На виконання цього розпорядження був підписаний наказ МВС України № 467 від 23 липня 1997 року “Про створення спеціальних підрозділів міліції для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей і близьких родичів”. Цим же наказом було затверджено Тимчасове положення про спеціальний підрозділ. Треба зазначити, що в назві відсутній термін “судова міліція”.

Згідно з пп.1.2 цього наказу спеціальні підрозділи були включені до структури міліції громадської безпеки та створювались у складі ГУМВС України в Криму, м. Києві та Київській області, УМВС України в областях та м. Севастополі. Зазначені підрозділи були самостійними і підпорядковувалися ГУАСМ МВС України, заступникам начальників - начальникам міліції громадської безпеки ГУМВС, УМВС.

Наказом МВС № 360 від 06.05.1999 р. розділ II було доповнено пп. 7.7 та 7.8, згідно з якими спецпідрозділи стали забезпечувати також охорону відділень судово-психіатричних експертиз Міністерства охорони здоров'я України та установ судових експертиз Міністерства юстиції України [8].

І, нарешті, в наказі МВС України № 1390 від 19 листопада 2003 року відбувається “компромісне” поєднання термінів “спеціальний підрозділ” та “судова міліція” і з'являється новий термін “спеціальний підрозділ судової міліції “Грифон”.

Цим наказом було збережено місце підрозділу в структурі міліції громадської безпеки з підпорядкуванням безпосередньо заступнику начальника ГУМВС, УМВС - начальнику міліції громадської безпеки. Загальне керівництво оперативно-розшуковою діяльністю спецпідрозділу, її організаційне та методичне забезпечення доручалося здійснювати заступнику начальника ГУМВС, УМВС - начальнику кримінальної міліції.

На 1 січня 2006 року судовою міліцією з 763 судів охоронялося 239, у тому числі цілодобово - 98 судів. Отже, забезпечено охорону лише третини всіх судів (за винятком військових), а цілодобово - тільки кожного сьомого суду (12,8 %) [9].

За даними МВС, гранична чисельність підрозділів судової міліції встановлена в кількості 9 612 осіб. На їх утримання щорічно необхідні кошти в сумі не менше 120 млн. грн. Державним бюджетом України на 2006 рік виділено тільки 38 млн грн. (31,6 %). Низький рівень забезпечення бюджетними коштами цих підрозділів дозволяє МВС утримувати лише 3 775 одиниць, або 37,1 % загальної чисельності.

З такими показниками судова міліція відзначила десяту річницю свого існування.

Судова міліція, як і будь-який державний орган, має : 1) завдання і функції; 2) владні повноваження; 3) компетенцію; 4) внутрішню структуру (організаційну побудову); 5) матеріальну базу. Тому розглядаючи організаційно-правові аспекти діяльності судової міліції автор намагався дотримуватися такого ж напрямку аналізу.

Немає потреби детально зупинятися на завданнях і функціях судової міліції. Вони досить повно і детально виписані в нормативних актах. Владні повноваження регламентуються Законом України “Про міліцію”.

Серед організаційно-правових проблем, які ускладнюють функціонування судової міліції, потребують удосконалення: 1) фінансові; 2) організаційно-кадрового забезпечення; 3) звітності; 4) організації несення служби.

Серйозною організаційно-правовою проблемою є фінансування заходів безпеки учасників кримінального судочинства. Безумовно, фінансування судової міліції необхідно розглядати в контексті фінансування МВС взагалі. Але не буде перебільшенням теза про те, що судова міліція фінансується за залишковим принципом.

Аналіз нормативних документів доводить, що чіткого механізму фінансування не існує. Крім того, в прийнятих документах чимало колізій та прогалин.

Так, у Законі України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” взагалі нічого не сказано про фінансування заходів безпеки.

Стаття 27 Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” встановлює: “Фінансування і матеріально-технічне забезпечення заходів безпеки, передбачених цим Законом, здійснюються на основі законодавства України і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також за рахунок осіб, взятих під захист, якщо на це є їх письмова згода.”

Вивчаючи скасований недавно наказ МВС № 467 від 23.07.1997 р. знаходимо розділ “Фінансування та матеріально-технічне забезпечення”, в п. 17 якого вказано: “Фінансування і матеріально-технічне забезпечення заходів безпеки осіб, взятих під захист, здійснюється за рахунок державного бюджету, місцевих бюджетів, а також за рахунок осіб, взятих під захист, якщо на це є їх письмова згода.” Дуже цікавим тут є посилання на місцеві бюджети. Тобто міністр внутрішніх справ імперативно “доручав” місцевим органам влади виділяти кошти на ці заходи.

У наказі МВС № 1390 від 19.11.2003 р. це формулювання вже відсутнє, замість цього є посилання на вже згадуваний Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”: “7.1. Фінансування і матеріально-технічне забезпечення спецпідрозділу, заходів безпеки осіб, узятих під державний захист, здійснюються відповідно до ст. 27 Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”.

Автор проаналізував тексти державних бюджетів України за 1998 - 2007 роки. Аналіз показує, що в бюджетах 1998 - 2001 років взагалі не було окремої бюджетної класифікації (статті видатків), тому не можна впевнено сказати, яка частка в загальних видатках МВС йшла на фінансування судової міліції.

У бюджеті на 2002 рік і в бюджетах наступних років нарешті з'являється рядок “Забезпечення особистої безпеки суддів і членів їх сімей, охорони приміщень суду, громадського порядку під час здійснення правосуддя”. Очевидно, що кошти на фінансування судової міліції направлялися і в межах інших статей бюджетів, але ця стаття є основною.

Автор не ставив за мету аналізувати абсолютні цифри, кількість реально отриманих коштів, ріст інфляції та ін. Головним було показати тенденцію фінансування судової міліції як складової МВС. А тенденція виявилася досить сумною. Протягом 2002 - 2007 років видатки на судову міліцію становили менше 1 відсотка загальних видатків на МВС. Хоча спостерігаються і позитивні моменти - видатки на судову міліцію протягом 2005 - 2007 років зростають і в абсолютних показниках, і в відсотковому вираженні.

До того ж і в тексті законів про державний бюджет існує певна колізія. Вище вже йшлося про те, що Закон України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” взагалі ніяк не регламентує джерела фінансування заходів безпеки щодо цих осіб. Проте про це зазначено у державному бюджеті. А Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, навпаки, містить порядок фінансування, але в державному бюджеті немає відповідних видатків. Формально, сьогодні можна не виділяти кошти на заходи забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, тому що в державному бюджеті немає такого виду (рядка) видатків.

Автор вважає, що одним із важливих аспектів державного впливу на забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, має стати щорічне включення до Закону України про Державний бюджет на наступний рік видатків за окремою статтею “Забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”.

Організаційно-правові проблеми кадрового забезпечення, з одного боку, є типовими для всієї системи МВС, а з іншого - мають свою специфіку. Вище вже говорилося про те, що розформування дорожньої міліції “спричинило появу” судової міліції. У багатьох УМВС підрозділи судової міліції формувалися за рахунок конвойних підрозділів міліції. Наприклад, київський спеціальний батальйон судової міліції “Грифон” взагалі формувався на базі полку ППСМ [8]. Тому можна стверджувати, що професійні навички “першого набору” судової міліції мало відповідали тим завданням, які постали перед новою службою.

Структура спецпідрозділів судової міліції побудована за схемою стройових підрозділів міліції громадської безпеки. Наказом МВС № 467 від 23.07.1997 р. (нині скасованим) штатна чисельність встановлювалася всього 800 одиниць (див. додаток Б). Мабуть, тому скасований наказ встановлював організаційно-штатну структуру “рота - взвод”.

Керівництво МВС та судової міліції сприяло покращанню якісного складу спецпідрозділів. Так, старий наказ № 467 встановлював, що “особовий склад спеціального підрозділу комплектується на конкурсній основі з числа найбільш професійно підготовлених працівників міліції, які мають необхідний рівень бойової та фізичної підготовки і стаж роботи в органах внутрішніх справ не менше двох років та особами, які проходили службу в спеціальних підрозділах правоохоронних органів, Міністерства оборони України, Національної Гвардії України та Прикордонних військ Держкомкордону України, з часу звільнення яких в запас минуло не більше одного року”.

Із збільшенням штатної чисельності наказом МВС № 1390 встановлено організаційно-штатну структуру “батальйон - рота - взвод” (див. додаток Г).

Станом на 01.10.2005 р. загальна штатна чисельність спеціальних підрозділів судової міліції вже становила 3575 осіб, із них за списком - 2 762 осіб, некомплект становив 813 осіб, тобто 22,7 %.

За даними МВС, гранична чисельність підрозділів судової міліції встановлена в кількості 9 612 осіб.

У новому ж наказі МВС № 1390 (п. 3.1) “особовий склад спецпідрозділу комплектується з числа найбільш професійно підготовлених працівників міліції, які мають необхідний рівень бойової і фізичної підготовки та особами, що пройшли дійсну строкову військову службу в підрозділах внутрішніх військ МВС України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України, з часу звільнення яких у запас минуло не більше одного року”.

Отже, зникає згадка про “конкурсну основу” та “стаж роботи в органах внутрішніх справ не менше двох років”. Це не дивно, враховуючи загальні кадрові проблеми МВС.

До того ж, різке зростання штатної чисельності спецпідрозділів призвело до зниження “кваліфікаційних” вимог до їх працівників. Так, розділ 3 п. 9 скасованого наказу МВС № 467 передбачав : “на посади ... середнього начальницького складу призначаються, як правило, особи, які мають вищу спеціальну освіту.” Сьогодні, згідно п. 3.2 наказу МВС № 1390 “на посади середнього начальницького складу спецпідрозділу призначаються особи, які мають неповну вищу освіту.”

Отже, спостерігається суперечлива тенденція: зниження професійних вимог щодо особового складу і водночас підвищення вимог щодо несення служби.

Що стосується штатної структури підрозділів судової міліції, то в 2003 році штати знову були змінені. З наданням судовій міліції права здійснювати оперативно-розшукову діяльність, були введені відповідні штатні посади оперуповноважених.

Але є проблема, яка не вирішена. Організаційно-штатною структурою навіть не передбачено створення місць перебування осіб, щодо яких здійснюються заходи безпеки. Йдеться про те, що особи, які потребують захисту, повинні перебувати в безпечному місці. Згідно з законодавством, дається “не більше трьох діб” для прийняття рішення про вжиття заходів безпеки. Навіть на цей час необхідно помістити особу в безпечне місце. Користуючись американською термінологією, необхідно створення “центрів орієнтації та безпеки”.

В організаційно-штатній структурі судової міліції такі центри сьогодні відсутні. На практиці працівники судової міліції виходять з ситуації по-різному. Осіб тимчасово тримають у службових кабінетах, приміщеннях чергових частин, домовляються з керівництвом лікарень та ін. Але все це не вирішує проблеми. Без таких центрів не обійтись, насамперед, при застосуванні довгострокових заходів безпеки.