Із загальної теорії держави і права відомо, що для розмежування галузей права, які в своїй сукупності складають систему права, використовують дві основні ознаки – предмет і метод правового регулювання. За предметом і особливостями методу правового регулювання банківське право займає в системі права України особливе, не до кінця визначене місце. Для визначення предмета регулювання і встановлення меж цієї галузі права існують відповідні критерії, головною з яких є та, що банківське право регулює суспільні відносини, що виникають виключно в процесі банківської діяльності.

Суспільні відносини, що виникають в процесі здійсненням НБУ та фінансово-кредитними організаціями, перш за все банками, своїх функцій та завдань, в багатьох випадках можна віднести до конституційних, адміністративних, фінансових та інших правовідносин. Разом з тим, беручи до уваги специфіку банківської діяльності, дана сфера породжує такі правовідносини, що не можуть бути віднесені до первинних щодо банківського права галузей, зокрема конституційного, адміністративного, фінансового, господарського.

Банківські правовідносини формують, таким чином, особливу групу відносин, що характерна виключно банківському праву, і складають специфіку його предмета. Такими зокрема є відносини між НБУ та іншими банками, банками та органами державної реєстрації, банків між собою, між банками та клієнтами. Це свідчить про те, що ці відносини різні за своєю природою, а відтак, різняться ступенем державного регулювання, що пояснюється різною природою самих правових норм, що їх (відносини) регулюють.

Предмет банківського права – суспільні відносини, що виникають між учасниками банківської системи з приводу здійснення банківської діяльності

відносини, пов’язані зі здійсненням банківської діяльності (наприклад, здійснення комерційними банками банківських операцій)

відносини, пов’язані з визначенням правового статусу учасників банківської системи (наприклад, державна реєстрація комерційних банків)

відносини, що виникають в процесі державного регулювання банківської діяльності (наприклад, встановлення нормативів обов’язкових резервів та ін.)

Важливі особливості відносин, що складають предмет банківського права, полягають у тому, що вони:

• виникають виключно в процесі банківської діяльності;
• регулюються нормами банківського законодавства, а також інших галузей законодавства (конституційного, фінансового, адміністративного, господарського та ін.);
• носять переважно змішаний, одночасно публічно-правовий (відносини між НБУ і комерційними банками) і приватно-правовий (відносини між комерційним банком і його клієнтом) характер;
• виникають переважно з приводу грошових коштів, а також з приводу цінних паперів, дорогоцінних металів, дорогоцінного камінні, а також з приводу відомостей, що складають зміст банківської таємниці;
• спеціальним та обов’язковим їх учасником завжди виступає фінансово-кредитна установа або НБУ чи його територіальний підрозділ;
• поведінка суб’єктів носить автономний і водночас обмежений відповідними рамками характер, визначений відповідними правовими актами.

Отже, предметом банківського права є банківські правовідносини, як врегульовані нормами банківського та інших галузей права суспільні відносин, що виникають в процесі організації банківської системи, діяльності Національного та комерційних банків, здійснення банківського нагляду і таких, що пов’язані з емісією й обігом фінансових інструментів.

Важливо зазначити, що об’єктом банківських правовідносин виступає банківська діяльність, змістом якої є здійснювані банком операції та угоди.

Найкраще розкривається зміст банківських правовідносин через їх класифікацію, в основі якої лежить структура банківської системи держави.

Так залежно від суб’єктного складу це можуть бути правовідносини між:

• НБУ і фінансово-кредитними установами;
• НБУ та органами державної влади (КМ України, ВР України та ін.);
• між комерційними банками, з приводу здійснення банківських операцій;
• між банком і клієнтом (юридичною чи фізичною особою);
• між банками з приводу створення банківських об’єднань (банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група).

Учасники банківських відносин

Кабінет Міністрів України

Верховна Рада України

Національний банк України

Банківські союзи, асоціації, холдинги

комерційні банки

небанківські кредитні організації

іноземні банки

клієнти кредитних організацій – юридичні та фізичні особи

Можна також виділити правовідносини фінансово-кредитної організації зі своїми внутрішніми структурними підрозділами, як то обмінними пунктами, відокремленими структурними підрозділами (філія, представництво, відділення).

Залежно від характеру банківських операцій виділяють:

• пасивні правовідносини, в яких банк виступає боржником (банківський вклад, банківський рахунок);
• активні правовідносини, в яких банк виступає кредитором (кредитний договір);
• посередницькі правовідносини, що виникають при безготівкових розрахунках.

Залежно від правової природи:

• фінансово-правові;
• адміністративно-правові;
• цивільно-правові;
• господарсько-правові.

Залежно від методу правового регулювання:

• імперативні, пов’язані з проведенням банківського нагляду;
• диспозитивні, пов’язані з вибором форми розрахунків.

Залежно від виконання банками основних функцій, виділяють відносини, пов’язані з:

• акумуляцією коштів;
• наданням кредитів;
• сприянням грошового обігу.

Метод тієї чи іншої галузі права залежить від характеру суспільних відносин, котрі вона (галузь) регулює, від правового статусу суб’єктів цих відносин. У загальному розумінні в системі права метод визначається як система способів, засобів та прийомів правового впливу на свідомість і поведінку людей, діяльність організацій, установ та підприємств. Методи застосовуються не ізольовано один від іншого, а поєднанні, комплексно, інакше не стане можливим забезпечити ефективність правового впливу. Більше того, застосування методів повинно відбуватися не епізодично, а систематично, постійно, в процесі цілеспрямованої діяльності.

Виходячи з цього, можна констатувати обумовленість методу банківського права особливостями банківських правовідносин і розглядати його (метод) як сукупність юридичних прийомів, способів та засобів, з допомогою здійснюється правове регулювання суспільних відносин, що складають предмет банківського права.

Метод банківського права – сукупність прийомів, способів та засобів, що визначають вплив на відносини, що складають предмет банківського права

імперативне регулювання (наприклад, обов’язковість ліцензування банківської діяльності)

диспозитивне регулювання (можливість вибору клієнтом комерційного банку для обслуговування; вибір форми розрахунків та ін.)

поєднання імперативного і диспозитивного регулювання (імперативно встановлені вимоги щодо ведення бухгалтерської звітності і можливість банка самостійно формувати власну облікову політику

Метод банківського права передбачає регулювання різних за природою банківських відносин. Так зокрема, відносини між НБУ і комерційними банками є різновидом фінансово-правових, а відтак для них є характерним імперативний метод правового регулювання. Його характерними рисами є:

• формування і використання відносин за принципом “команда – виконання”, тобто одна сторона відносин є владною, а інша підвладною;
• наявність державно-владних приписів;
• юридична нерівність сторін у банківських відносинах;
• відсутність можливості домовленості сторін;
• суб’єкти відносин, виконуючи владні, управлінські та інші функції, діють за своїм розсудом в межах наданих їм повноважень.

Відносини між банками і їх клієнтами є різновидом цивільно-правових, для яких є характерним диспозитивний метод правового регулювання, оскільки ці відносини регулюються нормами цивільного чи господарського права. Відмінними рисами даного методу є:

• рівність учасників правовідносин;
• автономія учасників правовідносин, що означає здатність особи вільно (незалежно) формувати свою волю і здійснювати свої права в своїх інтересах;
• самостійність учасників правовідносин, що виражається в можливості особи самостійно розпоряджатися належним йому майном, нести відповідальність за своїми зобов’язаннями та ін.;
• альтернативна можливість вибору суб’єктами різних варіантів поведінки в рамках закону.

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників банківського права існує думка про необхідність виділення в рамках методу банківського права комплексного методу правового регулювання банківських відносин, який об’єднує в собі окремі риси імперативного та диспозитивного методів, що характерні банківському праву. Характерними рисами даного методу є:

• майнова самостійність учасників правовідносин;
• застосування переважно способів непрямого (економічного) впливу на учасників правовідносин. Ці способи дають змогу сприяти формуванню сприятливої для суб’єктів банківського права ситуації, уповноважувати їх сторін на здійснення широкого, але досить визначеного переліку діянь, стимулювати активну діяльність і вибір оптимальних варіантів в процесі здійснення банківської діяльності;
• поєднання регулювання відповідних суспільних відносин через видання нормативно-правового акту та укладення договору, що носить цивільно-правовий характер (прийняття Закону України “Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб” від 20 вересня 2001 р.);
• “коридор автономії волі” обов’язкових учасників банківських відносин, прикладом яких можуть бути правовідносини, що виникають в процесі створення кредитної установи при встановленні її засновниками розміру статутного капіталу. Так зокрема для банків, що здійснюють свою діяльність на території однієї області, у тому числі спеціалізованих ощадних та іпотечних банків мінімальний розмір статутного капіталу на час реєстрації банку має бути повністю сплачений та не може бути менше, ‑ 10 млн. євро.

Таким чином комплексний метод правового регулювання виражає саму сутність юридичного режиму регулювання банківського права, слугує об’єднуючим началом для всього правового матеріалу цієї галузі права, надає йому особливе “галузеве забарвлення”.