Закон України від 1 грудня 1994 року до вже зазначених незаконних дій відповідних службових осіб відносить і такі незаконні дії: 1) незаконне проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконне накладення арешту на майно, незаконне відсторонення від роботи (посади) та інші процесуальні дії, що обмежують права громадян; 2) незаконну конфіскацію майна, незаконне накладення штрафу; 3) незаконне проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю". Наявність однієї із передбачених незаконних дій у сукупності з іншими підставами відповідальності (шкода, причинний зв'язок) породжують зобов'язальне відношення між потерпілим і зобов'язаною особою. Випадки завдання шкоди внаслідок незаконних дій, що не охоплюються ст. 443 ЦК УРСР і Законом від 1 грудня 1994 року (наприклад, незаконне виконання вироку, втрата, розтрата, псування матеріальних цінностей, вилучених судово-прокурорськими органами), повинні підпадати під дію ч.1 ст. 442 ЦК УРСР[58] [193].

Відповідно до ст. 3 Закону від 1 грудня 1994 року відшкодуванню громадянинові підлягають:

1) заробіток та інші грошові доходи, що втрачені ним внаслідок незаконних дій службових осіб правоохоронних органів;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, якого він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнені на виконання судового вироку, судові витрати, інші суми, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином за надання йому юридичної допомоги;

Відповідно до Положення від 4 березня 1996 року втрата заробітку та інших доходів підлягає відшкодуванню за час: тримання під вартою; відбування покарання або адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт; відсторонення від посади за постановою слідчого або прокурора; перебування на стаціонарній судово-психіатричній експертизі; відсутності на роботі в зв'язку з викликом громадянина в органи розслідування або в суд як підозрюваного, підсудного, обвинуваченого; працевлаштування громадянина в межах тримісячного строку до прийняття адміністрацією підприємства, установи, організації рішення з цього питання у встановлений місячний строк між проголошенням виправдувального вироку і набрання ним законної сили.

Положенням від 4 березня 1996 року також передбачено: якщо громадянин був позбавлений можливості займати певні посади або займатися певною діяльністю, внаслідок чого в межах призначеного судом строку не працював або виконував менш оплачувану роботу, тоді втрата заробітку за відповідний період підлягає відшкодуванню із зарахуванням заробітку по нижчеоплачуваній роботі. Відшкодування заробітку та інших грошових доходів, сплачених штрафних сум, сум судових витрат, а також сум, сплачених громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги і сум моральної шкоди, проводиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди проводиться тоді, коли незаконні дії органів дізнання чи досудового слідства завдали моральної шкоди громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Конфісковане, вилучене, заарештоване майно повертається громадянинові в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно. У разі ліквідації зазначених організацій або недостатності у них коштів для відшкодування шкоди, вартість майна (частина вартості) відшкодовується за рахунок державного бюджету.

Крім того, громадянин повинен бути поновлений у трудових, житлових, особистих правах, у навчальному закладі, військових та інших званнях, йому повертаються ордени та медалі, при необхідності публікуються спростування обставин, що ганьблять особу.

Встановлюючи відповідальність за завдану шкоду, слід визначити причинний зв'язок між незаконними діями службових осіб відповідних органів і шкодою. Такими є об'єктивні підстави відповідальності за статтею 443 ЦК УРСР. Щодо суб'єктивної підстави відповідальності, як зазначалося вище, стаття 443 ЦК УРСР передбачає відповідальність незалежно від вини. Хоча цей висновок є дещо поверховим. І ось чому.

Ми погоджуємося з думкою про те, що, взявши на себе відповідальність за безвинні дії службових осіб дізнання і досудового слідства, держава тим самим усвідомлює свою вину за порушення конституційних прав громадян. Справа в тому, що діяльність, пов'язана з дізнанням та досудовим слідством в деякій мірі прирівнюється до діяльності підвищеної небезпеки. І там, і там є певний ризик завдати шкоду при здійсненні такої діяльності безвинним особам, але через те, що сама по собі така діяльність є корисною і необхідною для суспільства, від неї не можна відмовитись. Здійснюючи правоохоронну діяльність, держава бере на себе і відповідальність за ризик настання негативних наслідків.

На нашу думку, тут має місце визнання державою своєї опосередкованої вини за діяльність створених нею правоохоронних органів. Саме тому кожний факт такої відповідальності є сигналом для проведення заходів, спрямованих на зміцнення законності в діяльності цих органів, що повинно позитивно впливати на захист прав і законних інтересів громадян. 

Отже, перед потерпілими відповідає держава, а не заподіювачі шкоди - органи дізнання та досудового слідства. 

Громадяни, які постраждали від незаконних дій органів дізнання і досудового слідства, є суб'єктами права на відшкодування шкоди. Таке право  у них виникає з моменту набрання законної сили виправдувального вироку, з дня винесення постанови про закриття кримінальної справи, в основу якої покладено реабілітуючі підстави (відсутність події злочину, відсутність в діяннях особи складу злочину або недоказовість участі громадянина у вчиненні злочину), чи припинення справи про адміністративне правопорушення. Закриття кримінальної справи за інших підстав чи зміні кваліфікації вчиненої злочинної дії або зниження міри покарання без зміни кваліфікації позбавляє громадянина права на відшкодування за статтею 443 ЦК УРСР. Стаття 11 Закону України від 1 грудня 1994 року зобов'язує органи дізнання та досудового слідства роз'яснити громадянинові порядок поновлення його порушених прав і відшкодування іншої шкоди. Вони повинні направити громадянинові, а у разі його смерті його спадкоємцям, повідомлення про припинення кримінальної справи або копію виправдувального вироку. Громадянинові також направляється повідомлення, що роз'яснює його права і порядок відшкодування шкоди. Розмір відшкодування шкоди, залежно від того, який орган здійснював слідчі дії чи розглядав справу, визначають відповідні органи дізнання та досудового слідства. Вони виносять постанову (ухвалу) про розмір відшкодування протягом місяця з дня надходження заяви від потерпілого громадянина про відшкодування шкоди. Якщо справу закрито судом при розгляданні її в касаційному порядку або в порядку нагляду, розмір відшкодування визначає суд, що розглядав справу у першій інстанції. У постанові (ухвалі) містяться певні реквізити: зміст вимог громадянина; докладний розрахунок втраченого громадянином заробітку; розмір штрафів, судові витрати та інші суми, сплачені у зв'язку з незаконними діями; суми, сплачені на користь юридичної консультації.

При розгляді заяви про відшкодування шкоди може виникнути спір між спадкоємцями щодо частки кожного з них, а також спір стосовно осіб, які повинні входити до  кола спадкоємців. Тоді в постанові необхідно зазначити суму, що підлягає сплаті всім спадкоємцям. Такий спір підлягає розв'язанню в загальному порядку. Отже, незадоволені спадкоємці не мають права пред'являти претензії до органів, які винесли постанову (ухвалу) про розмір відшкодування. Таку постанову можна оскаржити до суду в порядку і в строки, передбачені кримінально-процесуальним законодавством і законодавством про адміністративні правопорушення. Оскарження до суду не позбавляє громадянина права звернутися із скаргою до відповідного прокурора. Копія такої постанови, що завірена гербовою печаткою, надсилається громадянинові або його спадкоємцям. Громадянин чи його спадкоємці подають копію постанови у фінансовий відділ регіонального органу державного управління за місцем проживання для одержання чека, який потім подається до відповідної установи Національного банку України.

Постанова (ухвала) про розмір відшкодування має велике юридичне значення, адже в ній передбачається конкретизація об'єкта права на відшкодування та визначені розміри грошових сум, право на які належить громадянинові. Без цього документа неможлива реалізація права на відшкодування. Якщо зазначені органи не виносять постанову (ухвалу) про розмір відшкодування, то вони так чи інакше перешкоджають здійсненню належного громадянинові права на відшкодування. Тому, на думку професора Бобрової Д.В., громадянин має право звернутися до суду за захистом порушеного права на відшкодування[59] [194].