Самостійне значення для формування показників, що відображають стан корупційного іміджу України мають міжнародні рейтинги, які визначають рівень корупції в нашій державі, надають рекомендації щодо роботи на українському ринку, а також впливають на потік іноземних інвестицій [16; 17]. Так, за даними "Транспаренсі Інтернешнл", міжнародної неурядової організація, що проводить дослідження індексу корумпованості різних країн світу (ІСК), Україна протягом останніх п'яти років мала наступний показники: 1999 р. - 2,6 (77 місце), 2000 р. - 1,5 (88 місце), 2001 р. - 2,1 (83 місце), 2002 - 2,4 (86 місце), 2003 р. - 2,3 (106 місце) серед 99, 90, 91, 102 та 133 країн відповідно [18]. У зв'язку з цим певні закордонні аналітики декілька років підряд відмічають надзвичайну корумпованість нашої держави та постійне погіршення корупційної ситуації в Україні.

Незважаючи на досить обґрунтовану методику оцінки ІСК, сумнів у суворій об'єктивності результатів досліджень, що проводяться ТІ, виявляють як українські вчені й політики, так і деякі російські [19,c.9-11; 20, с.13-14; 21, с.4-5; 22, с.2; 23, с.7]. На наш погляд, при оцінці індексів корупції варто враховувати:

-       їх частково суб'єктивний характер. Хоча ІСК базуються на репрезентативних та кваліфікованих опитуваннях, у той же час в його основу покладено думки і враження осіб, котрі перебувають під значним впливом власного досвіду, засобів масової інформації, політичної та іншої пропаганди, що формує, в першу чергу, емоційне ставлення респондента до рівня корупції, а не глибину розуміння зазначеної проблеми. Так, закордонні громадяни при визначенні рівня корупції в іншій країні можуть базуватися на зіставленні зі своєю країною або певною групою країн, традиційному домінуванні конкретних корупційних проявів, особливостях менталітету.

-       обмежена кількість опитувань, на основі яких формується міжнародний індекс сприйняття корупції (наприклад, від трьох до дванадцяти у 2002 р.), не завжди можуть забезпечити репрезентативність даних. Наведені вище дані про індекс корупції України свідчить не про погіршення, а навіть про "покращання" корупційної ситуації в Україні, оскільки він піднявся на одну десяту з 2,4 у 2002 р. до 2,3 у 2003 р.

-       можливість орієнтування зарубіжних респондентів на попередній індекс сприяння корупції та на загальносвітове ставлення до країни у поточному році. (наприклад, включення до списків FАТF, прийняття до Всесвітньої торгівельної організації, віднесення держави до переліку країн з ринковою економікою тощо);

-       відсутність, як правило, у статистичних даних диференціації корупції за типами і формами її прояву (політичну, бюджетну, у приватному секторі тощо), у наслідок чого виключається можливість з'ясування домінування одних видів корупції над іншими;

-       відсутність співвідношення результатів опитування з результатами даних офіційної статистики про корупційні правопорушення у державі;

-       можливість звичайних математичних та друкарських помилок.

Таким чином, індекси корупції, необхідно критично оцінювати з урахуванням національних законодавчих дефініцій корупційних правопорушень, у порівнянні з офіційною статистикою та іншими об'єктивними показниками.

Наступним джерелом оцінки стану корупції в Україні, що впливає на відношення до цього явища в нашій державі та за її межами, є оцінка цього явища вищим керівництвом держави та правоохоронних органів. Найбільшої уваги, на наш погляд, вимагають виступи Президента України, Голови парламенту та керівників державних органів, на які згідно з чинним законодавством покладено обов'язок вести боротьбу з корупцією. Саме в цих виступах міститься офіційна позиція головних політичних фігур нашої держави щодо ситуації з корупцією в Україні, визначаються заходи, спрямовані на їх подолання, наводяться конкретні результати антикорупційної діяльності [24,c.3-6; 25, с.3,5,6]. Крім Президента України оцінка розвитку корупційної ситуації дається також й іншими представниками вищого щабля державної влади та керівниками правоохоронних органів [26, с.4; 27, с.2; 28].

Ставлення керівництва держави до проблем боротьби з корупцією та оцінка її стану є досить впливовим засобом формування громадської думки. Наділені достатніми владними повноваженнями лідери країни здатні у короткий термін втілити свою позицію у конкретні нормативно-правові акти антикорупційного спрямування. Яскравими прикладами такого способу зменшення впливу корупції на соціальні процеси в нашій державі шляхом реалізації нормоустановчих повноважень є видання Президентом України ряду указів, що містять систему організаційно-правових заходів, спрямованих на протидію корупційним проявам, усунення причин та умов, які сприяють корупції та організованій злочинності [29 - 32].

Свою позицію щодо стану та розвитку корупційної ситуації в державі висловлюють достатня кількість вітчизняних і закордонних вчених-юристів та практиків. Так, кримінально-правова та кримінологічна оцінка корупції проводилася у дослідженнях таких визнаних фахівців, як Л.В. Багрій-Шахматов, О.О. Дудоров, В.С. Зеленецький, О.Г. Кальман, М.І. Камлик, Я.Ю. Кондратьєв, О.Н. Литвак, М.І. Мельник, Є.В. Невмержицький, М.О. Потебенько, А.І. Редька, В.В. Сташис, М.І. Хавронюк, В.І. Шакун, С.А. Шалгунова; адміністративно-правові та управлінські аспекти боротьби з корупцією аналізувалися В.Т. Білоусом, І.П. Голосніченком, В.В. Дурдинцем, В.К. Колпаковим, О.В. Кузьменко, О.П. Рябченко, О.В. Терещуком, В.О. Шамрайом; оперативно-розшукова характеристика корупції та тактики боротьби з нею стала предметом уваги М.Я. Азарова, К.В. Антонова, О.Ф. Гіди, В.А. Клименка, В.П. Корж, І.В. Пшеничного, І.В. Сервецького, Ю.О. Смирнова, А.П. Снігерьова та ін.

Ґрунтовні положення щодо корупції містяться також у працях юристів інших держав. Зокрема, представників ближнього зарубіжжя: К.М. Абдієва, В.В. Астаніна, Л.В. Астаф'єва, С.В. Ванюшкіна, Б.В. Волженкіна, А.І. Долгової, С.М. Іншакова, П.О. Кабанова, О.Й. Кирпічнікова, В.С. Комісарова, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнецової, В.В. Лунєєва, С.В. Максимова, О.І.Мізерії, А.В.Наумова, М.В. Щедріна, а також європейських та американських фахівців: Дж. Абуеви, Алама С.М., Д. Бэйлі, Г. Вевера, Горта А., Кауфмана Д., Н. Леффа, К. Лейеса, Мак Кітріка Е., Пундея С., Роз-Аккерман С., Тірола Дж., Шеллі Л., Шляйфера А. та ін.

У той же час, більшість монографічних праць зазначених авторів присвячена загальнотеоретичному аналізу різних сутнісних аспектів корупції (Л.В. Багрій- Шахматов, М.І.Мельник, М.І. Камлик, Є.В.Невмержицький, О.П. Рябченко, В.В.Сташис, О.В. Терещук та ін.), або ж особливостям її проявів в різних сферах та серед окремих спеціальних суб'єктів (В.П. Корж, С.А. Шалгунова, О.Ф. Гіда та ін.), а комплексні дослідження управлінських питань діяльності правоохоронних органів у галузі боротьби з корупцією майже відсутні.

Необхідно відмітити, що, оцінюючи рівень корупції в нашій державі, вчені в більшості випадків системно підходять до вирішення цього питання. Ними проаналізовано значну кількість теоретичних, нормативних та статистичних джерел, досліджено великий обсяг матеріалів щодо діяльності правоохоронних органів у цій сфері, вивчено іноземний досвід боротьби з корупцією. Наслідком копіткої роботи вітчизняних вчених стало безпосереднє впровадження результатів їх досліджень у нормотворчу практику та діяльність відповідних органів. На жаль, достатня кількість рекомендацій, порад, висновків вчених залишаються поза межами уваги як законодавців, так і керівників, котрі здійснюють відомчу нормотворчість.

Отже, рівень корупції в Україні оцінюється за декількома показниками, які були досліджені нами вище. На наш погляд, поліпшенню ситуації щодо змін у ставленні населення держави та світової спільноти до рівня корупції в Україні може сприяти розробка чітких критеріїв віднесення інформації про корупцію до статистичних масивів, приведення відповідних статистичних показників до загальносвітових вимог, розробка та впровадження у життя комплексу заходів щодо формування антикорупційного іміджу України, більш виважене ставлення керівництва країни до висловлювань про своє відношення до боротьби з корупцією, запровадження процедур залучення наукових здобутків та позитивного зарубіжного досвіду в нормотворчу роботу та практику діяльності правоохоронних органів.

Вивчення законодавства, яке регламентує боротьбу з корупцією в Україні та визначає основні напрями діяльності державних органів у цій сфері дозволяє констатувати, що основною метою державної політики у галузі боротьби з цим явищем є створення дійової системи запобігання і протидії її проявам, виявлення та подолання її соціальних передумов і наслідків, викриття корупційних діянь, забезпечення реалізації принципу обов'язкової відповідальності винних у їх скоєнні. Розуміння корупції як комплексного явища вимагає застосування адекватних розвиткові корупційній ситуації системи заходів, що повинні засновуватися на об'єднанні зусиль правоохоронних органів щодо її подолання, консолідації сил та засобів цих органів на боротьбу з найбільш небезпечними проявами цього явища.

Такти чином, актуальним є питання щодо характеристики корупції як об'єкту впливу правоохоронної системи України. На наш погляд, така характеристика передбачає насамперед з'ясування її сутнісних ознак, видів, причин і факторів, які зумовлюють існування цього негативного явища в Україні, а також встановлення взаємозв'язку корупції з іншими правопорушеннями, що порушують нормальне функціонування суспільства та загрожують національній безпеці нашої держави.

На нашу думку, при вирішенні поставленого завдання необхідно застосовувати комплексний підхід, методи якого дозволяють всебічно та об'єктивно дослідити категорію "корупція" як об'єкт впливу правоохоронної системи України. Найбільш важливим при цьому є встановлення взаємозалежності корупції та правоохоронної діяльності й виявлення найбільш ефективних засобів її подолання зусиллями правоохоронних органів нашої держави.

При формуванні теоретичних засад взаємодії у галузі боротьби з корупцією важливим є з'ясування поняття цього явища. Необхідно зауважити, що неоднозначність тлумачення терміну "корупція" та значна кількість її форм, не дозволяють чітко розмежовувати схожі за тими чи іншими ознаками з цим явищем суспільно небезпечні прояви, а також призводить до "розмитості" розуміння корупції як об'єкту наукового дослідження.

У цьому контексті необхідно звернутися до походження самого слова "корупція". Так, в етимологічному розумінні слово "соrruрtіо " в перекладі з латини (розбещення, порча, підкуп) - означає підкуп державних, політичних, громадських діячів, посадових осіб державного апарату, вчинений особою в певних вузькокорпоративних (кланових) інтересах [31, c.76]. Ще у Давній Греції у V-IV ст. до н.е. це явище мало побутовий характер і проявлялося у формі "порчі харчів та питної води". Потім корупцією стали називати такі карані у судовому порядку дії, як "порча моральності", "розлад у полісі" [34, с.97]. Вважається, що від корупції не застрахована жодна з існуючих культур - наявність окремих її проявів простежуються навіть у священних текстах основних світових релігій [35, с.47].

У словникові С.І. Ожегова знаходимо тлумачення корупції як "підкупу, хабарів, запроданства посадових осіб, політичних діячів" [36, c.299].