Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

10. Почерк як об'єкт криміналістичного дослідження

Сторінки матеріалу:

  • 10. Почерк як об'єкт криміналістичного дослідження
  • Сторінка 2

Автора письма слід відрізняти від виконавця.

Автор, як уже зазначалося, відображає у своєму письмі інтелектуальні навички, а якщо він сам виконує письмо, то й гра-фічпо-почеркові навички. Виконавець відображає лише свої рухові навички, тобто ознаки почерку.

Почерк - графічна сторона письма, сутність якої полягає в зображенні думки автора графічними знаками мовного алфавіту (цифровими знаками) із застосуванням координованої системи специфічних рухів через автоматизоване відображення писемних навичок.

Процес вироблення павичок почерку, як зазначав фізіолог Павлов, має умовно-рефлекторну природу.

Внаслідок тренування у людини виробляється динамічний стереотип, завдяки якому вона починає виконувати букви автоматично, на відміну від початкового стану навчання, коли витрачається багато зусиль на контроль за написанням букв, цифр.

Почерку, як і письмовій мові, притаманні загальні та окремі ознаки, завдяки яким і відбувається ідентифікаційний процес установлення виконавця рукописного тексту.

Загальні ознаки - ті, що характеризують почерк у цілому; вони проявляються у більшості письмових знаків, належать до всієї системи руху в цілому, їх неважко зауважити оглядом рукопису.

>   Виробленість почерку характеризує сформованість письмово-рухових навичок, визначається ступенем володіння технікою письма виконавцем документа, його здатністю користуватися загальноприйнятою системою скоропису:

  • темпом письма,
  • автоматизмом,
  • координацією рухів.

Темп письма визначається часом, витраченим на виконання літер, слів, речень та всього рукопису.

Розрізняють: швидкий темп письма, середній, низький повільний теми почерку.

Ознака координації рухів припускає їх узгодженість у виконанні літер, особливість їх зв'язування.

Ступінь координації рухів може бути: високим, середнім, низьким.

Координація сукупно з темпом письма дає змогу поділяти почерк за виробленістю на:

-    високовироблепий,

-    середньовироблений,

-    маловироблений (низький).

Високовироблепий характеризують високий темп письма, високий ступінь координації рухів та їх зв'язаності, висока стійкість і автоматизм письма.

Особа, яка має високовироблений почерк, може за бажанням змінювати його на мало- та середньовироблений, тоді як особа з маловиробленим почерком не може змінити його на високо-вироблений.

Середньовироблений є характерним для осіб, у яких темп письма - невисокий, координація рухів - середня, зв'язаність -низька і не перевищує трьох літер. Форма літерних знаків більш відповідає прописам, хоча й має ознаки змін. Такий почерк є стійкішим, ніж маловироблений.

Маловироблений (низький) характеризується зупинкою формування письмово-рухових навичок на початковій стадії навчання. Є характерними повільний темп письма і низький ступінь координації рухів як наслідок надмірного напруження руки під час письма. Почерк - спрощений, зв'язність - низька, літери відрізняються від загальної форми прописів, втрачаються деякі елементи, рухи - нестійкі, що проявляється в нерівномірності розміру і нахилу письмових знаків, їх неправильній формі та положенні.

>   Ступінь складності рухів (складність почерку або загальний тип) будова (почерку) характеризує побудову почерку, специфіку сформованості письмово-рухових навичок, пристосованість їх до темпу письма.

За складністю почерки поділяються на:

-    прості,

-    спрощені,

-    ускладнені,

-    стилізовані.

Простий - це такий, у якому система рухів, направлених на виконання елементів письмових знаків, букв, слів, відповідає чи близька до вимог типового, стандартного (учнівського) пропису, не маючи замітних відхилень у бік спрощення чи ускладнення письма.

Спрощений характеризується наявністю спрощень у письмових знаках та їхніх зв'язках, більшість знаків виконується спрощеними рухами, через що цей почерк зазвичай добре вироблений ("швидкий"), але нерозбірливий, важкочитаний через спрощене написання букв, зв'язків між ними.

В ускладненому спостерігаються складні за координацією рухи, що надають письмовим знакам незвичного і часто вигадливого вигляду; наявні нетипові (додаткові) елементи (прикраси) букв.

У стилізованому почерку малюнок письмових знаків наближається до спеціальних стандартів (до шрифту, друкованих букв тощо).

>  Загальна форма рухів у почерку характеризує структуру рухів відносно їхньої траєкторії (за В. Ф. Орловою). Ці рухи виконуються особою, яка пише, у площині паперу.

До ознак форми руху відносять: переважну форму рухів під час виконання окремих літер, знаків.

За формою рухів почерк набуває таких форм:

-   прямолінійної (кутової), коли більшість знаків виконується прямолінійно;

-    криволінійної (округленої) - петльові рухи;

-    змішаної, де наявні і прямолінійні та округлені рухи.

>  Загальний напрям рухів - у який бік відносно годинникової стрілки виконуються рухи.

Не є характерними тільки для округлої та частково для змішаної форм рухів почерку:

-    лівоокружні (рухи проти ходу годинникової стрілки);

-    правоокружні (рухи за годинниковою стрілкою);

-    змішаний загальний напрям (ліво-право чи право-ліво).

Загальний напрям і форма рухів - найбільш сильні ознаки.

>   Нахил почерку визначається вертикальністю розміщення елементів письмового знака, тобто кутом до лінії рядка:

  • правопохилий (стандартний): кут нахилу вправо у межах від 75° до 85° (за Салтевським, нахил - 75°);
  • прямий: кут нахилу основних шрифтів становить 85-95° (за Салтевським - 90°);

-    лівопохилий: у межах 95-115°;

  • право- чи лівокосопохилені: тоді, коли кути нахилу - для правого більше 50°, для лівого - більше 140°;
  • змішаний нахил (безпорядковий) - для маловироблених почерків: якщо у почерку є різні нахили літер до лінії рядка.

Нахил є однією з найменш стійких ознак.

>   Розмір почерку характеризує висоту рядкових елементів букв:

-    дрібний почерк - до 2 мм,

-    середній почерк- від 2 до 5 мм,

-    великий почерк - понад 5 мм.

>   Розгін почерку визначається відношенням висоти літери до її ширини (за триштриховими варіантами рядкових літер: Т, Ш, Щ); враховується також протяжність за горизонталлю і між самими літерами у слові.

За розгоном почерк буває:

  • великорозгінним (розгонистим), коли ширина більша за висоту літери;

-    середньорозгінним, коли ширина дорівнює висоті літери;

  • малорозгінним, тобто стислим, коли висота літер більша за ширину, а інтервали між знаками значно менші за ширину їх.

>   Ступінь зв'язності почерку - характеризується кількістю знаків, викопаних без відриву пера (письмового приладдя) від паперу.

  • зв'язаний почерк: характеризується тим, що одним рухом (безвідривним від паперу) виконується більше 8 штрихів і овалів, що дорівнює 5-6 буквам (за Салтевським до 3 букв);
  • уривчастий - не більше 3 штрихів (1-2 букви), тобто майже колений знак виконується окремо;
  • середньозв'язний - за один захід виконуються 3-4 букви або від 4 до 8 штрихів.

>   Натиск почерку характеризує розміщення пункту прикладення найбільшої сили під час виконання знака або, за Образцо-вим, характеризується співвідношенням ширини основних (головних) і з'єднувальних штрихів з силою вдавлення штрихів.

За ступенем вдавленості (тиску) натиск почерку буває:

  • сильним, якщо спостерігається більш ніж на двох наступних аркушах паперу;
  • слабким, якщо спостерігається лише на зворотному боці аркуша;
  • середнім, якщо спостерігається на двох наступних аркушах паперу.

За локалізацією натискування: рівномірне; розподілене по всій довжині штриха; розміщене уверху; розміщене внизу.

Загальні ознаки почерку є ознаками групового значення, визначають схожість або відмінність почерку в досліджуваному документі і порівняльних зразках; використовуються для початкового відібрання матеріалу з метою дослідження його згодом за окремими (ідентифікаційними) ознаками.

Окремі знаки - сукупність навичок виконання рукописного документа, що відображаються у властивих конкретному виконавцеві письма способах написання літер і зв'язкових штрихів між ними, а також у розташуванні знаків та їхніх елементів між собою; крім того, це також специфічні відхилення в написанні від типових прописів конкретної мови, з яких починається навчання техніці письма у школі.

Конструктивними елементами будь-якої літери та її елементів є:

-    штрихи (прямі, хвилясті);

-    овали;

-    півовали;

-    петлі.

Для опису ознак почерку його досліджують у цілому і поеле-ментно.

Передовсім у літері вирізняють кількість елементів, тобто рухів, якими її виконано. Тому в конструкції літери розрізняють:

-    центральну частину (власне літеру);

-    надрядкову частину;

-    підрядкову;

-    початок і закінчення руху (в окремих елементах);

-    форму елемента - пряму, хвилясту;

-    півовал;

-    овал;

-    петлі;

-   форму і напрям руху, спосіб їх з'єднання і відносне розміщення.

Усе різноманіття рухів, які відображають навички конкретної особи, в літературі класифікують по-різному. Так, І. Ф. Пан-телєєв розрізняє чотири групи; Д. У. Бабаєва - шість; М. П. Яб-локов розділяє концепцію В. Ф. Орлової і наводить сім груп окремих ознак.

Ця - класифікація найбільш повна, деталізована і придатна для роботи. Щоправда, її ще можна доповнити.

>  Незвична або ідивідуально-особлива форма руху - різноманітні за формою відхилення рухів, якими виконуються елементи письмових знаків та з'єднання між ними; характеризує письмовий знак загалом та його елементи зокрема.

Розрізняють:

-    спрощену форму;

-    ускладнену форму руху;

-    петлясту форму виконання літер та елементів;

-    кутасту форму виконання літер та елементів;

-    хвилясту форму виконання літер та елементів;

-    прямолінійну форму виконання літер та елементів;

-    дугову форму виконання літер та елементів.

>  Напрям руху характеризує рух письмового приладдя:

-    правоокружиий напрям;

-    лівоокружний (проти годинникової стрілки);

 

  • лінійні рухи знизу догори, пункт початку руху - внизу відвідний рух;
  • лінійні рухи зверху донизу, тобто пункт початку руху -зверху підвідний рух;

 

-    зліва направо;

-    зправа наліво.

>  Довжина (відносна протяжність) руху - це характеристика розмірності руху під час виконання надрядкових і підрядкових елементів, а іноді й знака в цілому.

Так, невідповідності є стійкими, зберігаються в усьому рукопису. Лінійкою вони не вимірюються, оцінються наближено у співвідношенні з розмірами основної (центральної) частини літери.