Окрема місцевість України оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації Указом Президента України, затвердженим Верховною Радою України, за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або за поданням Кабінету Міністрів України. В такому Указі Президента України має бути зазначено: обставини, що стали причиною та обґрунтуванням необхідності оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації, межі території, на якій вона оголошується, заходи щодо організаційного, фінансового та матеріально-технічного забезпечення життєдіяльності населення в такій зоні, основні заходи, що запроваджуються для подолання наслідків надзвичайної екологічної ситуації, обмеження на певні види діяльності в цій зоні, час, з якого окрема місцевість оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації, і строк, на який ця територія оголошується такою зоною.

Центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада АРК, Рада міністрів АРК, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації здійснюють повноваження, надані їм Конституцією та законами України, і забезпечують додержання правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації та виконання заходів, передбачених Законом України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» та актами Президента України. [8,c.348]

За наявності достатніх підстав у межах зони надзвичайної екологічної ситуації може бути введено правовий режим надзвичайного стану в порядку, встановленому відповідним законом із запровадженням додаткових заходів.

До виконання невідкладних аварійно-рятувальних та відновлювальних робіт у такій зоні можуть у разі необхідності залучатися в установленому законом порядку на добровільній основі працездатне населення, транспортні засоби громадян за умови обов'язкового забезпечення безпеки праці, а в разі необхідності за рішенням Президента України до виконання таких робіт можуть залучатися військові частини Збройних Сил України та інших військових формувань. Забезпечення громадського порядку в зоні надзвичайної екологічної ситуації здійснюється силами та засобами підрозділів МВС України та СБУ відповідно до закону. Юридичні та фізичні особи, винні у порушенні правового режиму в зоні надзвичайної екологічної ситуації, несуть відповідальність згідно з законами України

РОЗДІЛ 3. РЕЖИМ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ ТА ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКА

Держава прагне до найбільш раціонального використання потенціалу суспільства у процесі розв'язання проблем, що виникають як усередині держави, так і за її межами. На сьогодні вчені в основному обмежуються дослідженням окремих аспектів у сфері законодавства про державну таємницю - як складну систему, сукупність взаємозумовлених елементів.

Сучасна доба характеризується прагненням світу до відкритості економічних, культурних, наукових зв'язків на основі новітніх інформаційно-комунікаційних технологій. За таких умов дедалі більше зростає значення інформації, що становить державну таємницю.

В усі часи найважливішим завданням держави була охорона державної таємниці. В інтересах охорони державних таємниць в Україні встановлена загальнодержавна система організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних та оперативних заходів, спрямованих на запобігання захисту . Розгляд її організаційно-правових засад можливий у науково-практичному аспекті з урахуванням закономірності та положень науки соціального управління [23, с.106]

Недостатня увага на сьогодні приділяється розробці та втіленню в життя нормативних документів, що регламентують діяльність, пов'язану з державною таємницею.

Система державної таємниці повинна бути представлена організаційно-функціональними утвореннями, що компетентні діяти у відповідній сфері, використовуючи специфічні для правоохоронних органів заходи, спрямуванні на: захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного та оборонного потенціалу України, законних інтересів держави і прав громадян від розвідувально підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб; запобігання, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління й економіки, інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу національній безпеці України.

Правовий механізм захисту інформації визначають закони України „Про інформацію” та „Про державну таємницю”

Однією із складових охорони державної таємниці є захист інформації з обмеженим доступом [25,с.271]

У сучасній юридичній практиці використовують дві категорії: „таємниця” та „інформація з обмеженим доступом”.

Л. Марченко подає таке визначення терміна „інформація з обмеженим доступом” - це інформація, доступ до якої обмежений встановленими правовими нормами і правилами. За визначенням В. Ліпкана, „таємниця - це дещо, що старанно приховується від інших, відоме тільки обмеженому колу осіб, інформація, що не підлягає розголошенню, секрет”. Якщо провести лексичний аналіз, то можна зазначити, що ці категорії тотожні.

Визначення терміна „державна таємниця” у законодавчих актах ряду держав подаються різні.

Згідно з Законом України „Про державну таємницю”, державна таємниця - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки, охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою.

На думку Ю. Мірошника, найбільшу суспільну небезпеку в сфері державної таємниці становлять такі загрози: втрата таємної інформації, викривлення останньої, несанкціоноване користування таємною інформацією, використання таємних інформаційних ресурсів зі злочинною метою. Вони мають серйозні наслідки, які вимагають оцінки з позиції забезпечення національних інтересів. Завжди існує загроза, що система захисту таємної інформації не дасть бажаних результатів, її буде використано у злочинних цілях. Надання суспільним відносинам у сфері охорони державної таємниці процесуального характеру дозволяє певною мірою подолати вказану загрозу, створити організаційно-правовий механізм впливу на соціальні процеси.

Для ефективного розв'язання проблем, пов'язаних із забезпеченням державної таємниці, розробляються процедури, які дозволяють зупинити, нейтралізувати, ліквідувати прояви протиправного доступу до закритої інформації у сфері безпеки. Серед них визначено такі: попередження, зміни у підходах до захисту національних інтересів, поступка у соціально-політичних орієнтирах на користь відмови від активного відстоювання інтересів безпеки. Це потребує впровадження інших підходів і методів: угода - метод погодження інтересів, боротьба - оперативні форми протидії отриманню таємної інформації.

Закон України „Про державну таємницю”, який діє на сьогодні в нашій державі, є єдиним нормативно-правовим актом, що регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречування, розсекречування її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України.

Державна політика щодо державної таємниці є складовою засад внутрішньої та зовнішньої політики, за визначенням ВРУ, тому питання захисту державної таємниці в Україні, на нашу думку, потрібно удосконалити на тому рівні, який би забезпечив нормальні умови її функціонування щодо охорони державної таємниці, захисту інформації з обмеженим доступом, сприяв би закриттю можливих каналів витоку секретних відомостей, запобіганню втрати матеріальних носіїв секретної інформації.

Розглядаючи законодавство, яке регламентує технічний захист відомостей, що становлять державну таємницю, слід зауважити, що неузгодженими є деякі норми, які регламентують порядок створення підрозділів і служб технічного захисту інформації. Так, у Законі України „Про державну таємницю” міститься норма, яка однозначно передбачає обов'язковість створення в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях, що проводять діяльність, пов'язану з державною таємницею, режимно-секретних органів на правах окремих структурних підрозділів. До складу РСО входять підрозділи режиму, секретного діловодства та інші підрозділи, що безпосередньо забезпечують охорону державних таємниць залежно від специфіки діяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації. Проте одночасно в Україні діє інша правова норма, що не закріплює обов'язковість створення РСО, але передбачає можливість приймати рішення щодо цього відповідними керівниками на свій розсуд. Вважаємо, що потреби у створенні даного режимно-секретного органу немає в даній сфері, тому що ці підрозділи регулюють роботу з секретними документами та здійснюють охорону державної таємниці.

На нашу думку, питання розробки та удосконалення державної таємниці перш за все потрібно розпочати із внесення змін і доповнень до Закону України „Про державну таємницю”. Департаменту захисту інформації ДПА України необхідно покращити та посилити роботу над охороною державної таємниці, захистом інформації з обмеженим доступом, порядку поводження з документами, що містять інформацію з обмеженим доступом, у тому числі з грифом обмеження доступу „Для службового користування”. Крім того, для ефективної роботи при перевірках особливу увагу потрібно звертати на організацію роботи керівників органів державної податкової служби України та їхніх структурних підрозділів щодо виконання вимог нормативно-правових актів з питань охорони державної таємниці, аналізу ефективності заходів, що приймаються, щодо закриття каналів можливого витоку секретних відомостей, виявлення та попередження порушень щодо забезпечення режиму секретності, які можуть призвести до втрати секретних документів, матеріальних носіїв інформації з обмеженим доступом або розголошення секретних відомостей.

ВИСНОВКИ

За результатами проведенного мною дослідження теоретичних засад і практики застосування адміністративно-правових режимів, я зробила наступні висновки:

1. Адміністративно-правовий режим -- це певне поєднання адміністративно-правових засобів регулювання, що проявляється в централізованому порядку, імперативному методі правового впливу та юридичній нерівності суб'єктів правовідносин.

2. Адміністративно-правові режими забезпечують функціонування не тільки галузевих інститутів адміністративного права, таких як державна служба, адміністративна відповідальність, а й багатьох інститутів інших галузей або міжгалузевих інститутів, наприклад, права власності, підприємництва та ін.

3. Адміністративно-правові режими є своєрідною складовою і ґрунтуються на загальних принципах, методах та формах державного управління у сфері адміністративно-політичної діяльності, є одним з його основних чинників. Проте мають і свої особливості, що залежать, насамперед, від характеру державних завдань та функцій щодо забезпечення суспільної безпеки, системи компетентних органів, змісту їх режимної діяльності. Саме вказане обумовлює доцільність розгляду даної проблематики як окремого інституту адміністративного права.

4. Надзвичайний стан -- поняття, що має обмежене значення. Наприклад, воно не охоплює стихійні лиха, що дуже часто служать виправданням призупинення державою здійснення прав людини. Міри, що держава-учасник може почати по скороченню деяких своїх зобов'язань відповідно до Міжнародного пакту про цивільні і політичні права, повинні відповідати відповідним умовам.