. Це багатосторонній акт, за допомогою якого виникають, змінюються або припиняються взаємні права й обов'язки сторін. Юридична природа адміністративного договору полягає в тому, що він є актом застосування норм права, в результаті чого реалізуються функції виконавчої влади за деякими винятками. Адміністративний договір, базується переважно на адміністративно-правових нормах, але багато адміністративних договорів мають комплексний характер і регулюються нормами декількох галузей права. Адміністративний договір є різновидом публічно-правового договору. Суб'єктом адміністративного договору є державний орган, посадова особа або суб'єкт з делегованими повноваженнями. В адміністративному договорі державний орган виступає як суб'єкт, що здійснює виконавчу владу й має владні повноваження.

Поняття адміністративно-правових методів

Метод державного управління - спосіб впливу суб'єкта управління на об'єкт управління, який використовується для досягнення поставленої мети та задач управління, а також для реалізації функцій управління. За допомогою адміністративно-правових методів суб'єкт виконавчої влади здійснює управлінський вплив на об'єкт шляхом використання адміністративно-правових форм управління.

Види адміністративно-правових методів

За формою вираження: адмін.-правові, нормативно-організаційні. За юрид. властивостями: нормативні, індивідуальні. За способом впливу: зобов'язуючі, заохочуючи, уповноважуючи. За формою припису: категоричні, рекомендаційні, поручительні. За хар-ром впливу суб'єкта на об'єкт: прямого і непрямого. Залежно від міри викор. владних повноважень: переконання, заохочення, примус.

Переконання - це метод держ.управління, що полягає в застосуванні засобів впливу на свідомість і поведінку людей і проявляється у використанні роз'яснювальних і виховних заходів з метою дотримання вимог чинного законодавства.

Заохочення - це метод держ.управління, що полягає в застосуванні засобів впливу на свідомість та інтерес людей і проявляється у використанні моральних і матеріальних заходів з метою адекватного оцінювання правомірної поведінки.

Примус - психологічний, матеріальний, організаційний чи фізичний вплив на свідомість і поведінку індивідуальних та колективних суб'єктів з метою захисту інтересів особистості, суспільства та держави.

Переконання та примус

Переконання - це метод держ. управління, що полягає в застосуванні засобів впливу на свідомість і поведінку людей і проявляється у використанні роз'яснювальних і виховних заходів з метою дотримання вимог чинного законодавства. Основними формами переконання, які застосовують у державному управлінні, є: організація державних і громадських заходів, спрямованих на розв'язання конкретних завдань; виховання, особистий приклад; роз'яснення завдань державного управління; інструктаж осіб підпорядкованого апарату й громадськості з питань найдієвішого виконання поставлених завдань;критика роботи й поведінки окремих осіб.

Примус - психологічний, матеріальний, організаційний чи фізичний вплив на свідомість і поведінку індивідуальних та колективних суб'єктів з метою захисту інтересів особистості, суспільства та держави. Види: запобігання, припинення, відповідальність

Амін. примус, суть, види

Примус - психологічний, матеріальний, організаційний чи фізичний вплив на свідомість і поведінку індивідуальних та колективних суб'єктів з метою захисту інтересів особистості, суспільства та держави.