Цивільне
Дисертацій, Курсових: 2875Галузі права
Стаття 69-1. Призначення покарання за наявності обставин, що пом'якшують покарання
Сторінки матеріалу:
- У статтях 99-102 КК встановлені знижені максимальні межі тих видів покарань, які можуть бути призначені неповнолітнім. Тому, якщо в санкції Особливої частини КК передбачений такий максимум найбільш суворого виду покарання, який є більш високим, ніж максимальна його межа, встановлена у статтях 99-102 КК, то при застосуванні положень ст. 691 КК слід виходити з тих максимальних строків (розмірів) покарання, які зазначені не в санкції, а у статтях 99-102 КК (докладно див. про це коментар до ст. 68 КК). Наприклад, у санкції ч. 2 ст. 122 КК максимальний строк позбавлення волі становить п’ять років, але згідно з п. 2 ч. 3 ст. 102 КК неповнолітньому за цей злочин середньої тяжкості позбавлення волі може бути призначено на строк не більше чотирьох років. Саме з останнього строку і слід виходити у разі зниження максимуму цього виду покарання щодо неповнолітнього за правилами ст. 691 КК.
- У разі вчинення злочину за наявності обставин, зазначених у ч. 2 ст. 43 КК та ст. 691 КК, виникає питання про одночасне застосування правил, встановлених у цих статтях, при вирішенні якого слід виходити з того, що за приписами як першої, так
- другої з них зниження покарання має для суду обов’язковий характер. Системний аналіз зазначених норм свідчить, що при призначенні покарання в ситуаціях, коли є підстави для одночасного їх застосування, зниження максимального строку позбавлення волі повинно здійснюватися, виходячи з того його максимуму, який передбачений у ч. 3 ст. 43 КК - тобто дві третини (ст. 691 КК) від половини строку позбавлення волі (ч. 3 ст. 43 КК), встановленого в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини (докладно див. про це коментар до ст. 68 КК).
- У разі вчинення незакінченого злочину за наявності обставин, передбачених ст. 691 КК, виникає питання про одночасне застосування правил, встановлених у частинах 2 і 3 ст. 68 КК та ст. 691 КК, при вирішенні якого слід виходити з того, що за приписами як першої, так і другої з цих статей КК зниження покарання має для суду обов ’язковий характер. Системний аналіз зазначених норм свідчить, що при призначенні покарання в ситуаціях, коли є підстави для одночасного їх застосування, зниження покарання за ст. 691 КК повинно здійснюватися виходячи з того максимального строку (розміру) найбільш суворого виду покарання, який передбачений частинами
- і 3 ст. 68 КК за незакінчений злочин - тобто дві третини (ст. 691 КК) від половини строку (розміру) за готування (ч. 2 ст. 68 КК) до злочину або дві третини (ст. 691 КК) від двох третин строку (розміру) за замах (ч. 3 ст. 68 КК) на злочин (докладно див. про це коментар до ст. 68 КК).
- Необхідно мати на увазі, що при застосуванні ст. 691 КК, особливо у випадках її одночасного застосування з приписами ч. 3 ст. 43 та частин 2 і 3 ст. 68 КК, може скластися ситуація, коли призначене судом покарання за своїм строком (розміром) виявиться навіть нижчим від найнижчої (мінімальної) межі, встановленої для більш суворого виду покарання у відповідній санкції статті Особливої частини КК. Це обумовлено конструкцією цілої низки санкцій. І хоча при цьому покарання виявляється нижчим від найнижчої межі, встановленої в санкції, однак призначення його на такий строк цілком узгоджується з положеннями ст. 691 КК. Оскільки вихід за мінімальні межі санкції здійснюється у цих випадках на підставі ст. 691 КК, то використання приписів ст. 69 КК і посилання у вироку на цю норму тут виключається.
- Слід однак ураховувати, що зниження строку (розміру) найбільш суворого виду покарання за правилами ст. 691 КК теж має свої межі, бо, як і в інших подібних випадках, (наприклад, при застосуванні ст. 69 КК) суд не має права на підставі ст. 691 КК призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої для відповідного виду покарання в нормах Загальної частини КК. Інше рішення цього питання суперечило б як загальним засадам призначення покарання (п. 2 ч. 1 ст. 65 КК), так і тим нормам Загальної частини КК, які встановлюють мінімальні межі відповідних видів покарань (статті 53, 55-63 КК).
- Застосування правил, передбачених ст. 691 КК, можливе лише при призначенні покарання за окремий (одиничний) злочин. Тому, якщо особа вчинила декілька злочинів, ст. 691 КК може застосовуватися при призначенні покарання за кожний окремий з них, а визначення остаточного покарання за сукупністю цих злочинів здійснюється за правилами ст. 70 КК. При цьому слід ураховувати, що в ч. 2 ст. 70 КК не міститься яких-небудь спеціальних застережень стосовно строку покарання, остаточно визначеного шляхом складання покарань за сукупністю тих злочинів, при призначенні покарання за які застосовувалися правила ст. 691 КК. Тому, якщо особа вчинила декілька злочинів, то за кожний окремий з них покарання призначається з дотриманням вимог ст. 691 КК, однак остаточне покарання, призначене за сукупністю цих злочинів шляхом складання, повинно визначатися у межах, передбачених ч. 2 ст. 70 КК.
- Застосовуючи ст. 691 КК, суд повинен мотивувати свої рішення і послатися у вироку на цю норму закону. Але можливість зниження максимального строку (розміру) найбільш суворого виду покарання за правилами ст. 691 КК не виключає призначення більш м’ якого покарання, ніж передбачено законом, якщо є підстави для застосування ст. 69 КК.
- Застосування правил призначення покарання за ст. 691 КК припустиме лише за умови, якщо наявні за справою обставини виключають можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених статтями 45-48 Загальної частини КК, а також у низці статей Особливої частини КК (наприклад, ч. 4 ст. 212, ч. 3 ст. 263, ч. 3 ст. 369 КК та ін.).
