Стаття 70. Призначення покарання за сукупністю злочинів

  1.  Принцип повного чи часткового складання покарань може застосовуватись у разі призначення за окремі злочині покарань як одного, так і різних їх видів (п. 22 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.). Проте складання різновидних покарань має свої особ­ливості, бо здійснюється судом з обов’язковим урахуванням вимог ст. 72 КК, де всі види покарань поділені на дві групи. До першої входять ті, які можуть підлягати складанню (статті 56-58, 60-63 КК), бо в ч. 1 ст. 72 КК встановлено їх співвідношен­ня за певною шкалою еквівалентів, з урахуванням якого менш суворий вид покарання переводиться (перераховується) у більш суворий. До другої групи належать ті види покарань, які не підлягають складанню (статті 53 і 55 КК), бо закон (ч. 3 ст. 72 КК) не встановлює певного співвідношення (еквівалентності) між ними та іншими видами покарань, у зв’язку з чим перевести їх одне в інше неможливо.
  2.  При складанні покарань першої групи менш суворий їх вид попередньо пере­водиться (перераховується) в більш суворий, виходячи з того співвідношення, яке встановлене для них у ч. 1 ст. 72 КК, і лише після цього здійснюється їх складання (СПВСУ 2010. - С. 103-104). Щодо покарань другої групи, то відповідно до ч. 3 ст. 72 КК штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяль­ністю, призначені як основні покарання за окремі злочини, складанню за сукупністю злочинів як між собою, так і з іншими видами покарань не підлягають, тому засто­совуються одночасно і виконуються самостійно (ПС (2001-2005). - С. 87-88; ВВСУ. - 2006. - № 4. - С. 22-23). Отже, у цих випадках не тільки при призначенні покарань за окремі злочини, а й при визначенні остаточного покарання у вироку мають бути зазначені відразу декілька видів основних покарань з наведенням відповідних їх розмірів (строків), бо за сукупністю злочинів вони застосовуються до засудженого одночасно і кожне з них виконується самостійно. Причому застосування (виконання) цих видів покарань здійснюється тут не послідовно - одне за іншим, а паралельно - одне поряд з іншим з моменту набрання вироком суду законної сили.
  3.  Проте належить ураховувати, що у разі призначення за один із злочинів навіть такого виду покарання, яке не підлягає складанню (статті 53, 55, ч. 3 ст. 72 КК), закон не виключає і можливості його поглинення більш суворим видом покарання, призна­ченим за інший злочин (п. 21 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.). Так, якщо за один із злочинів призначається, наприклад, основне покарання у виді штрафу, а за інший - обмеження волі, то суд має право як у цьому, так і в інших подібних випадках не тільки призначити ці види покарань до самостійного виконання (ч. 3 ст. 72 КК), а й визначити остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання (штрафу) більш суворим (обмеженням волі), бо це не суперечить вимогам ч. 1 ст. 70 КК.
  4.  Позитивно вирішується в судовій практиці й питання про можливість вико­ристання для визначення остаточного покарання одночасно кількох принципів при­значення покарання за сукупністю злочинів у ситуаціях, коли сукупність складають більше двох злочинів. Такий порядок не суперечить закону, бо навіть часткове скла­дання покарань по суті є сполученням принципів складання й поглинення, коли одна частина менш суворого покарання приєднується до більш суворого (складається з ним), а інша його частина поглинається останнім.
  5.  Призначення за сукупністю злочинів додаткових покарань регламентується частинами 1 і 3 ст. 70 та ч. 4 ст. 72 КК і повинно відповідати таким вимогам:
  •  додаткове покарання може приєднуватися до основного, остаточно визначеного за сукупністю злочинів, лише за умови, якщо воно попередньо було призначене судом хоча б за один із злочинів, що складають сукупність. Призначення додаткового по­карання лише за сукупністю злочинів (без попереднього призначення за окремі зло­чини) є неприпустимим (п. 16 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.; ВВСУ. - 1997. - № 4. - С. 38; 1998. - № 1. - С. 28-29; 2003. - № 6. - С. 17);
  •  якщо декілька додаткових покарань призначені тільки за один із злочинів, що утворюють сукупність, то ні поглиненню, ні складанню між собою вони не підля­гають і всі приєднуються на додаток до основного покарання, остаточно визначе­ного за сукупністю злочинів. У такому разі кожне з цих додаткових покарань ви­конується самостійно;
  •  якщо за кілька окремих злочинів поряд з основними призначено і декілька до­даткових покарань, то передбачені ст. 70 КК принципи поглинення, часткового або повного складання застосовуються судом окремо щодо основних і додаткових пока­рань. Суд не має права ні поглинати основним покаранням додаткове, ні складати їх між собою;
  •  якщо за кілька окремих злочинів призначено декілька додаткових покарань одно­го виду, то вони попередньо поглинаються чи складаються між собою і лише після цього приєднуються на додаток до основного покарання, остаточно визначеного за сукупністю. При цьому, визначаючи остаточне покарання, суд має право щодо основ­них видів покарань, призначених за окремі злочини, застосувати один принцип їх визначення за сукупністю (наприклад, складання), а щодо додаткових - інший (на­приклад, поглинення). Так, якщо за ч. 4 ст. 187 КК призначено десять років позбав­лення волі з конфіскацією всього майна, а за ч. 3 ст. 189 КК - п’ять років позбавлення волі з конфіскацією лише частини майна, то за сукупністю цих злочинів суд може остаточне основне покарання визначити як шляхом поглинення, так і повного чи часткового складання, а додаткове - лише шляхом поглинення;
  •  якщо за кілька окремих злочинів призначено декілька додаткових покарань різних видів, то усі вони мають бути приєднані (без поглинення і складання між собою) на до­даток до остаточно визначеного за сукупністю злочинів основного покарання, бо від­повідно до ч. 4 ст. 72 КК різновидні додаткові покарання у всіх випадках застосовують­ся одночасно і виконуються самостійно (п. 22 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.).
  1.  У частині 4 ст. 70 КК передбачена ситуація, коли після ухвалення вироку, але до, під час чи після повного відбуття призначеного ним покарання встановлюється, що засуджений винен ще й в іншому (інших) злочинах, вчинених до постановлення попереднього вироку. Отже, і в даному випадку має місце сукупність злочинів, осо­бливість якої полягає лише в тому, що усі злочини вчинені до засудження хоча б за один із них, але розкриті в різний час, у зв’язку з чим і покарання за їх сукупністю призначається не одним, а кількома вироками (РВСУ. - 1999. - С. 79).
  2.  На відміну від ч. 1 ст. 70 КК, призначення покарання за ч. 4 цієї статті здій­снюється в три етапи. На першому суд призначає покарання за знову розкритий зло­чин, а якщо їх кілька - то за усі ці злочини, керуючись статтями 65-67 КК, а у разі необхідності - і статтями 68, 69, 69[9], 102 та ч. 1 ст. 103 КК. На другому етапі призна­чається покарання за сукупністю злочинів, згідно з положеннями частин 1-3 ст. 70 КК. При цьому суд не враховує, що особа вже повністю або частково відбула пока­рання, призначене за раніше постановленим вироком, і до уваги береться покарання в тому повному його розмірі, що раніше було призначене цим вироком. Нарешті, на третьому етапі здійснюється зарахування за правилами ст. 72 КК, яке полягає в тому, що до покарання, остаточно визначеного за сукупністю злочинів, зараховується судом покарання, яке повністю або частково було вже відбуте особою за попереднім вироком (СПВСУ (2008-2009). - С. 50-52; СПВСУ 2010. - С. 89-90).
  3.  При застосуванні ч. 4 ст. 70 КК можуть виникнути ситуації, вирішення яких має певні особливості:
  •  якщо за попереднім чи знову ухваленим вироком призначається основне пока­рання, яке не підлягає складанню (наприклад, штраф), то зарахування не запроваджу­ється і визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів здійснюється за правилами ч. 3 ст. 72 КК, тобто усі покарання виконуються самостійно;
  •  якщо за попереднім вироком особу засуджено із застосуванням статей 75, 79, 104 КК, а за знову постановленим - до покарання, яке належить відбувати реально, то поглинення або складання призначених цими вироками покарань не допускається (СПВСУ (2008-2009). - С. 48-50) і кожен вирок, а, отже, і призначене ним покарання, виконується самостійно (РВСУ. - 2004. - С. 107-108; ВВСУ. - 2003. - № 1. - С. 28-29; № 6. - С. 18; 2004. - № 1. - С. 12-13; 2006. - № 4. - С. 20-21; № 8. - С. 16-17; 2007. - № 5. - С. 19-20; 2009. - № 6. - С. 14-15);
  •  якщо за попереднім вироком особу засуджено не за один, а за сукупністю зло­чинів, то при визначенні покарання за правилами ч. 4 ст. 70 КК суд ураховує покаран­ня, призначене не за окремі злочини, а виходить із тієї остаточної (сукупної) їх міри, яка була визначена попереднім вироком за сукупністю цих злочинів.
  1.  До особи, яка вчинила декілька злочинів, ст. 69 КК може застосовуватися лише при призначенні покарання за кожний із цих окремих злочинів (ПС (2001-2005). - С. 97-99; РВСУ. - 2005. - Вип. 2 (9). - С. 94-95), а звільнення від відбування покаран­ня з випробуванням (статті 75, 79, 104 КК), навпаки, - лише після визначення оста­точного покарання за сукупністю злочинів - виходячи з його виду і розміру (п. 23 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.).
  2.  Передбачені ст. 70 КК правила призначення покарання за сукупністю злочинів застосовуються не лише у випадках самостійної кваліфікації вчиненого за різними статтями, а й за різними частинами однієї статті КК за умови, якщо цими частинами статей передбачена відповідальність за окремі склади злочинів і вони мають само­стійні санкції (наприклад, частини 1 і 3 ст. 357 КК). За цими ж правилами признача­ється покарання і у разі вчинення особою діянь, окремі з яких кваліфікуються як за­кінчений злочин, а решта - як готування до злочину чи замах на нього, а також у ви­падках, коли в одному із злочинів винний брав участь як виконавець, а в іншому - як організатор, підбурювач чи пособник (п. 20 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.).
  3.  Призначення покарання за сукупністю злочинів щодо неповнолітнього здій­снюється за правилами ст. 70 КК з урахуванням вимог статей 98-103 КК.