Важливим критерієм внутрішньогалузевої систематизації є необхідність врахування того, що для банківського права, як і для інших галузей вітчизняного права, є характерною наявність норм, що закріплюють загальні для нього (права) принципи, ідеї та положення, і норм, що регулюють окремі види відносин, які складають його предмет. У зв’язку з цим з точки зору теорії та практики доцільно згрупувати норми банківського права в найбільш крупні правові інститути, якими є Загальна та Особлива частини

До Загальної частини входять інститути і норми банківського права, що закріплюють основі принципи, правові форми і методи здійснення банківської діяльності та її регулювання з боку державних органів, організаційно-правової побудови банківської системи України, основні риси правового становища фінансово-кредитних організацій та їх клієнтів та ін. Загальна частина банківського права виступає об’єднуючою основою для всіх інших норм, виражає спільність мети і завдань їх об’єднання в галузь права. Вона дає змогу забезпечити необхідну єдність правового регулювання суспільних відносин, що виникають в процесі побудови, функціонування і розвитку банківської системи України.

Норми Загальної частини банківського права конкретизовані в його Особливій частині, куди входять правові інститути, що мають вузько цільове значення в силу специфіки їх об’єкта. При цьому відповідні правові інститути в рамках Особливої частини банківського права групуються в значно крупніші структурні підрозділи – розділи. Таким чином, особливу частину складають розділи, в яких згруповані інститути і норми, що регулюють відносини у сфері:

1) операцій щодо залучення банківських ресурсів:

• інститут банківського вкладу;
• інститут страхування вкладів;
• інститут банківських рахунків;
• інститут емісії банками власних цінних паперів;

2) розрахункових правовідносин;

3) операцій щодо розміщення власних і залучених коштів:

• інститут банківського кредиту;
• інститут лізингу;
• інститут комерційного кредиту;
• інститут застави;

4) валютних операцій:

• інститут валютного контролю;
• інститути “іноземна валюта” і “валютні цінності”;
• інститут розрахунків в іноземній валюті.

5) обліку і звітності банків;

6) оподаткування банківської діяльності.

Як бачимо, в системі банківського права знаходить своє відображення об’єктивно існуюча банківська система держави. Більше того, норми загальної частини банківського права конкретизуються у банківсько-правових нормах особливої частини, а відтак загальна і особлива частини банківського права перебувають в нерозривному зв’язку, оскільки в своїй основі вони є відображенням цілого і його елементів.

Таким чином, наразі є всі підстави стверджувати, що банківське право представляє собою самостійну, що пов’язана внутрішнім змістом систему правових норм, яка утворює самостійну галузь вітчизняного права.