Конституційний Суд України своїм рішенням від 3 жовтня 2001 року №12-рп у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" та ст.25 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" (справа про відшкодування шкоди державою) визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст.32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" та ст.25 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік", згідно з якими за рахунок коштів на утримання судів, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України здійснюється відшкодування шкоди, завданої громадянам незаконними діями органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури і суду.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2002 рік", здавалося б, виправилась дана ситуація, але положення його статті 25 щодо цього наводить на нові роздуми і тлумачення. Так, цією нормою Закону передбачено порядок відшкодування за рахунок загального фонду державного бюджету шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури і суду. Але кошти, відшкодовані державою з Державного бюджету України внаслідок неправомірних дій органів влади або їх службових осіб, кваліфікуються як збитки, завдані Державному бюджету України. Статтею 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" кошти, відшкодовані державою з Державного бюджету України, вважаються збитками державного бюджету.

Цей порядок поширюється на місцеві бюджети, казначейське обслуговування яких за видатками здійснюється органами Державного казначейства України.

Таке законодавче врегулювання відшкодування, засноване на Конституції України, має суспільно-політичне значення і є гарантією здійснення конституційного права громадян на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання та досудового слідства.

         Враховуючи зазначене, можна зробити висновок, що видання спеціальних норм пов'язане з внутрішньою особливістю відносин з відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб правоохоронних органів,  а врегулювання цих відносин вимагає необхідності видання спеціального закону, в якому була б врахована ця специфіка.

         Відсутність спеціального закону, яким би врегульовувалась відповідальність при завданні шкоди незаконними діями службових осіб правоохоронних органів, поряд з іншими, тягне за собою негативні наслідки щодо витрачання коштів Державного бюджету України на відшкодування нанесених при цьому збитків.

         На нашу думку, ЦК України більш чітко врегулював цю прогалину чинного законодавства. Запровадивши спеціальну норму в ЦК України   (ст.1176), яка практично акумулювала в собі норми ст.443 ЦК УРСР і Закону України від 1 грудня 1994 року, законодавець чітко визначив, у яких випадках завдання шкоди при проведенні слідчих дій фізична особа матиме право на її відшкодування. Більше того, окремою нормою законодавець визначив, що "шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах" (ч.6 ст. 1176). Порядок відшкодування шкоди, передбаченої ст. 1176 ЦК України, встановлюється законом.

         Це означає, що відшкодування при проведенні слідчих дій шкоди провадиться лише при завданні шкоди передбаченими ст. 1176 ЦК України незаконними діями правоохоронних органів. Відшкодування шкоди у випадках, не передбачених цією нормою ЦК України, провадиться на загальних підставах. Окремим законом встановлюється лише порядок відшкодування шкоди.

         Отже, ст. 1176 ЦК України має природу спеціальних правових норм, що регулюють відносини з відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства ОВС України.