Адміністративне судочинство: концептуальні підходи українських науковців періоду незалежності - реферат

Слід відзначити, що чинне національне законодавство поряд із поняттям "судочинство" містить також термін правосуддя (ст. ст.124, 127, 129 Конституції України). Однак, виходячи зі змісту та юридичної сутності цих понять, їх слід розглядати як співвідношення змісту і форми. Через адміністративне та інші види судочинства в державі реалізується правосуддя. Так, судова влада в Україні реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції (ст.1 Закону України "Про судоустрій та статус суддів України"). Тому можна зробити висновок, що формою (зовнішнім проявом) правосуддя в Україні є відповідний вид судочинства; внаслідок цього адміністративне судочинство є однією із закріплених чинним законодавством форм правосуддя.

Подібне тлумачення співвідношення понять "правосуддя" і "судочинство" має місце і в сучасній юридичній літературі. Зокрема, на переконання О.С. Захарової, правосуддя здійснюють суди шляхом:

розгляду й вирішення у судових засіданнях цивільних справ щодо спорів, захисту прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, держави;

розгляду у судових засіданнях кримінальних справ і вжиття встановлених законом заходів покарання до осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдовування невинних;

розв'язання господарських спорів, що виникають між учасниками господарських правовідносин.

Важливими для розкриття сутності сучасного адміністративного судочинства України є його ознаки.

По-перше, це вид державної діяльності, який у межах чітко визначеної компетенції здійснюється виключно спеціально уповноваженими на те державними органами - судами. Здійснення правосуддя в Україні іншими органами заборонено чинним законодавством. Так, у ст.124 Конституції України однозначно визначено, що "правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються".

Судом, уповноваженим здійснювати адміністративне судочинство, є адміністративний суд, система, структура та повноваження яких закріплені указами Президента України "Про Апеляційний суд України. Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України" й "Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів", Законом України "Про судоустрій і статус суддів України", КАС України.

По-друге, адміністративне судочинство - процесуальна діяльність адміністративного суду, пов'язана із публічно-правовим спором, віднесеним до його компетенції. Така процесуальна діяльність полягає у розгляді, вирішенні адміністративним судом спору по суті та ухваленні рішення у вигляді постанови. Процесуальна діяльність адміністративного суду систематизована за стадіями, зміст яких утворює сукупність певних процесуальних дій.

Процесуальна діяльність адміністративного суду розпочинається з прийняття ним адміністративного позову, порушення адміністративної справи та проведення підготовчих дій. Розгляд і вирішення публічно-правового спору відбуваються безпосередньо під час судового розгляду справи по суті. У межах цієї стадії (розгляд справи по суті) суд заслуховує пояснення сторін, третіх осіб, їх представників, інших учасників адміністративної справи, досліджує наявні у справі докази. У разі порушення учасниками процесу питання про оскарження чи перегляд постановлених рішень вищестоящий або той самий суд (апеляційний суд, суд касаційної інстанції чи окружний суд) у межах відповідного виду провадження (апеляційного, касаційного, провадження за винятковим и обставинами, провадження за новоявленими обставинами) здійснює перегляд такого рішення за загальними правилами адміністративного процесу.

По-третє, адміністративному судочинству притаманна визначена адміністративними процесуальними нормами процесуальна форма. Інакше кажучи, судовий розгляд і вирішення публічно-правового спору відбувається у певній чіткій послідовності за правилами, закріпленими КАС України. За своєю сутністю ці правила різноманітні та стосуються як організації адміністративного судочинства, так і самого порядку та змісту його проведення. Так, наприклад, усі адміністративні справи у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених КАС України, розглядаються і вирішуються суддею одноособово (ст.23 КАС України). Рішення, прийняті адміністративним судом щодо спірних публічно-правових відносин, оформляються у вигляді процесуальних документів - ухвал і постанов (ст.158 КАС України).

Отже, визначаючи й регулюючи стадії судового процесу, процесуальні дії, які вчиняються у межах кожної з них, рішення, що приймаються і здійснюються таким чином, в адміністративному процесуальному законі встановлено форму процесуальної діяльності адміністративних судів щодо вирішення публічно-правових спорів. Процесуальна форма визначається лише нормами відповідного процесуального права. Оскільки вона передбачена законом, її порушення завжди означає порушення закону і може стати причиною скасування або зміни прийнятого рішення. Встановлення процесуальної форми - обов'язкова умова міцного правопорядку й законності.

По-четверте, організація і здійснення адміністративного судочинства грунтуються на конституційних та інших законодавчо закріплених принципах (ст.7-14 КАС України). Принципи адміністративного судочинства визначають його спрямованість, орієнтують учасників адміністративної справи на правомірну (допустиму) поведінку під час розгляду та вирішення такої справи по суті. Принципи - це основоположні засади здійснення адміністративного судочинства. Про адміністративне судочинство йдеться у ст.118 та 126 Конституції Російської Федерації, де вказано на категорію адміністративних справ, які розглядаються судами загальної юрисдикції на чолі із Верховним Судом Російської Федерації.

Згідно зі ст.129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства є:

1) законність;

2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) забезпечення доведеності вини;

4) змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

6) забезпечення обвинуваченому права на захист;

7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

9) обов'язковість рішень суду.

Ці конституційні принципи певною мірою діють у різних галузях українського юридичного процесу (кримінального, господарського, цивільного, адміністративного). Але здійснення адміністративного судочинства ґрунтується також на галузевих принципах - диспозитивності, офіційного з'ясування всіх обставин у справі (ст.11 КАС України).

По-п'яте, здійснення адміністративного судочинства врегульовано виключно адміністративно - процесуальними нормами, які містяться у КАС України. Саме вказаний кодекс визначає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства (ст.1 КАС України).

По-шосте, адміністративне судочинство - це засіб судового (примусового) поновлення суб'єктивних публічних прав фізичних і юридичних осіб.

Тож. враховуючи викладені ознаки, сучасне адміністративне судочинство України слід визначити як здійснюваний відповідно до адміністративно-процесуальних норм та у певній процесуальній формі розгляд і вирішення адміністративним судом публічно-правових спорів, віднесених до його компетенції.

Підсумовуючи хронологічний виклад дослідження генези й особливостей адміністративного судочинства та адміністративної юстиції в Україні, пригадаємо C. O. Корфа, слова якого цілком влучно описують становлення й розвиток цих процесуально-правових інститутів. Так, правник писав, що серед чисельних інститутів публічного права, створених історичним розвитком держави XIX століття, видатну роль відіграла адміністративна юстиція. Історія цього інституту мала політичне значення, оскільки той показово свідчив про стан боротьби громадянина за створення гарантій його суб'єктивним публічним правам. Цілком справедливо вказувалося, що адміністративна юстиція не одразу стала такою гарантією; первісно у цьому інституті переважали складові, спрямовані на захист не власне громадянина, а перш за все - публічного правопорядку; історично адміністративна юстиція завжди зароджувалася серед функцій влади нагляду; первісно створювалися окремі й розрізнені судово-адміністративні функції у різноманітних органів. І, нарешті, лише з часом відбувся певний розвиток - адміністративна юстиція поволі й послідовно перетворилася на інститут забезпечення громадянину його суб'єктивних публічних прав.

3. Пропозиції стосовно того які суди потрібні Україні

Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схвалена Указом Президента України від 10 травня 2006 р. № 361/2006, своїми завданнями визначила, зокрема: створення цілеспрямованої, науково обґрунтованої методологічної основи розвитку правосуддя в Україні на найближчі 10 років; усунення негативних тенденцій, що мають місце внаслідок непослідовності здійснення попередньої судової реформи; забезпечення доступного та справедливого судочинства, прозорості в діяльності судів, оптимізації системи судів загальної юрисдикції.

Пилипчук звертає увагу на те, що суддів, як і раніше, надзвичайно турбує пропозиція про суцільну спеціалізацію судової системи. Таке реформування, на його думку, більше нагадує експеримент над правосуддям, а відтак - і над людьми. Адже якихось переконливих доказів тому, що така система працюватиме ефективніше, немає. В світовій практиці адміністративна юстиція здійснюється в різноманітних організаційних формах. Однак перенесення цих форм в Україну в тому вигляді, в якому вони функціонують у конкретних країнах, на вряд чи можна вважати доцільним.

І. Самсін зазначав, що утворення адміністративних судів є невиправданим у матеріально-кадровому сенсі. На його думку, видається логічним створення спеціалізованих адміністративних палат у місцевих і апеляційних господарських та загальних судах, які розглядатимуть справи як адміністративні суди, причому касаційною інстанцією залишатиметься Вищий адміністративний суд України [24, с.7]. Цю позицію І. Коліушко і Р. Куйбіда вважають виправданою лише перехідним періодом, однак недопустимо консервувати її. На їх думку, це не відповідатиме спеціалізації - конституційному принципу побудови системи судів, а також іншим положенням Конституції України, в яких, зокрема, передбачено, що вищі суди є вищими судовими органами для відповідних спеціалізованих судів, а відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди. З цього приводу зауважимо, що Конституція України не передбачає обов'язкове існування апеляційних та місцевих саме спеціалізованих судів. Згідно зі статтею 125 Конституції вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди. Водночас, які судові юрисдикції є спеціалізованими Конституція не визначає, залишаючи це питання предметом регулювання Закону про судоустрій.

На нашу думку, створення нових спеціалізованих судів (крім господарських) призведе до ослаблення принципу єдності судової системи, віддалення громадян від правосуддя, неадекватного збільшення фінансових витрат на утримання суддів.