Слід зауважити, що роз’яснення ВСУ щодо кваліфікації повторності окремих ви­дів злочинів, які містяться у інших чинних постановах Пленуму, іноді суперечать положенням вищезазначеної постанови від 4 червня 2010 р. Зокрема, щодо хабарни­цтва вказується, що у злочинах, передбачених статтями 368 і 369 КК, повторністю охоплюється як перший, так і наступні злочини, тому кваліфікувати перший із них додатково ще й за ч. 1 ст. 368 чи 369 КК не потрібно (п. 15 ППВСУ «Про судову прак­тику у справах про хабарництво» від 26 квітня 2002р. // ВВСУ. - 2002. - №. 3). Ука­зане не стосується тих випадків, коли одні злочини були закінченими, а інші - ні, та випадків, коли особа одні злочини вчинила як виконавець, а інші - як організатор, підбурювач або пособник, оскільки незакінчені злочини і злочини, які особа вчинила не як виконавець, повинні одержувати окрему кваліфікацію з посиланням на відпо­відну частину ст. 15 чи ст. 27 КК (ПС (2001-2005). - С. 346).

Якщо повторність тотожних злочинів прямо не передбачена у статті Особливої частини КК (наприклад, особа послідовно вчинила два службових підроблення або, скажімо, через проміжок у часі спричинила два необережних тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкодження), то дії особи кваліфікуються за однією статтею КК, а повторність розглядається згідно з п. 1 ст. 67 КК як обставина, що обтяжує покаран­ня. Такий підхід до кваліфікації декількох тотожних злочинів, повторність яких не передбачена у статті Особливої частини КК, наразі підтримується судовою практикою (ВВСУ. - 2011. - № 5. - С. 14-15).