1. За наявності обставин, що пом’якшують покарання, передбачених пунк­тами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні підсудним своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

(Кодекс доповнено статтею 691 згідно із Законом України № 270-УІ від 15 квітня

2008 р.)

1.  Стаття 691 КК встановлює особливий порядок (спеціальні правила) призначен­ня покарання за наявності у справі певних обставин, які пом’якшують покарання.
2.  Аналіз приписів ст. 691 КК свідчить, що передбачені в ній правила призна­чення покарання можуть застосовуватися при вчиненні злочину будь-якого ступеня тяжкості, незалежно від форми його вини, стадії вчинення, наявності ознак співу­часті тощо.
3.  Підставами застосування ст. 691 КК закон визнає такі чинники, як:

•  наявність у справі не будь-яких, а лише тих обставин, що пом’якшують пока­рання, які передбачені тільки у пп. 1 та 2 ст. 66 КК;
•  відсутність обставин, що обтяжують покарання;
•  визнання підсудним своєї вини у вчиненому злочині.

1.  У пунктах 1 та 2 ст. 66 КК передбачені: а) з’явлення із зізнанням; б) щире каят­тя; в) активне сприяння розкриттю злочину; г) добровільне відшкодування завданого збитку; д) усунення заподіяної шкоди, тобто такі обставини, що пом’якшують пока­рання, і являють собою так зване діяльне каяття (характеристику цих обставин див. коментар до ст. 66КК).
2.  Зі змісту ст. 691 КК випливає, що зазначені тут правила призначення покарання можуть застосовуватися судом за наявності як усіх, так і хоча б однієї з перелічених у пп. 1 та 2 ст. 66 КК обставин. Обумовлено це тим, що зовсім не всі вони одразу можуть бути наявними за однією справою. Наприклад, при вчиненні готування до злочину (ч. 1 ст. 14 КК) відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди може і не знадобиться, бо діяння винного за таких умов може й не спричинити ніяких наслідків (п. 62ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.).
3.  Відсутність обставин, що обтяжують покарання, означає що у справі відсутні обставини, передбачені ч. 1 ст. 67 КК. При оцінці цієї підстави застосування ст. 691 КК слід ураховувати і положення ч. 2 ст. 67 КК, згідно з якою суд має право залежно від характеру вчиненого злочину не визнати будь-яку із зазначених у пп. 1, 3-5, 8, 11 та 13 ч. 1 ст. 67 КК обставин такою, що обтяжує покарання (див. коментар до ст. 67 КК). Стосовно питання, яке розглядається, це означає, що невизнання судом цих об­ставин такими, які обтяжують покарання, свідчить про їх відсутність у справі, що дає підстави для застосування приписів ст. 691 КК.
4.  Слід ураховувати, що визнання підсудним своєї вини у вчиненому злочині, як одна з підстав застосування ст. 691 КК, певним чином стикається з обставинами, пе­редбаченими п. 1 ст. 66 КК, бо з’явлення із зізнанням та щире каяття також припус­кають визнання особою своєї провини, висловлення жалю з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (п. 3 ППВСУ від 23 грудня 2005р. // ВВСУ. -

1. - № 12. - С. 14). Таким чином, у цілому ряді випадків визнання особою своєї вини може виступати не як самостійна підстава застосування ст. 691 КК, а як складо­ва частина таких обставин, як з’явлення із зізнанням та щире каяття винного.

1.  За наявності підстав для застосування ст. 691 КК строк (розмір) призначеного судом покарання не може перевищувати двох третин максимального строку (роз­міру) найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК (СПВСУ 2010. - С. 83-84). Із цих приписів закону випливає, що за наявності визначених у ст. 691 КК підстав виконання її вимог є для суду обов ’язковим (ВВСУ. - 2009. - № 3. - С. 23-24).
2.  При застосуванні ст. 691 КК слід ураховувати, що встановлені в ній правила призначення (пом’якшення) покарання розповсюджуються:

•  лише на основні види покарань і обходять додаткові. Тому, якщо в санкції поряд із основним передбачено й додаткове покарання (чи декілька їх видів), то при засто­суванні вимог ст. 691 КК останні до уваги судом не беруться;
•  лише на такі види основних покарань, які мають строковий характер (наприклад, позбавлення волі) або призначаються у певному розмірі (наприклад, штраф). Тому застосування ст. 691 КК виключається у разі призначення покарання за тими статтями КК, у санкціях яких найбільш суворим видом покарання є довічне позбавлення волі (ст. 112, ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 258, ч. 3 ст. 3211, статті 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ч. 2 ст. 438, ч. 2 ст. 439, ч. 1 ст. 442, ст. 443 КК), бо останнє має безстроковий (невизна- чений строком чи розміром) характер. Виняток із цього правила становлять лише випадки застосування ст. 691 КК до осіб, яким згідно із ч. 2 ст. 64 КК не може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі і до яких у зв’язку з цим вимоги ст. 691 КК мають застосовуватися, виходячи із встановленої в санкції макси­мальної межі позбавлення волі на певний строк (п. 62ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.);
•  лише на найбільш суворий вид основного покарання, передбаченого у відповідній санкції. Тому, якщо санкція є альтернативною, суд зобов’ язаний застосувати вимоги ст. 691 КК стосовно максимального строку (розміру) лише найбільш суворого виду основного покарання з числа тих декількох, які у цій санкції передбачені. Що ж стосу­ється інших (менш суворих) видів основних покарань, альтернативно передбачених у санкції, то вони можуть бути призначені судом у межах тих строків (розмірів), які встановлені для них у цій санкції (п. 63ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.). Так, якщо при­значається покарання за крадіжку, то строк найбільш суворого виду покарання, перед­баченого в санкції ч. 1 ст. 185 КК (позбавлення волі до трьох років), згідно з вимогами ст. 691 КК не може перевищувати двох третин максимальної його межі (два роки), тоді як інші види покарань (штраф, громадські, виправні роботи, арешт) можуть бути при­значені судом у тих межах, які встановлені для них у санкції ч. 1 ст. 185 КК.

1.  При застосуванні вимог ст. 691 КК і вирішенні у зв’язку з цим питання про те, який вид покарання з числа декількох, передбачених в альтернативній санкції, є най­

 
більш суворим, слід також ураховувати і положення ч. 3 ст. 56, ч. 2 ст. 57, ч. 3 ст. 60, ч. 3 ст. 61, ч. 2 ст. 64 КК, згідно з якими окремі види покарань не можуть бути засто­совані до певних категорій осіб. Так, хоча в санкції ч. 1 ст. 190 КК і передбачені такі виді покарань, як штраф, громадські, виправні роботи і обмеження волі, однак, якщо цей злочин було вчинено неповнолітнім, то при застосуванні ст. 691 КК найбільш су­ворим видом покарання будуть вважатися виправні роботи, а не обмеження волі, бо останній вид покарання хоча і передбачений у санкції ч. 1 ст. 190 КК, але згідно з ч. 3 ст. 61 та ч. 1 ст. 98 КК до неповнолітніх застосований бути не може.