Україна - одна з провідних держав світу в галузі бджільництва, що забезпечує запилення ентомофільних (які запилюються комахами) сільськогосподарських культур, виробництво достатньої кількості ме­ду, воску, квіткового пилку, прополісу, маточного молочка, бджолиної отрути для потреб населення, харчової, медичної, парфумерно-косме­тичної й інших галузей та для експортних потреб. За даними Міністер­ства статистики, в усіх категоріях господарств налічується до 3 млн бджолиних сімей. Водночас для ефективного запилення сільськогоспо­дарських культур необхідно досягти показника у 6 млн бджолиних сі­мей. Щорічне виробництво меду на пасіках усіх категорій господарств складає від 40 до 60 тис. тонн (обсяг експорту меду — близько 3—5 тис. тонн). Валове виробництво воску становить 1,2—1,4 тис. тонн. Важли­вим економічним показником галузі є виробництво додаткових проду­ктів бджільництва — прополісу, квіткового пилку, маточного молочка, трутневого гомогенату, бджолиної отрути, які є основою виготовлення низки цінних лікувальних препаратів та продуктів харчування. Дедалі ширшого застосування знаходить апітерапія, тобто лікування та про­філактика захворювань за допомогою продуктів бджільництва. Напри­клад, після ядерних вибухів населення Японії споживало декілька тонн маточного молочка на рік. Як наслідок, зараз ця країна є лідером за тривалістю життя на планеті.

Бджільництво України має запилювально-медовий напрям. Бджо­лозапилення сприяє підвищенню врожайності сільськогосподарських культур на 30-60% і навіть вище, залежно від виду рослин та умов за­пилення. Крім того, підвищується якість плодів, збільшується їх нату­ральна вага. Підвищення врожайності сільськогосподарських культур при запиленні квіток бджолами в середньому становить: ріпаку 25—30%. соняшнику — 40, гречки — 41, червоної конюшини — 75, люцерни — 50, баштанових - 60, плодових - 65, гірчиці - 35-61%. Слід зазначити, що насіння люцерни практично неможливо одержати без повноцінно­го запилення. Окрім медово-запилювального, в галузі бджільництва розрізняють ще такі виробничі напрями: медово-товарний, запилюва- льний, бджолорозплідницький та комплексний. Водночас у структурі продуктивного комплексного бджільництва немає яскраво виявлено­го одного чи двох виробничих напрямів: різні види продукції бджіль­ництва мають приблизно однакову питому вагу в загальному обсязі її виробництва.

Особливим етапом регулювання суспільних відносин у галузі бджільництва стало прийняття Закону України «Про бджільництво» від 22 лютого 2000 р., призначенням якого стало регулювання відно­син щодо розведення, використання та охорони бджіл, виробництва, заготівлі та переробки продуктів бджільництва, ефективного вико­ристання бджіл для запилення ентомофільних рослин сільськогоспо­дарського призначення, інших видів запилювальної флори, створення умов для підвищення продуктивності бджіл і сільськогосподарських культур, забезпечення гарантій дотримання прав та захисту інтересів фізичних і юридичних осіб, які займаються бджільництвом. У ст. 1 зазначеного Закону розкривається зміст бджільництва як галузі сіль­ськогосподарського виробництва, основою функціонування якої є роз­ведення, утримання та використання бджіл для запилення ентомо­фільних рослин сільськогосподарського призначення і підвищення їх урожайності, виробництво харчових продуктів і сировини для промис­ловості.

Програма розвитку галузі бджільництва в Україні, затверджена спільним наказом Мінагрополітики України та УААН від 13 липня 2006 р. №374/62, розроблена на виконання Закону України «Про бджільництво» з метою створення конкурентоспроможної галузі. Тому в програмі враховані й дістали розвитку положення відповідних статей зазначеного Закону щодо удосконалення державного управління в га­лузі бджільництва, здійснення контролю за ефективністю запилення ентомофільних рослин, підготовки спеціалістів із бджільництва у про­фесійно-технічних і вищих сільськогосподарських закладах освіти, ко­ординації підготовки та перепідготовки спеціалістів із бджільництва, організації державної підтримки бджільництва, охорони бджіл у разі застосування в сільському і лісовому господарстві засобів захисту рос­лин тощо.

У нашій країні державна підтримка здійснюється на розвиток бджільництва та селекцію. Так, у 2003 р. уряд виділив 3 млн грн, у 2004 році — 7 млн грн, у 2005 році — 8 млн грн, що дало можливість частково відновити кількість бджолосімей та збільшити їх до 3 млн, хоча для успішного запилення ентомофільних сільськогосподарських культур, як було зазначено, потрібно 6 млн бджолосімей.

За виробничим напрямом розрізняють пасіки. 1) медотоварні — призначені для одержання продуктів бджільництва (товарного меду, воску бджолиного, прополісу, маточного молочка, бджолиної отрути, збору пилку); 2) запилювально-медові, де бджоли використовуються для запилення садів, ягідників та ентомофільних сільськогосподар­ських культур і для виробництва меду; 3) запилювальні — призначені для запилення бджолами культур закритого грунту (в теплицях, парни­ках тощо); 4) репродукторні (розплідники) — для відтворення бджіл (виведення бджоломаток, виробництва пакетів бджіл і збору маточно­го молочка); 5) племінні — для розмноження, поліпшення і виведення бджіл певної породи, зберігання генофонду бджіл, що існує, виведення племінних бджоломаток, виробництва пакетів бджіл і збору маточного молочка; 6) карантинні — для витримування бджіл у карантині.

На розвиток нормативно-правової бази було прийнято спільний наказ Мінагрополітики України і УААН «Про затвердження норма­тивно-правових актів з питань розвитку бджільництва» від 20 верес­ня 2000 р. № 184/82, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 жовтня 2000 р. за№ 736/4957. Цим наказом було затверджено цілу низку нормативних документів: План породного районування бджіл; Порядок видачі ветеринарно-санітарного паспорта пасіки; Порядок реє­страції насік; Правила ввезення в Україну та вивезення за її межі бджіл і продуктів бджільництва.

Згідно з Планом породного районування в Україні розводять гри породи бджіл: українську степову, карпатську та поліську (популяцію середньоросійських бджіл), ареал розміщення яких адаптовано до їхніх породних особливостей. Породне районування бджіл є основою раціо­нального розміщення і використання племінних ресурсів держави, це науково обґрунтований відбір для розведення і господарського вико­ристання в конкретних регіонах таких порід бджіл, біологічні особли­вості яких найкращим чином відповідають типовим умовам клімату і медозбору цих регіонів, дозволяють їм виробляти в цих умовах значно більше продукції в порівнянні з іншими породами на фоні достатньої зимостійкості бджіл.

У ст. 13 Закону України «Про бджільництво» визначено, що з ме­тою обліку пасік та здійснення лікувально-профілактичних заходів на кожну пасіку видається ветеринарно-санітарний паспорт. Форма пас­порта і порядок його видачі встановлюються вищезазначеним Поряд­ком видачі ветеринарно-санітарного паспорта пасіки. Ветеринар­но-санітарний паспорт пасіки видається районним (міським) управлін­ням державної ветеринарної медицини на пасіку незалежно від форми її власності і є документом, який засвідчує ветеринарно-санітарний стан пасіки. Паспорт підписується головним державним інспектором ветеринарної медицини району (міста), завіряється печаткою відповід­ного управління державної ветмедицини та реєструється в журналі об­ліку і має порядковий номер. Паспорт пред´являється при продажу і обміні воскосировини, купівлі вощини і є підставою для видачі ветери­нарних свідоцтв при вивозі (продажу) бджіл і продуктів бджільництва відповідно до Правил видачі ветеринарних документів на вантажі, що підлягають обов´язковому ветеринарному контролю, затверджених на­казом Головного державного інспектора ветеринарної медицини від 7 серпня 1997 р. № 27 і зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 20 серпня 1997 р. за 326/2130.

Пасіка також підлягає обов´язковій реєстрації, яка здійснюється відповідно до Порядку реєстрації пасік. Проводиться реєстрація за місцем проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юри­дичної особи, яка займається бджільництвом, у місцевих державних адміністраціях або сільських, селищних, міських радах один раз у рік заснування пасіки. Реєстрація пасік проводиться на підставі заяви фі­зичної чи юридичної особи незалежно від форми власності. У заяві про реєстрацію пасіки зазначаються назва та адреса заявника, кіль­кість бджолосімей. Під час реєстрації пасік проводиться їх обстеження районними (міськими) управліннями державної ветеринарної меди­цини. Дані обстежень заносяться до журналу обліку пасік у районно­му (міському) управлінні державної ветеринарної медицини. Районне (міське) управління державної ветеринарної медицини повинне вида­ти в 30-денний термін заявнику ветеринарно-санітарний паспорт пасі­ки, що засвідчує факт її реєстрації. Порядковий номер у журналі, під яким зареєстрована пасіка, присвоюється ветеринарно-санітарному паспорту пасіки.

Відповідно до Правил ввезення в Україну та вивезення за її ме­жі бджіл і продуктів бджільництва експорт бджолиних сімей, бджо- лопакетів і бджоломаток допускається тільки юридичними особами: підприємствами, пасіками, благополучними щодо заразних хвороб бджіл, при виконанні ветеринарних вимог країни-імпортера та наяв­ності ветеринарного і племінного свідоцтва. Увезення на територію України бджоломаток, бджолопакетів, бджолосімей здійснюються згід­но з Планом породного районування бджіл України зі згоди Держав­ного комітету ветеринарної медицини України та Департаменту рин­ків продукції тваринництва з Головною державною племінною інспек­цією Міністерства аграрної політики України. Увезення порід бджіл, що не відповідають Плану породного районування бджіл України, проводиться лише в наукових цілях зі згоди Міністерства аграрної політики України за погодженням з Українською академією аграрних наук.

Продукція бджільництва, яка підлягає вивезенню з України, повин­на мати сертифікат відповідності, у якому повинно бути відображено: штрих-код країни, енергетична цінність (калорійність) одиниці про­дукції, адреса виробника продукції, термін зберігання, дата виготовлен­ня, діастазне число (для меду), гранично допустима концентрація важ­ких металів (крім бджолиної отрути) та відповідність іншим вимогам ветеринарного законодавства. Увезення до України бджіл проводиться згідно з Ветеринарними вимогами щодо імпорту до України вантажів, підконтрольних службі державної ветеринарної медицини, затвердже­ними наказом Головного державного інспектора ветеринарної медици­ни України від 20 жовтня 1999 р. № 39 і зареєстрованими в Міністер­стві юстиції України 11 листопада 1999 р. за № 777/4070.

Важливе значення для регулювання діяльності у галузі бджільниц­тва має Інструкція щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл, затверджена наказом Головного державного інспектора ветери­нарної медицини України від ЗО січня 2001 р. № 9, зареєстрована в Мі­ністерстві юстиції України 12 лютого 2001 р. за № 131/5322. У цій Ін­струкції викладено основні вимоги щодо раціонального ведення бджо- лярства: 1) вимоги щодо розміщення і облаштування пасік; 2) вимоги до утримання, годівлі й розведення бджіл; 3) вимоги під час перевезен­ня (кочівлі) бджіл на медозбір і запилення; 4) заходи щодо охорони пасік від занесення збудників заразних хвороб бджіл і отруєння бджіл пестицидами.