Ветеринарна служба сільського адміністративного району — основна ланка у системі ветеринарної справи. На її частку припадає 90% усього обсягу лікувально-профілактичних, протиепізоотичних і ветеринарно-санітарних заходів, що проводяться в Україні. Ветери­нарну службу в районі здійснюють установи державної ветеринарної служби районного підпорядкування. Це районні управління державної ветеринарної медицини з підпорядкованими їм районними державни­ми підприємствами (лікарнями), дільничними лікарнями, дільницями, пунктами ветеринарної медицини, районними державними лаборато­ріями ветеринарної медицини та державними лабораторіями ветери­нарно-санітарної експертизи на ринках, а також спеціалісти ветеринар­ної медицини аграрних підприємств, промислових тваринницьких ком­плексів, птахофабрик та інших господарств, підприємств і організацій. Очолює її головний лікар ветеринарної медицини району.

Установи ветеринарної медицини обслуговують тваринництво аграрних підприємств та інших господарств, а також тварин, які є влас­ністю громадян всіх населених пунктах району. Комплектують їх спе­ціалістами та іншими працівниками відповідно до типових штатних розписів.

Районна лікарня державної ветеринарної медицини — це провід­на ветеринарна лікувально-профілактична установа в районі. її завдан­ня — методичне й оперативне керівництво діяльністю установ дільнич­ного типу, спеціалістів аграрних підприємств та інших господарств, а також надання їм необхідної допомоги в роботі, впровадження у прак­тику досягнень науки і передового досвіду. В штаті підприємства залеж­но від кількості тварин у районі може бути від 11 до 19 працівників.

Дільнична лікарня ветеринарної медицини призначена для орга­нізації і здійснення заходів щодо боротьби із заразними і незаразними хворобами тварин, які перебувають на території сільського адміністра­тивного району. Штат її - сім чоловік, у тому числі два лікарі ветери­нарної медицини і один фельдшер ветеринарної медицини. Дільнична лікарня проводить облік захворюваності і смертності тварин у безпосе­редньо закріплених за нею господарствах і населених пунктах та надає звітність у встановленому порядку. Дільниця ветеринарної медици­ни — це лікувально-профілактична установа, в штаті якої є лікар, фельд­шер і санітар ветеринарної медицини. Пункт ветеринарної медицини очолює фельдшер, а в його штаті є санітар ветеринарної медицини.

Дільниця і пункт є лікувально-профілактичними установами вете­ринарної мережі, які обслуговують населені пункти, державні і приват­ні господарства та інші організації у закріпленій за ними частині адмі­ністративного району. Ветеринарна дільниця є лікарняною, а ветери­нарний пункт — фельдшерською установою. Закріплення аграрних підприємств (господарств), а також населених пунктів за дільницею (пунктом) ветеринарної медицини здійснюється районним управлін­ням ветеринарної медицини з урахуванням місцевих умов і поголів´я худоби.

Ветеринарну службу на аграрних підприємствах (господар­ствах) та в інших тваринницьких господарствах здійснюють лікарі і фельдшери ветеринарної медицини, які перебувають у штаті господар­ства. Це самостійна служба господарства, яка в той самий час є части­ною ветеринарної служби району, оскільки забезпечує ветеринарне благополуччя тваринництва в цілому. Працівники ветеринарної меди­цини підприємств (господарств) обслуговують одне господарство і, по­стійно перебуваючи в ньому, мають можливість регулярно проводити клінічні дослідження тварин, своєчасно виявляючи зміни у стані їх здоров´я, виділяти та ізолювати хворих і підозрілих на захворювання, усувати різні недоліки в утриманні тварин. Лікар (фельдшер) ветери­нарної медицини зобов´язаний неухильно виконувати вимоги ветери­нарного законодавства, керуючись Законом України «Про ветеринар­ну медицину», іншими нормативними актами.

Ветеринарною службою у господарстві керує головний або стар­ший (на правах головного) лікар ветеринарної медицини, якому у спе­ціальних питаннях підлеглі працівники ветеринарної медицини госпо­дарства.

Керівник господарства має право збільшувати кількість спеціаліс­тів тієї чи іншої категорії (у межах загальної штатної чисельності ви­робничого персоналу). Вирішуючи питання про чисельність спеціаліс­тів ветеринарної медицини, беруть до уваги і місцеві умови, наприклад епізоотичну обстановку, спеціалізацію господарства, питому вагу тва­ринництва в господарстві тощо. Спеціалісти ветеринарної медицини тваринницьких комплексів і птахофабрик підконтрольні державній ве­теринарній медицині. Вони не мають права обслуговувати тварин, які перебувають в особистому користуванні громадян на праві приватної власності.

Головний (старший) лікар ветеринарної медицини підприємства (господарства) є керівником ветеринарної служби на підприємстві (у господарстві), організатором і безпосереднім виконавцем прове­дення профілактичних, ветеринарно-санітарних і лікувальних заходів.
 

 
У своїй діяльності він підпорядковується директорові (керівникові) підприємства (господарства), а у спеціальних питаннях — головному лікареві ветеринарної медицини району. Основним завданням голо­вного (старшого) ветеринарного лікаря підприємства (господарства) є організація і проведення заходів щодо запобігання захворюванням і падежу тварин, що спрямовані на зростання поголів´я худоби і птиці, підвищення їх продуктивності, забезпечення виробництва високоякіс­них у ветеринарно-санітарному відношенні продуктів тваринництва з найменшими затратами праці і коштів, а також на захист населення від хвороб, спільних для тварин і людини. Головний (старший) лікар під­приємства (господарства) нарівні з директором (керівником) несе від­повідальність за ветеринарно-санітарний стан поголів´я тварин, своє­часне проведення необхідного комплексу профілактичних і лікувальних заходів, за неухильне додержання Закону України «Про ветеринарну медицину», інструкцій, настанов, правил та інших чинних норматив­них актів ветеринарного законодавства.

Розкриваючи питання про правовий статус ветеринарної служ­би підприємства (господарства) у межах адміністративного району, не можна залишити поза увагою діяльність таких підприємств ветери­нарної медицини, як районна державна лабораторія ветеринарної ме­дицини та державна лабораторія ветеринарно-санітарної експертизи на ринках.

Районна державна лабораторія ветеринарної медицини — це діаг­ностична установа державної ветеринарної медицини, основними зав­даннями якої є:

а) встановлення лабораторного діагнозу хвороб тварин, у тому чис­лі птиці, хутрових звірів, риб та бджіл;

б) виявлення тварин, хворих заразними хворобами або хворобами, пов´язаними з порушенням обміну речовин та з іншими відхиленнями у життєдіяльності організму;

в) виявлення причин масового захворювання тварин;

г) експертиза м´яса, молока та інших харчових продуктів.

Діяльність районної державної лабораторії ветеринарної медици­ни спрямована на забезпечення ветеринарного благополуччя тварин­ництва, запобігання і ліквідацію заразних і незаразних хвороб тварин для створення здорових стад і збільшення виробництва тваринницької продукції, а також з метою захисту населення від хвороб, спільних для людини і тварин. У підпорядкуванні лабораторії ветмедицини є лабора­торії ветсанекспертизи на ринках. Очолює лабораторію директор — ве­теринарний лікар. Він призначається на роботу і звільняється з робо­ти обласним управлінням сільського господарства. Інших працівників лабораторії призначає на роботу і звільняє з роботи директор лабора­торії.

Державна лабораторія ветеринарно-санітарної експертизи на рин­ках організовується на ринку у встановленому порядку. Основне її зав­дання — здійснення ветеринарно-санітарної експертизи м´яса, м´ясо­продуктів, молока, молокопродуктів, риби, грибів та інших харчових продуктів сільського господарства, що надходять для продажу на рин­ку, а також організація заходів щодо запобігання поширенню заразних хвороб тварин через продукти, що підлягають експертизі. Лабораторія несе відповідальність за правильність проведення експертизи, санітар­не благополуччя і доброякісність харчових продуктів, що допускають­ся до продажу на ринку, а також за дієвість контролю з додержання санітарних умов при їх продажу.

При торгівлі на ринках живою худобою і птицею лабораторія здій­снює їх клінічний огляд і перевіряє наявність ветеринарних доку­ментів про благополуччя тварин і місць їх перебування щодо зараз­них хвороб. Встановивши захворювання тварин, лабораторія направ­ляє їх до лікувальної ветеринарної установи і вживає інших необхідних заходів.

Очолює лабораторію завідуючий — ветеринарний лікар. Завідую­чий лабораторією та інші працівники лабораторії призначаються на посаду і звільняються з посади керівником установи, у підпорядкуван­ні якої перебуває лабораторія. Завідуючий лабораторією має право на­кладати штрафи на посадових осіб і окремих громадян, які торгують на ринку, за порушення передбачених Законом України «Про ветери­нарну медицину» правил торгівлі м´ясом, молоком, рослинними та ін­шими продуктами, худобою і птицею. Він визначає службові обов´яз­ки працівників лабораторії і затверджує правила внутрішнього розпо­рядку.

Лабораторія завжди має бути розміщена на ринку поблизу павіль­йону м´ясної і молочної торгівлі або безпосередньо в павільйоні рин­ку. Неприпустимо розміщувати лабораторії у дворах жилих будинків і поряд зі складами, у яких зберігаються сильнодіючі речовини. Ви­робничими приміщеннями з відповідними пристосуваннями і кому­нальним обслуговуванням лабораторія забезпечується адміністрацією ринку.

Незважаючи на те, що переважна більшість ветеринарних заходів здійснюють нижчі ланки державної ветеринарної медицини (у пер­шу чергу, в масштабі сільських адміністративних районів), у питанні про державне утримання цих ланок у наш час виникає багато трудно­щів, зокрема фінансових. Грошей на їх утримання у держави практич­но немає. Тому гостро стоїть питання про те, яка реальна можливість функціонування районних підрозділів за сучасних умов. Головною про­дуктивною і рушійною силою ветеринарії, що приносить економічну ефективність галузі, є людський фактор — керівники і фахівці. Чинне ветеринарне законодавство України покликане наділити їх правовим статусом, який сприяє продуктивній діяльності як кожного керівника ветеринарної медицини, так і галузі в цілому.

Труднощі, що виникають у сфері реалізації прав та обов´язків фа­хівців ветеринарної медицини, полягають у тому, що в багатьох випад­ках у нижчих ланках ветеринарної медицини лікарі і фельдшери під­приємств (господарств) виконують невластиві їм функції працівників на різних роботах, що є грубим порушенням норм ветеринарного права з боку керівництва цих підприємств (господарств). Багато що в цьо­му плані залежить і від морально-вольових якостей самих фахівців ветеринарної медицини, їх уміння відстояти свою професійну честь і гідність.