Правові засади виробництва, переробки і реалізації продукції молочного тваринництва встановлюються Законом України «Про молоко та молочні продукти» від 24 червня 2004 р. № 1870-ІУ. Насам­перед, розкривається зміст основних понять: молока, молочної сирови­ни, молочних продуктів, зокрема національних кисломолочних про­дуктів. Законом визначаються: вимоги до показників якості та безпеки молока, молочної сировини і молочних продуктів, їх пакування; вете­ринарно-санітарні вимоги до виробництва молока, молочної сировини та молочних продуктів, умови організації виробниками контролю за якістю і безпекою цих продуктів, а також атестації їх виробництва; пра­ва та обов´язки молочних товаровиробників, а також порядок організа­ції і органи державного контролю за виробництвом, переробкою і реа­лізацією їх продукції.

Встановлюються правові засади державної підтримки виробників молока, молочної сировини і молочних продуктів, яка здійснюється виходячи з пріоритетності розвитку молочної галузі агропромислово­го комплексу, зокрема шляхом фінансування з Державного бюджету України: 1) програм розвитку селекційно-племінної роботи в молочно­му скотарстві, протиепізоотичних заходів, що мають загальнодержавне значення; 2) дотацій на молоко незбиране вищого, першого та другого ґатунку і вершки незгущені; 3) підтримки виробництва продукції ди­тячого харчування; 4) надання пільгових короткострокових і довго­строкових кредитних ресурсів; 5) лізингових послуг щодо придбан­ня обладнання вітчизняного та зарубіжного виробництва для технічно­го переоснащення і запровадження сучасних технологій виробництва та переробки молока і молочних продуктів; 6) стимулювання підви­щення якості молока, що відповідає вимогам державного стандарту України, через доплати у відсотках до закупівельної ціни: для молока вищого ґатунку — 25 відсотків; для молока першого ґатунку — 20 від­сотків.

Для забезпечення рентабельного ведення м´ясного скотарства було прийнято цільову програму «М´ясне скотарство», затвердже­ну наказом Мінагрополітики України і УААН від 21 жовтня 2003 р. № 372/99. До 2012 р. передбачається істотно підвищити економічну ефективність розведення м´ясної худоби шляхом підвищення її про­дуктивності (забезпечити середньодобовий приріст живої маси худоби всіх статевовікових груп до 775—800 г, вихід телят на 100 середньоріч­них корів 85—87 голів), що призведе до зниження витрат кормів на 1 ц

23*

виробленої живої маси (включаючи годівлю корів) до 14,0—14,2 ц кор­мових одиниць. На кінець освоєння цільової програми «М´ясне скотар­ство» (2012 р.) передбачається забезпечити: 1) чисельність поголів´я м´ясної худоби — 400 тис. голів, у тому числі 182 тис. корів; 2) обсяги реалізації м´яса високоякісної яловичини на 76 тис. тонн; 3) створення 20 тис. додаткових робочих місць.

Вигценаведене поняття «кормова одиниця» застосовується для уніфікації поживності різних видів кормів. Кормова одиниця (корм, од.) — це поживність 1 кг вівса, яку взято за еталон. Усі інші корми порівнюються з цією еталонною одиницею. Наприклад, поживність 1 кг пшениці становить 1,2 корм, од., сіна — 0,46 корм, од., силосу — 0,2 корм. од. тощо (показники розраховані дослідним шляхом і містять­ся у спеціальних таблицях поживності кормів). Це означає, що пожив­ність 1 кг пшениці у 1,2 разу більша, тоді як сіна — наполовину, а сило­су — у 5 разів менша ніж 1 кг вівсу. Якщо для виробництва 1 кг молока в середньому потребується 1,5 корм, од., яловичини — 12—14 корм, од., свинини — 9—10 корм, од., це жодним чином не означає, що тварин го­дують лише вівсом. Просто загальний раціон, у структурі якого міс­тяться корми різних видів, що згодовуються тваринам, має поживність, співставну з еталонною поживністю 1 кг вівса. Така оцінка поживності кормів застосовується у пострадянських країнах. Для порівняння, у країнах Західної Європи застосовується оцінка поживності кормів за їх енергетичною цінністю, одиницею якої є кілоджоуль (кдж). При цьо­му, на одиницю виробленої продукції тваринництва розраховуються показники енергетичної оцінки затрат кормів у кдж.

Завдяки скоростиглості та високій якості продукції птахівниц­тва ця галузь посідає пріоритетне місце серед галузей тваринництва. За даними ФАО, щорічний приріст птахівничої продукції у світовому масштабі становить: яєць — 3,0—3,5%, м´яса — 4,4%. Нормативне закріп­лення поділу свійської птиці на види містять Ветеринарно-санітарні правила для птахівничих господарств і вимоги до їх проектування, за­тверджені наказом Головного державного інспектора ветеринарної ме­дицини України від 3 липня 2001 р. № 53, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 5 липня 2001 р. за № 565/5756. До свійської птиці на­лежать види птахів (кури, індики, качки, гуси, цесарки, перепели та голуби), що розводяться людиною для одержання від них продукції (яєць, м´яса, пуху, пір´я), а також з декоративною та спортивною ме­тою. Птиця поділяється на сухопутну, до якої належать кури, індики, цесарки, перепели, голуби, та водоплавну — гуси, качки.

Напрями і заходи розвитку птахівницької галузі визначає цільова програма «Птахівництво», затверджена спільним наказом Мінагропо- літики України та УААН від 31 грудня 2003 р. № 485/131. На кінець реалізації заходів розвитку птахівництва (2010 р.), визначених цією Програмою, передбачено досягнення: 1) в усіх категоріях господарств виробництва 13,5 млрд шт. яєць, 790,0 тис. тонн м´яса птиці, в тому чис­лі в сільськогосподарських підприємствах всіх форм власності відпо­відно 7,2 млрд шт. яєць та 555,0 тис. тонн м´яса птиці; 2) чисельності поголів´я всіх видів птиці, включаючи молодняку сільськогосподарсь­ких підприємствах, який досягне 80,0 млн голів, в тому числі курей-не- сучок — 32,5 млн голів; 3) створення надійної племінної бази галузі, умов для успішної реалізації продовольчого забезпечення населення України продукцією птахівництва. Поряд з цим відпрацьовуватимуться нормативно-правова база розвитку галузі та сучасні методи менеджмен­ту та маркетингу.

Узагальнюючого програмного значення у питаннях правового ре­гулювання виробництва тваринницької продукції набувають «Заходи щодо розвитку м´ясного та молочного тваринництва», затверджені на­казом Мінагрополітики України від 24 березня 2006 р. № 144. Цим ві­домчим правовим актом передбачено здійснення певних програмних заходів.

1.  Протягом 2006-2010 рр. збільшити чисельність поголів´я вели­кої рогатої худоби у всіх категоріях господарств до 10,2 млн голів, у тому числі корів — 15 млн голів, птиці — до 186 млн голів. Для забезпе­чення продовольчої безпеки держави довести в 2010 р. обсяги вироб­ництва м´яса у забійній вазі до 3,2 млн тонн, молока до 20 млн тонн, що дозволить збільшити споживання однією особою м´яса і м´ясопродук­тів — до 70 кг та молока і молокопродуктів — до 340 кг.
2.  Суттєве збільшення щорічної бюджетної підтримки вітчизняних виробників.
3.  Пільгове оподаткування і кредитування галузі (здешевлення ко­роткострокових та довгострокових кредитів, збереження дотацій з по­датку на додану вартість за молоко та м´ясо в живій вазі, продані пере­робним підприємствам).
4.  Забезпечити повноцінну годівлю сільськогосподарських тварин, для чого довести у 2010 р. обсяги виробництва кормів усіх видів до

1. млн тонн кормових одиниць з вмістом 105—110 г перетравного протеїну на одну кормову одиницю, збалансованих комбікормів — до 20 млн тонн, для чого необхідно 18 млн тонн фуражного зерна, у тому числі ячменю - 5,5, кукурудзи - 5, зернобобових - 2,8, пшениці - 4, вівса — 0,7 млн тонн, а також 3 млн тонн макухи та шротів; сіна — 13 млн тонн, сінажу - 14, силосу — 40, кормових коренеплодів — 15, жому — 20 млн тонн.

1.  Надання пріоритету розвитку великотоварному виробництву з використанням сучасних технологій і обладнання шляхом реконструк­ції існуючих і будівництві нових тваринницьких комплексів: молоч­них— 83; з виробництва яловичини— 44; з виробництва свинини — 114; птахівничих— 74.
2.  Збільшення обсягів та підвищення питомої ваги виробництва яловичини у загальному балансі м´яса (доведення в 2010 р. обсягів ви­робництва яловичини, одержаної від м´ясної худоби, до 56 тис. тонн, поголів´я великої рогатої худоби м´ясних порід до 310 тис. голів, у т. ч. 137 тис. голів корів.
3.  Розробка та впровадження Національної системи контролю та оцінки продуктивності тварин та випробування плідників за якістю потомків, адаптовану до вимог європейських стандартів, а також завер­шення формування мережі племінної служби на державному і регіо­нальному рівнях.
4.  Поліпшення професійного рівня фахівців атестованих підпри­ємств, які виконують спеціальні роботи, пов´язані з племінними (гене­тичними) ресурсами.
5.  Підвищення рівня споживання тваринницької продукції та зба­лансованості попиту і пропозицій на внутрішньому ринку через форму­вання інфраструктури надання сервісних послуг на селі з виробництва та реалізації тваринницької продукції.