1.  Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття по­карання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
2.  При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покаран­ня не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукуп­ністю вироків, не повинен перевищувати п’ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п’ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п’яти років. При складанні покарань у виді довічного позбавлення волі та будь- яких менш суворих покарань загальний строк покарання, остаточно призначе­ного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі.
3.  Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного пока­рання, остаточно призначеного за сукупністю вироків.
4.  Остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно ви­значається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у макси­мальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий зло­чин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
5.  Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття по­карання вчинив два або більше злочинів, суд призначає покарання за ці нові злочини за правилами, передбаченими у статті 70 цього Кодексу, а потім до оста­точного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю чи частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком у межах, встанов­лених у частині другій цієї статті.

(Стаття 71 у редакції Закону України № 270-УІ від 15 квітня 2008 р.) вчиняє новий злочин (ВВСУ. - 2009. - № 10. - С. 25; 2011. - № 1. - С. 20-21; СПВСУ

1. - С. 91-94).

1.  Згідно із ч. 1 ст. 71 КК призначення покарання за сукупністю вироків здійсню­ється в два етапи. На першому з них суд призначає основне (і, якщо необхідно, до­даткове) покарання за знову вчинений злочин (за новим вироком), керуючись стаття­ми 65-67 КК, а у разі необхідності - й статтями 68, 69, 691, 70, 98-102 та ч. 1 ст. 103 КК. На другому - до покарання, призначеного за новим вироком (за знову вчинений злочин), суд повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попе­реднім вироком (СПВСУ 2010. - С. 102-103), визначаючи при цьому остаточне по­карання за сукупністю вироків у межах, установлених у ч. 2 ст. 71 та ч. 2 ст. 103 КК.
2.  Хоча в ч. 1 ст. 71 КК і вказується на приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком до покарання, призначеного за новим вироком, однак по суті це означає їх остаточне визначення за сукупністю вироків шляхом складання, яке здійснюється судом з урахуванням таких вимог:

а) складанню зі знову призначеним покаранням підлягає лише те покарання або та його частина, яке ще не було відбуте засудженим за попереднім вироком. Отже, та частина покарання, яка була вже відбута до вчинення нового злочину, судом не вра­ховується;

б) визначення (обчислення) невідбутої частини покарання здійснюється судом, виходячи з того, чи відбувала особа призначене їй покарання реально (фактично), була повністю чи достроково, але умовно звільнена від його відбування або невідбуту його частину було замінено більш м’яким покаранням (ВВСУ. - 2007. - № 1. - С. 13; КС. -

1. - Вип. 2 (4). - С. 22-23). Виходячи з цього, невідбутою частиною покарання за попереднім вироком належить вважати:

•  повністю невідбуте засудженим основне покарання або невідбуту його частину;
•  повністю невідбуте засудженим додаткове покарання або невідбуту його частину;
•  покарання, від відбування якого особу звільнено з випробуванням на підставі статей 75, 79, 104 КК;
•  частину покарання, від якого засудженого було звільнено умовно-достроково на підставі статей 81 чи 107 КК;
•  частину покарання від відбування якого було звільнено засуджену жінку на під­ставі ст. 83 КК;
•  невідбуту частину більш м’ якого покарання, яке було застосоване до засуджено­го в порядку заміни на підставі ст. 82, ч. 4 ст. 83, ч. 2 ст. 87 КК);

в) складання покарань за ч. 1 ст. 71 КК може бути як повним, так і частковим, а пи­тання про те, яку саме частину невідбутого покарання слід приєднати до знову призна­ченого, суд вирішує на свій розсуд з урахуванням конкретних обставин справи і вихо­дячи з тих допустимих меж складання, які встановлені ч. 2 ст. 71 та ч. 2 ст. 103 КК.

1.  Остаточне покарання за сукупністю вироків визначається судом з урахуванням таких вимог:

•  згідно із ч. 4 ст. 71 КК остаточне покарання у всіх випадках повинно бути більшим від покарання, призначеного за новим вироком, і ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком (ПС (2001-2005). - С. 88-89, 92-93, 94-95, 101- 102; РВСУ. - 2005. - Вип. 1 (10). - С. 94-95; ВВСУ. - 2007. - № 3. - С. 12; № 6. - С. 18-19; 2011. - № 2. - С. 24, 30; СПВСУ (2008-2009). - С. 56-59). Винятком із цього правила є лише випадки, коли за сукупністю вироків остаточне покарання визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у макси­мальному розмірі (ч. 4 ст. 71 КК);

- хоча складання здійснюється шляхом приєднання невідбутої частини покарання до знову призначеного, проте межі такого складання визначаються за більш суворим видом покарання, незалежно від того, за яким вироком - попереднім чи знову ухвале­ним - призначений більш суворий вид покарання. Ця вимога випливає із ч. 1 ст. 72 КК, відповідно до якої при складанні різних видів покарань за сукупністю злочинів або вироків менш суворий вид покарання переводиться (перераховується) в більш суворий (ПС (2001-2005). - С. 103-105; СПВСУ 2010. - С. 104-105). Наприклад, якщо особа, засуджена до позбавлення волі, вчиняє до повного відбуття покарання новий злочин, за який засуджується до виправних робіт, остаточне за сукупністю вироків вона повинна бути засуджена до позбавлення волі.