1. При призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються:

1.  вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;
2.  вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (частина друга або третя статті 28);
3.  вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;
4.  вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілим службового або гро­мадського обов’язку;
5.  тяжкі наслідки, завдані злочином;
6.  вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;
7.  вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у ста­ні вагітності;
8.  вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;
9.  вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;
10.  вчинення злочину з особливою жорстокістю;
11.  вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;
12.  вчинення злочину загальнонебезпечним способом;
13.  вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

1.  Суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнати будь- яку із зазначених у частині першій цієї статті обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12 такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку.
2.  При призначенні покарання суд не може визнати такими, що його обтяжу­ють, обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
3.  Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його квалі­фікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

1.  До обставин, які обтяжують покарання, належать вичерпно перелічені в законі (ст. 67 КК) і встановлені судом за конкретною справою об’єктивні чи суб’єктивні чин­ники, що не є ознаками конкретного складу злочину і не впливають на його кваліфікацію, проте свідчать про підвищений ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння і (або) особи винного і тим самим надають суду право для посилення покарання.
2.  У пункті 1 ч. 1 ст. 67 КК об’єднані дві обтяжливі обставини: а) вчинення зло­чину повторно та б) рецидив злочинів (див. коментар до статей 32 та 34 КК).

При застосуванні п. 1 ч. 1 ст. 67 КК слід мати на увазі, що як обставину, що обтяжує покарання, закон приписує враховувати «вчинення особою злочину повторно», а не «вчинення злочину особою, яка раніше вчинила будь-який злочин». Очевидно, що останнє поняття значно ширше за своїм змістом, ніж попереднє. Тому як обставину, що обтяжує покарання, суд має право враховувати лише повторність так званих тотожних злочинів, тобто таких, які відповідно до ч. 1 ст. 32 КК передбачені однією й тією ж стат­тею (частиною статті) Особливої частини КК (див. коментар до ст. 32 КК). Якщо ж особою вчиняються декілька злочинів, передбачених різними статтями КК, тобто коли ці злочини є лише однорідними (наприклад, крадіжка і грабіж) або різнорідними (наприклад, контрабанда і хуліганство), то згідно з ч. 3 ст. 32 КК вони визнаються по­вторними лише у випадках, передбачених в Особливій частині КК (наприклад, п. 1 примітки до ст. 185, п. 3 - до ст. 368, примітка до ст. 369 КК) і через це таке повторення злочину не може бути визнане за п. 1 ч. 1 ст. 67 КК як обставина, що обтяжує покаран­ня (СПВСУ. Кн. 1. - С. 38-39, 65-71). Отже, повторність злочинів, яка передбачена ч. 3 ст. 32 КК, ураховується судом: а) або як кваліфікуюча ознака відповідного складу зло­чину (наприклад, ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 262 КК); б) або як обставина, що характеризує підвищену небезпеку особи винного (див. коментар до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК). Крім того, виходячи з того, що повторність однорідних і різнорідних злочинів є в той же час і су­купністю злочинів (ст. 33 КК), це враховується судом при призначенні покарання за правилами ст. 70 КК (див. коментар до статей 33 і 70 КК).

Відповідно до ч. 2 ст. 32 КК відсутня повторність як обставина, що обтяжує по­карання, і у тих випадках, якщо особу за раніше вчинений злочин було звільнено від кримінальної відповідальності або якщо судимість за цей злочин була погашена чи знята (ПС (2008-2011). - С. 35-38).

Рецидив злочинів (ст. 34 КК) може бути врахований судом за п. 1 ч. 1 ст. 67 КК як обставина, що обтяжує покарання, лише за умови, якщо: а) як попередній, так і знову
 

 
вчинений злочини були умисними; б) на час вчинення нового злочину судимість за попередній ще не була погашена чи знята (ВВСУ. - 2006. - № 6. - С. 29-30; 2011. - № 7. - С. 35-36); в) рецидив не є ознакою, яка в диспозиції відповідної статті Особ­ливої частини КК зазначена як така, що впливає на кваліфікацію вчиненого. Якщо ж особа хоча і має судимість за попередній злочин, але вчиняє новий злочин за від­сутності ознак рецидиву (наприклад, коли попередній чи знову вчинений або обидва злочини вчинені з необережності), вчинене може бути враховане судом лише як об­ставина, що негативно характеризує особу винного (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК).

1.  У пункті 2 ч. 1 ст. 67 КК указується не тільки на таку обтяжливу покарання об­ставину, як вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою, а й робиться по­силання на частини 2 або 3 ст. 28 КК (див. коментар до ст. 28 КК). Отже, обстави­ною, що обтяжує покарання, є вчинення злочину або а) групою осіб за попередньою змовою (ч. 2 ст. 28 КК), або б) організованою групою (ч. 3 ст. 28 КК). Звідси випливає, що вчинення злочину злочинною організацією (див. коментар до ч. 4 ст. 28 КК) закон не відносить до обставин, які обтяжують покарання, бо створення такої організації, участь у ній чи у вчинених нею злочинах, а також заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій або укриття їх злочинної діяльності розглядаються за законом як самостійні склади злочинів, відповідальність за які передбачена у стат­тях 255 та 256 КК (див. коментар до цих статей).
2.  Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні права і свобо­ди та є рівними перед законом, незалежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майно­вого стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Тому вчинення зло­чину на ґрунті (з мотивів) расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату в одних випадках розглядається як обставина, що впливає на кваліфікацію злочину, що тягне за собою відповідальність за певними (спеціальними) нормами Особливої частини КК (п. 14 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 121, ст. 442 КК), а в усіх інших - ураховується судом як обставина, що обтяжує покарання (п. 3 ч. 1 ст. 67 КК).
3.  Вчинення злочину у зв ’язку з виконанням потерпілим службового або громад­ського обов ’язку (п. 4 ч. 1 ст. 67 КК) може враховуватися судом як обставина, що об­тяжує покарання, за умов, якщо: 1) потерпілою від злочину є особа, яка прагнула виконати, виконувала чи вже виконала свій службовий або громадський обов’язок (про зміст понять «службовий або громадський обов ’язок» див. коментар до п. 8

ч.  2 ст. 115 КК); 2) діяльність потерпілого щодо виконання цього обов’язку мала правомірний (законний) характер; 3) між вчиненим винним злочином і виконанням по­терпілим зазначеного обов’язку є безпосередній зв’язок; 4) злочин учиняється з метою запобігти у майбутньому, припинити у теперішній час чи помститися за виконання потерпілим у минулому свого службового або громадського обв’язку; 5) вчинення зло­чину у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обв’язку не є ознакою, що зазначена в диспозиції відповідної статті Особливої частини КК як така, що впливає на його кваліфікацію (наприклад, за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК).

1.  Тяжкі наслідки, завдані злочином (п. 5 ч. 1 ст. 67 КК), як обставина, що обтяжує покарання, належить до так званих оціночних понять, зміст і обсяг якого залежать від особливостей конкретної справи і тому щоразу встановлюється судом з урахуванням усіх її обставин. При віднесенні наслідків до тяжких слід ураховувати важливість (соціальну цінність) тих суспільних відносин, яким злочином заподіюється шкода, а також ступінь заподіяння цієї шкоди, яка залежить від характеру (змісту) і розміру (обсягу) спричинених наслідків. До тяжких наслідків судова практика відносить, зо­крема, загибель людей, заподіяння тяжкої шкоди здоров’ ю людини, великий матері­альний збиток, порушення основних конституційних прав і свобод людини та грома­дянина, дезорганізацію діяльності органів державної влади і місцевого самоврядуван­ня, перешкоджання роботі підприємств, установ і організацій тощо (ПС. - С. 32-33; ПС (1993-1995). - С. 19-20; РВСУ. - 1998. - С. 75-77; ПС (2008-2011). - С. 129-132). Не можуть ураховуватися як обставина, що обтяжує покарання, випадки спричинен­ня злочином тяжких наслідків, якщо вони передбачені в диспозиції статті Особливої частини КК як ознака злочину, що визначає (впливає на) його кваліфікацію (ВВСУ. -

1. - № 10. - С. 20-21, 29).

Обставина, зазначена у п. 5 ч. 1 ст. 67 КК, може оцінюватися як така, що обтяжує покарання, за умови, якщо злочином були фактично, тобто реально спричинені тяж­кі наслідки. Якщо за справою встановлений лише намір винного спричинити тяжкі наслідки (готування або замах), вчинене повинне враховуватися судом як обставина, що негативно характеризує особу винного (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК). При віднесенні тяжких наслідків до обставин, які обтяжують покарання, слід ураховувати також приписи ч. 4 ст. 67 КК (див. п. 19 коментаря до ст. 67 КК).

1.  Вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що пере­буває в безпорадному стані (п. 6 ч. 1 ст. 67 КК), враховується судом як обставина, що обтяжує покарання, за умов, якщо потерпілою від злочину є особа, яка або а) не до­сягла 14-річного віку, або б) досягла пенсійного віку, або в) перебуває в стані, зумов­леному фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами, які позбавляють чи обмежують її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати з власної волі самостійні рішення, чинити опір насильниць­ким чи іншим незаконним діям (про зміст поняття «безпорадний (уразливий) стан» див. п. 2 примітки до ст. 149 КК, а також коментар до статей 135 та 152 КК).
2.  Вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності (п. 7 ч. 1 ст. 67 КК), як обставина, що обтяжує покарання, має місце за умов, якщо судом встановлено, що: а) потерпіла під час вчинення щодо неї злочину перебувала в стані вагітності; б) винний був вірогідно обізнаний (усвідомлений) про наявність такого стану потерпілої. Якщо винний лише помилково припускав, що по­терпіла вагітна, а в дійсності такий стан був відсутній, то посилання у вироку на п. 7

ч.  1 ст. 67 КК недопустиме, бо в такому разі злочин не створює реальної небезпеки заподіяння шкоди майбутній дитині. У цих випадках спрямованість умислу на запо­діяння шкоди вагітній жінці повинна враховуватися судом лише як обставина, що негативно характеризує особу винного.