Згідно із Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетич­но модифікованих організмів» біологічна безпека — це стан середови­ща життєдіяльності людини, при якому відсутній негативний вплив його чинників (біологічних, хімічних, фізичних) на біологічну структу­ру і функцію людської особи в теперішньому і майбутніх поколіннях, а також відсутній незворотній негативний вплив на біологічні об´єкти природного середовища (біосферу) та сільськогосподарські рослини і тварини. Проте це визначення універсальне і стосується не тільки опе­рацій з генетично модифікованами організмами, а і правового регулю­вання будь-якої сфери людської діяльності. Засобами забезпечення біологічної безпеки у тваринництві є, по суті, вся діяльність системи ветеринарної медицини, проте серед неї можна виділити особливо важ­ливі функції, такі як карантин тварин, ветеринарно-санітарна експер­тиза і контроль використання біологічних технологій.

Карантин тварин — це особливий правовий режим, який застосо­вується в інфікованій та буферній зонах і в разі необхідності — у зоні спостереження з метою локалізації спалаху хвороби тварин і ліквідації такої хвороби згідно із законами, відповідними ветеринарно-санітарни­ми заходами та нормативно-правовими актами у сфері ветеринарної медицини. У свою чергу, карантинна зона — це зона, в межах якої за­стосовується карантин тварин та яка включає інфіковану зону, буфер­ну зону, а також може включати зону спостереження. Карантин тварин запроваджується за рішенням Державної надзвичайної протиепізоотич- ної комісії при Кабінеті Міністрів України, до її завдань входить здій­снення оперативного контролю, керівництва та координації діяльності органів виконавчої влади, державних служб, підприємств, установ, ор­ганізацій та осіб щодо запобігання спалахам масових хвороб тварин і отруєнням та їх ліквідації.

Під час карантину застосовується ряд ветеринарно-санітарних за­ходів, спрямованих на ізоляцію вогнищ хвороби і недопущення її роз­повсюдження. Одним із найважливіших і найбільш радикальним вете­ринарно-санітарним заходом є стемпінг-аут (або інколи вживається термін «вимушений забій») — комплекс протиепізоотичних заходів, що здійснюються під керівництвом відповідного головного державного ін­спектора ветеринарної медицини, включаючи забій хворих та інфіко­ваних тварин стада, а у разі необхідності — тварин іншого стада, які могли мати прямий або опосередкований контакт з тваринами інфіко­ваного стада, що могло призвести до передачі патогенного агента. Всі тварини, стосовно яких існує підозра на захворювання, незалежно від того, вакциновані вони чи ні, забиваються, а їхні туші знищуються шля­хом спалювання, захоронення або в інший спосіб, що гарантує недопу­щення поширення інфекції через туші або інші продукти забитих тва­рин. Необхідне також здійснення заходів з очищення та дезінфекції, що рекомендовані відповідними міжнародними організаціями.

Ветеринарно-санітарна експертиза — це комплекс необхідних лабораторних та спеціальних досліджень (вірусологічних, бактеріоло­гічних, хіміко-токсикологічних, патолото-анатомічних, гістологічних, паразитологічних, радіологічних), які проводяться спеціалістами дер­жавної служби ветеринарної медицини або уповноваженими лікарями ветеринарної медицини, щодо безпечності продуктів тваринного, а на агропродовольчих ринках — і рослинного походження, репродуктив­ного матеріалу, біологічних продуктів, ветеринарних препаратів, суб­станцій, кормових добавок, преміксів та кормів, включаючи аналіз ви­робничої технології та технологічного обладнання щодо відповідності ветеринарно-санітарним заходам. Ветеринарно-санітарна експертиза є постійною функцією, яка має характер запобіжного контролю.

Ще однією важливою функцією у сфері забезпечення біологічної безпеки у сільськогосподарському тваринництві є контроль розвитку і застосування біологічних технологій. Західні дослідники стверджують, що використання біотехнологій у тваринництві зумовлює прогрес у чотирьох сферах — покращення здоров´я тварин, покращення тваринної продукції, переваги у галузі охорони навколишнього природного се­редовища, прогрес у розвитку здоров´я людини. Біотехнології в тварин­ництві використовуються щодо всіх тварин — худоби, риби, комах, до­машніх тварин та лабораторних тварин та зводяться в цілому до трьох видів технологій — геноміки, клонування та генетичної інженерії.

Отриманий доступ до геному свійських тварин робить можливою ідентифікацію індивідуальних генів і протеїнів, що відповідають за ко­мерційно і економічно важливі функції — усе від нарощування м´язів і жиру до стійкості до хвороб і репродуктивних здатностей. Навіть незначні варіації в генетичному коді тварини можуть значно вплинути на її цінність для забою, використання або репродукції. Діагностичні методи, що включають застосування біотехнологій підвищують ефек­тивність управління ресурсами, підвищують здоров´я тварин та якість продуктів харчування. Традиційно рішення відносно забою або репро­дукції тварини вирішувались внаслідок наочних спостережень, але ге­нетичні методи діагностики значно покращують та здешевлюють про­цес селекції тварин.

Клонування свійських тварин є останнім досягненням у багатоти- сячолітній практиці селекції тварин. Клонування не змінює генетично­го коду тварин та надає тваринницьким господарствам можливість від­творювати генетично ідентичну копію існуючої тварини.

Генетична інженерія є засобом зміни геному тварин і є найнові­шим напрямом у тваринній біотехнології. Трансгенна тварина містить фрагменти генетичного коду інших істот, додані до її ДНК. Трансгенні технології можуть покращити харчову цінність тваринних продуктів, підвищити продуктивність тваринництва, що є критичним моментом, з огляду на зростання народонаселення. Генетично інженерні технології здатні знизити смертність тварин, зменшити витрати на ветеринарне обслуговування. Технології також можуть зменшити шкоду для навко­лишнього природного середовища, так, наприклад, «ТЬе ЕпуігоРі№» - в буквальному перекладі «природно-середовиїцна свиня» значно зни­жує рівень забруднення середовища фосфором.

Інший біотехнологічний напрям у тваринництві полягає у викори­станні генетично змінених тварин для виробництва ліків, що сприйма­ються імунною системою людини. До цього ж напряму належить виро­щування органів, придатних для трансплантації в людський організм, процес, що отримав назву «ксенотрансплантація».

Також до тваринних біотехнологій примикає створення біотехно- логічних ветеринарних препаратів, кормів та добавок, які також опосе­редковано, через вживання тваринної продукції, або через технологіч­ний збій при виготовленні, можуть справити свій вплив на людину і навколишнє середовище. Біохімічне, біотехнічне і фармацевтичне ви­робництво включені до Переліку видів діяльності, що становлять під­вищену екологічну небезпеку, затвердженого постановою Кабінету Мі­ністрів України від 27 липня 1995 р. № 554.

Більшість із перелічених технологій використовуються на свій­ських тваринах, що мінімізує ризик забруднення природного живого світу, проте не виключає його. Крім того, враховуючи маловивченість побічних ефектів від такого роду експериментів, завжди можливо при­пустити, що шкідливі наслідки, непомітні сьогодні, в майбутньому мо­жуть набагато перевищити видимі переваги від біотехнологічних екс­периментів, тому будь-яке втручання в генетичні властивості тварин, бактерій, вірусів має здійснюватись під пильним контролем державних органів, зокрема, згідно із Законом України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та викорис­танні генетично модифікованих організмів», центральний орган вико­навчої влади з питань аграрної політики забезпечує державну апро­бацію (випробовування) та державну реєстрацію створених на основі

ГМО порід тварин, мікробіологічних ветеринарних препаратів; а також здійснює державний нагляд і контроль за дотриманням заходів біоло­гічної і генетичної безпеки щодо сільськогосподарських рослин і тва­рин при створенні, дослідженні та практичному використанні ГМО у відкритих системах на підприємствах, в установах і організаціях агро­промислового комплексу незалежно від їх підпорядкування і форми власності; здійснює державну реєстрацію ГМО джерел кормів, а також реєстрацію кормових добавок та ветеринарних препаратів, які містять ГМО, або отриманих з їх використанням; затверджує перелік кормів, у яких здійснюється контроль вмісту ГМО, та перелік відповідних мето­дик детекції та ідентифікації ГМО; здійснює моніторинг кормів, отри­маних із застосуванням ГМО, за критерієм наявності в них тільки за­реєстрованих ГМО джерел.

Відповідно до ст. 51 Закону У крани «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 р., створення нових штамів мікроорганізмів, біологічно активних речовин, виведення генетично змінених організмів, вироб­ництво інших продуктів біотехнологі здійснюється лише в установле­ному порядку і за наявності позитивних висновків державної екологіч­ної експертизи.

Провідною фаховою експертною установою в галузі тваринниць­ких біотехнологій в межах компетенції Мінагрополітики України є Державний комітет ветеринарної медицини, та його органи і установи, що мають у своєму складі відповідних фахівців та обладнання і покли­кані забезпечувати біологічну безпеку у тваринництві.

Контрольні запитання та завдання для самоперевірки

1.  Яка установа є провідною ветеринарною лікувально-профілактич­ною установою в районі?

2.  На підставі якого нормативно-правового акта здійснюється вете­ринарний контроль?

3.  Яке призначення дільничної лікарні ветеринарної медицини?

4.  Яка особа керує ветеринарною службою у господарстві?

5.  На що спрямована діяльність районної державної лабораторії ве­теринарної медицини?

6.  Назвіть основне завдання Державної лабораторії ветеринарно-са­нітарної експертизи на ринках?

7.  В яких місцях на ринку повинна бути розміщена лабораторія?

8.  Що таке ветеринарно-санітарна експертиза?

9.  Що таке стемпінг-аут і в яких випадках він застосовується?

10. Дайте визначення біологічної безпеки.