В умовах, коли у світі лютують масові захворювання сільсько­господарських тварин: великої рогатої худоби на губчасту енцефалопа- тію — в Європі, курей на грип — в Азії, в Україні утримується сприят­лива епізоотична ситуація. Перевагою вітчизняної системи державного регулювання сільського господарства є розгалужена служба ветеринар­ної медицини і досить розвинутий інститут аграрного права — інсти­тут правового регулювання ветеринарної медицини. В основі пра­вового регулювання ветеринарної справи лежать публічно-правові від­носини щодо забезпечення здоров´я свійських тварин та уникнення небезпек для людини, пов´язаних з хворобами тварин, а також приват­ноправові відносини щодо підвищення економічної ефективності сіль­ськогосподарського тваринництва шляхом надання якісних послуг щодо лікування тварин.

Ветеринарне законодавство України — це система нормативно-нра- вових актів, що містять правові норми, які регулюють правовідносини, що виникають у сфері ветеринарної справи. В Україні створена розга­лужена система ветеринарного законодавства. Його вагомою складо­вою є нормативно-правові акти, які за юридичною силою традиційно поділяються на закони і підзаконні нормативно-правові акти.

Центральне місце у системі правового регулювання ветеринар­ної медицини посідає Закон України «Про ветеринарну медицину» від 25 червня 1992 р. (у редакції Закону від 7 жовтня 2008 р.). Взагалі цей Закон знає декілька редакцій: 1992 р„ 1997 р., 2002 р„ 2006 р„ і остан­ня — 2008 р. Така динаміка оновлення засвідчує його особливе значення в системі джерел аграрного права. Закон «Про ветеринарну медицину» визначає останню як галузь науки та практичних знань про хвороби тварин, їх профілактику, діагностику та лікування, ветеринарно-сані­тарну якість та безпеку продукції тваринного, а на ринках — і рослин­ного походження, про збереження здоров´я і продуктивності тварин, запобігання хворобам і захисту людей від захворювань, спільних для тварин і людей. Закон складається з 17 розділів та 109 статей.

Перший розділ визначає загальні положення, другий присвячений державному управлінню в галузі ветеринарної медицини, третій регу­лює державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд. Також Закон містить розділи: принципи розроблення, затвердження і засто­сування ветеринарно-санітарних заходів; захист здоров´я тварин; регу­лювання обігу тварин та репродуктивного матеріалу; надзвичайні про- тиепізоотичні комісії та карантин тварин; регулювання виробництва та обігу неїстівних продуктів тваринного походження; наукове забезпе­чення ветеринарної медицини, статус державної фармакологічної комі­сії ветеринарної медицини, статус державних та уповноважених лабо­раторій; регулювання виробництва та обігу ветеринарних препаратів, субстанцій та засобів ветеринарної медицини; вимоги до виробництва кормових добавок, преміксів та кормів для тварин; вимоги щодо здій­снення міжнародної торгівлі; фінансування, матеріально-технічне за­безпечення; ветеринарна практика, підготовка та статус спеціалістів ветеринарної медицини, інформаційне забезпечення державної служ­би ветеринарної медицини; відповідальність осіб за правопорушення в галузі ветеринарної медицини; міжнародне співробітництво та прикін­цеві положення.

Іншими нормативно-правовими актами в системі ветеринарного законодавства є: закони України «Про ліцензування певних видів гос­подарської діяльності», «Про захист тварин від жорстокого поводжен­ня», «Про тваринний світ», «Про племінну справу у тваринництві», «Про бджільництво», «Про безпечність та якість харчових продуктів», «Про молоко та молочні продукти», «Про охорону праці» (щодо охоро­ни праці існує ряд правил, затверджених наказами Держнаглядохорон- праці України: Правила охорони праці у тваринництві: велика рогата худоба; Правила охорони праці у тваринництві: свинарство; Інструкція з охорони праці під час ветеринарних робіт та штучного осіменіння тварин; Правила охорони праці в лабораторіях ветеринарної медици­ни) та ін.

Важливе місце в системі нормативних актів посідає Положення про Державний комітет ветеринарної медицини, затверджене постано­вою Кабінету Міністрів України від ЗО серпня 2007 р. № 1075. Ним ви­значається правовий статус спеціально уповноваженого органу в сфері ветеринарії — Держкомветмедицини. Існує також цілий ряд підзакон- них актів (інструкцій, настанов, положень, правил, вказівок, рекоменда­цій) у сфері ветеринарної медицини. Ввезення в Україну тваринної

24і продукції з деяких країн заборонено. Відповідно до Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення стабільної епізо­отичної ситуації в Україні» від 22 березня 2002 р. № 192/2001 в нашій країні значно посилено режим ветеринарного нагляду та контролю. Зокрема впроваджено режим повсюдної ідентифікації великої рогатої худоби згідно з наказом Міністерства аграрної політики України «Про запровадження ідентифікації і реєстрації великої рогатої худоби» від 17 вересня 2003 р. № 342.

Слід зазначити також положення про паспорт великої рогатої ху­доби; положення про ветеринарну картку до паспорта великої рогатої худоби; положення про реєстр тварин; положення про замовлення, збе­рігання, облік бирок, бланків паспортів та ветеринарних карток до пас­портів великої рогатої худоби. Також до ветеринарного законодавства належить низка положень: про головні управління ветеринарної меди­цини в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Сева­стополі; про обласні державні лікарні ветмедицини; про регіональну державну лабораторію ветеринарної медицини; про управління вет­медицини в районах; про управління ветмедицини в містах обласного значення; про районні державні лікарні ветмедицини; про міські дер­жавні лікарні ветмедицини; про міжрайонну державну лабораторію ве­теринарної медицини; про міську державну лабораторію ветеринарної медицини; про лабораторію ветсанекспертизи на ринку; про держлабо- раторію ветмедицини, розташовану за місцезнаходженням суб´єкта гос­подарювання; про підрозділи ветеринарної міліції з проведення каран­тинних ветеринарних заходів тощо.

До джерел ветеринарного законодавства також належить низка ін­струкцій: про заходи з профілактики та боротьби з сибіркою тварин; про заходи з профілактики та боротьби з емфізематозним карбунку­лом; про заходи щодо боротьби зі сказом тварин; щодо профілактики та ліквідації захворювання тварин на ящур; про заходи профілактики та оздоровлення тваринництва від туберкульозу та багато інших.

Нормативно-правову базу здійснення ветеринарної справи також складають численні правила: правила та вимоги для боєнь, забійно-са­нітарних пунктів господарств та подвірного забою тварин; передзабій- ного ветеринарного огляду тварин і ветеринарно-санітарної експерти­зи м´яса та м´ясних продуктів; для птахівницьких господарств і вимоги до їх проектування; для суб´єктів господарювання з переробки птиці та виробництва яйцепродуктів; ветеринарно-санітарної експертизи яєць свійської птиці; видачі ветеринарних документів на вантажі, що підля­гають обов´язковому ветеринарно-санітарному контролю та нагляду, тощо.