Під політичними гарантіями традиційно розуміють сукупність політичних чинників суспільного та державного життя (політична система суспільства, плюралізм та гласність у здійсненні політичного життя тощо) що забезпечують повну і безперешкодну реалізацію прав. Ідеологічні гарантії - це сукупність ідеологічних і світоглядних принципів, що домінують у суспільстві та обумовлюють його першочергові цінності.

Вище уже розкривалися окремі аспекти політичних та ідеологічних гарантій, прав та свобод людини (визнання індивідуалістичних концепцій прав і свобод людини тощо). Тому перейдемо до розгляду юридичних гарантій.

Юридичні гарантії належать до гарантій - засобів (спеціальних гарантій), тому що вони здатні безпосередньо, оперативно та ефективно забезпечити охорону та реалізацію прав громадян. Юридичні гарантії в свою чергу можуть поділятися по галузевому принципу на адміністративно-правові, цивільно-правові, кримінально-правові, гарантії у сфері праці та соціального забезпечення та ін. [75].

У даному випадку, нас цікавлять гарантії, які опосередковують відносини між особою, що подає скаргу (реалізує право на оскарження) і органом виконавчої влади, який зобов'язаний її розглянути, тобто адміністративно-правові гарантії.

На думку Ю.М. Козлова, зміст адміністративно-правових гарантій полягає у практичному здійсненні органами державного управління (посадовими особами) у підвідомчих їм сферах державно-управлінської діяльності таких юридично значимих дій:

1.  Виконання юридичного обов'язку по забезпеченню реалізації конституційних прав і свобод громадян;

2.  Створення умов для їх реалізації;

3.  Охорона конституційних прав і свобод громадян;

4.  Застосування санкцій у випадку порушення прав і свобод [76].

Дані юридичні гарантії Ю.М. Козлов пропонує ділити на два блоки:

1.  Адміністративно-правові гарантії, що забезпечують реалізацію прав і свобод особи;

2.  Адміністративно-правові гарантії, їх охорони [77].

Така підхід дозволяє диференціювати гарантії в залежності від їх конкретного спрямування. Але ми пропонуємо розширити дану класифікацію, розділивши поняття "охорона" та "захист" прав.

І хоча поняття охорони та захисту є досить близькими, що призвело до їх ототожнення рядом авторів [78, c. 60], між ними все ж є певна різниця. Термін "захист" у юридичній літературі обґрунтовано пов'язується з діяльністю, що здійснюється у випадку порушення суб'єктивних прав і передбачає заходи по їх відновленню [79, c. 91]. "Охорона" - означає діяльність, що забезпечує нормальну реалізацію суб'єктивних прав, причому першочергове значення мають профілактика, попередження можливих порушень (запобіжні заходи) [80, c. 91]. Тому гарантії права на оскарження можна поділити на три групи:

1.  Гарантії реалізації права на оскарження.

2.  Гарантії його охорони та гарантії непереслідування особи за подання скарг.

3.  Гарантії захисту права на оскарження.

До юридичних гарантій реалізації особою права на оскарження можна віднести:

1.  Юридично забезпечену можливість оскаржити рішення органів виконавчої влади.

2.  Закріплення за органом виконавчої влади обов'язку розглядати скарги (це включає заборону необґрунтованої відмови у прийнятті скарги, обов'язок поновити пропущений з поважної причини строк розгляду скарги та ін.

3.  Відсутність обмежень, щодо кола питань, які можуть становити предмет оскарження.

4.  Реалізація в законодавчих актах закріплених Конституцією положень, щодо абсолютного, необмеженого і невідчужуваного характеру права на оскарження.

5.  Контроль та нагляд з боку компетентних органів за додержанням законодавства, що регламентує порядок адміністративного оскарження при прийомі, реєстрації скарг громадян та юридичних осіб.

6.  Заборона переслідування осіб за подання скарги.

7.  Заборона розголошення інформації, що міститься у скаргах.

8.  Заборона примусу до подання скарги.

Хоча право на оскарження виступає одним із засобів захисту інших суб'єктивних прав, воно разом з тим має самостійну цінність і також потребує захисту. До гарантій захисту права особи на оскарження належить законодавчо забезпечена можливість звернення особи за захистом права до компетентних органів держави чи посадових осіб (наприклад, суду, омбудсмена) у випадку необґрунтованого створення перешкод у реалізації права на оскарження, обмеження чи позбавлення вказаного права.