Стабільне та ефективне функціонування державних органів та установ, розвиток суверенної держави в цілому залежать від стану банківської системи країни, її сталості та надійності. Без такої системи не можливе успішне здійснення державних економічних, соціальних, політико-правових, екологічних та інших програм і проектів. Саме тому вдосконалення вітчизняної банківської системи та формування механізму регулювання відносин, що виникають у сфері банківської діяльності є необхідною умовою успіху економічних перетворень, що відбуваються в країні.

Питання щодо виділення банківського права в самостійну галузь права дискутується серед зарубіжних та вітчизняних вчених вже тривалий час і думку щодо цього існують різні.

Так, на думку Єфимова Л.Г.[1] банківське право не може претендувати на назву не тільки галузі права, але й підгалузі, будучи лише галуззю законодавства. Схожею є наукова позиція і вітчизняного дослідника банківського права О.П. Орлюк, на думку якої банківське право являє собою сукупність різнорідних норм, що регулюють організацію кредитної системи і діяльність банків. Банківське право, з її точки зору, не є ні підгалуззю, ні основною галуззю права. Це комплексне утворення, що має свій специфічний правовий режим (однак не видовий)[2]. Однак дещо пізніше вчений дещо змінює свою думку на користь банківського права, визнаючи його існування як галузі права[3].

Позиція дослідника Заверухи І.Б., полягає у тому, що розглядати банківське право як галузь права немає жодних підстав, його слід вивчати і досліджувати як правовий комплексний інститут[4].

На думку інших вчених, банківське право є підгалуззю фінансового права, а банківське законодавство належить до фінансового законодавства, констатуючи, що виділяти банківське право в окрему галузь права поки що рано[5]. Така думка не позбавлена логіки, адже цілком реальною є роль адміністративно-правових та фінансово-правових норм у складі банківського законодавства, однак останнє включає в себе й норми цивільного та господарського права, що особливо використовуються у відносинах кредитних установ з клієнтами.

Найбільш прогресивною є позиція ряду вчених, які зважаючи на об’єктивні реалії розвитку вітчизняного права, зокрема появу як самостійних галузей аграрного, житлового, екологічного, інформаційного, вбачають поступову трансформацію банківського права в самостійну комплексну галузь права[6].

На їх думку така наукова концепція є найбільш достатньо обґрунтованою, посилаючись на ряд чинників, що сприяють трансформуванню банківського права в окрему галузь права:

• наявність суспільної потреби та зацікавленості держави в самостійному правовому регулюванні галузі, що зумовлено особливою значущістю банківської системи для здійснення економічної реформи;
• наявність самостійного предмета правового регулювання, зумовленого чітким виокремленням специфіки регульованих цією галуззю суспільних відносин;
• потреба в особливому методі правового регулювання;
• наявність або потреба в особливих (спеціальних) джерелах права;
• конституційне та/або законодавче закріплення принципів цієї галузі права;
• наявність специфічної (притаманної лише цій галузі права) системи понять і категорій[7].

Як бачимо позиції науковців є часто протилежними, однак всі вони визнають необхідність правового регулювання відносин у банківській сфері, більше того термін “банківське право” досить стійко увійшов у лексикон науковців та практиків, що свідчить про досить позитивне його сприйняття суспільством.

А тому на нашу думку, банківське право як комплексна галузь права – це система правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають в процесі організації банківської системи, діяльності Національного та комерційних банків, здійснення банківського нагляду і таких, що пов’язані з емісією й обігом фінансових інструментів.