В одному із словників, присвячених політичній корупції, виділяють філософський, ревізіоністський, економічний, марксистський підходи до розуміння сутності корупції [37, S. 481]. У межах філософського підходу (Д. Саймон, Д. Ейтцен) корупцію розглядають у сенсі "політичної девіації", тобто поведінки, що відхиляється від загальновизнаних у політичній сфері норм та зумовленої мотивацією одержання особистої винагороди за суспільний кошт [38, S.482; 39,S.9].

Як різновид девіації розглядає корупційну поведінку й відомий український вчений-кримінолог Л.В. Багрій-Шахматов, котрий під корупцією вважає "…асоціальне, таке, що відхиляється від норми, явище, яке порушує та деформує нормальний процес суспільного та державного життя, побут громадян, їх об'єднань, владно-управлінських органів та інститутів" [40, c.21-30].

Другий напрям аналізу корупції - ревізіоністський - пов'язаний з розумінням корупції як "хвороби" суспільств, що розвиваються, результатом, наслідком чи проявом незакінченої модернізації та бідності. Представники цієї школи, такі, як Х. Абуева, Д. Бейлі, Н. Лефф, К. Лейес, досліджуючи становлення країн "третього світу", стверджували, що корупція може виконувати й позитивні функції щодо інтеграції, розвитку та модернізації країн, які розвиваються [41;42;43;44].

Економічні підходи до розуміння корупції стосуються її віднесення до форм соціального обміну, а наявність корупційних платежів - до частини обов'язкових трансакційних утримань. При цьому корупція може бути й функціональною, виконуючи роль важеля надмірній бюрократизації [45;46].

У межах марксистського підходу, корупція розглядалася спочатку лише як основна вада капіталізму, а потім і як характеристика життя сучасних країн, структурний елемент їх економічної та політичної системи [37, S. 482-483].

У сучасних довідкових виданнях корупція визначається також як "назва злочинів, пов'язаних з використанням посадовими особами, політичними і суспільними діячами прав, які їм належать у зв'язку з їхньою службовою діяльністю, з метою особистого збагачення на шкоду державі і суспільству" [47, с.585-586].

Прагнучи надати узагальнену дефініцію корупції, ООН у своєму Довідковому документі по боротьбі з корупцією, визначає це явище як: "…зловживання державною владою для задоволення особистих інтересів". Аналогічних поглядів на корупцію додержуються й такі російські та українські кримінологи та криміналісти, як В.С. Комісаров та Г.М. Борзенков [48, с.28; 49, с.30].

Сучасна юридична наука країн-членів СНД сформувала декілька основних підходів до формування поняття "корупція". Так, корупція у вузькому розумінні вживається як синонім "хабара", "підкупу" та означає продажність службових дій. Зокрема, російський кримінолог О.І. Долгова визначає корупцію як "…підкуп - продажність державних або інших службовців на основі корисливого використання ними в особистих або у вузькогрупових, корпоративних інтересах офіційних службових повноважень, пов'язаних з ними авторитету та можливостей" [50, с.501].

Суттєвий вклад у розуміння сутності корупції зробили й вітчизняні вчені - фахівці в галузі права, соціології, політології та управління [51, с.12; 52, c.135; 53, c.9; 54, с.30; 55, с. 168].

Враховуючи те, що сьогодні у правовій науці відбувається перехід від сприйняття корупції як явища суто юридичного, на нашу думку, необхідно формулювати поняття корупції як складного соціального явища. Так, Б.В. Волженкін, під корупцією розуміє "…соціокультурне явище, що полягає у руйнування влади, при якому державні (муніципальні) службовці й інші особи, уповноважені на виконання державних функцій, використовують своє службове становище, статус і авторитет займаної посади у корисливих цілях для особистого збагачення або в групових інтересах" [56, с.8]. Соціально-правову сторону корупції досліджували також М.І. Панов та Л.М. Герасина [57, с.68].

Наведені вище визначення корупції свідчать про наявність різноманітних підходів до розуміння цього явища, прагнення фахівців дати універсальне поняття корупції з урахуванням усього розмаїття її проявів, а також про достатню увагу щодо розробки цієї категорії як юридичною наукою, так і з позицій ряду соціальних дисциплін - економіки, політології, соціології тощо.

Незважаючи на плюралізм підходів до формулювання дефініції корупції, важливе значення для організації діяльності державних органів у галузі боротьби з цим явищем є її закріплення як правової категорії. Таке визначення міститься у Законі України "Про боротьбу з корупцією" від 5 жовтня 1995 р. Так, у ч. 1 ст. 1 цього Закону під корупцією розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг [3].

Основними ознаками корупції, що витікають з її законодавчого визначення, є: 1) здійснення корупційної діяльності лише особами, які уповноважені на виконання функцій держави; 2) безпосередній зв'язок такої діяльності з протиправним використанням вказаними особами наданих їм повноважень; 3) наявність спеціальної мети - отримання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Звертає на себе увагу те, що у законодавстві України вперше серед країн СНД нормативно було визначено поняття корупції, встановлено відповідальність за корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, закріплено систему суб'єктів боротьби з корупцією та визначені заходи щодо подолання наслідків корупційних правопорушень і поновлення порушених прав та відшкодування збитків фізичним і юридичним особам. У той же час, законодавче визначення корупції є й в інших країнах колишнього Радянського Союзу [58, с.345-346; 59, с.346-365; 60; 61]. Треба погодитися з думкою М.І. Мельника про те, що закріплення дефініції корупції є характерним для країн, які перебувають на перехідному етапові свого розвитку та характеризуються високим рівнем корумпованості державного апарату й обумовлюється насамперед політичними вимогами та сподіваннями таким чином підвищити ефективність боротьби з цим явищем. Країни ж з розвинутою ринковою економікою та демократичним суспільством підходять до розв'язання цієї проблеми більш стримано й виважено, уникаючи визначення поняття "корупція" на законодавчому рівні [65, с.124-125].

Крім визначення правових рамок корупції та загальних ознак цього явища для формування її як об'єкта впливу правоохоронної системи, необхідно з'ясувати види корупційних правопорушень, визначити, які конкретні діяння є корупційними, встановити механізми прояву цих правопорушень та варіанти їх правової оцінки.

Інтегроване поняття корупції в правовому сенсі дається у першому розділі Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 рр. Згідно з ним корупція становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю корупційних діянь, інших правопорушень (кримінальних, адміністративних, цивільно-правових, дисциплінарних), а також порушень етики поведінки посадових осіб, пов'язаних із вчиненням цих діянь [62].

Проведений нами аналіз чинного законодавства, яке визначає завдання правоохоронних органів щодо боротьби з корупцією, свідчить про спрямування їх основних зусиль на подолання саме кримінальних, адміністративних та пов'язаних з адміністративними, дисциплінарних правопорушень. Тому, погоджуючись з думкою М.І. Мельника та М.І. Хавронюка про те, що "…до головних правоохоронних функцій відносяться ті, що безпосередньо пов'язані з боротьбою зі злочинністю та правопорушеннями, які тягнуть за собою адміністративну відповідальність…" [63, с.12], завдання по боротьбі з корупційними проявами також необхідно відносити до основних функцій відповідних правоохоронних органів.

Стосовно цивільно-правових та конституційних деліктів корупційного походження необхідно зауважити, що вони займають у системі корупційних діянь незначне місце, а тому боротьба з ними не включається до основних завдань функціонування правоохоронної системи у цій галузі. До того ж, цивільні корупційні делікти, які, на наш погляд не можуть існувати окремо від злочинних та адміністративно-караних корупційних діянь і виникають як наслідок завдання останніми матеріальної шкоди інтересам фізичних або юридичних осіб, тягнуть за собою відповідальність у порядку, визначеному не спеціальним антикорупційним, а цивільним законодавством. Що стосується конституційних корупційних правопорушень, які називає у своїй дисертації М.І. Мельник [66, c. 14], то їх існування можливо лише стосовно осіб, визначених у Конституції України, котрі займають вищі державні посади. На нашу думку, конституційна корупційна відповідальність полягає у застосуванні до вказаних осіб заходів відповідних юридичної впливу за скоєння діянь, які містять ознаки корупції та передбачає нетипову процедуру їх реалізації, а тому не є правилом для більшості корупційних правопорушень і не відбиває закономірностей правоохоронної діяльності у цій сфері.

З огляду на це, нами більш детально аналізуються корупційні адміністративні правопорушення та злочини як основні складові об'єкту впливу правоохоронної системи у сфері боротьби з корупцією [64; 65; 66].

Нормативно-правові акти, що регулюють боротьбу з корупцією, не дають чіткого поняття корупційних правопорушень. Так, у Законі України "Про боротьбу з корупцією", Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 рр., розкривається зміст лише понять "корупція" та "корупційне діяння" [3; 62]. Крім цих термінів у науковій літературі використовуються й інші визначення корупційної поведінки: "порушення корупційного характеру", "прояви корупційного характеру", "корупційні злочини", "акти корупції", "злочини, що мають ознаки корупційності" та ін.

Використання законодавцем з'єднувального сполучника "та" у словосполученні "корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією", дає підстави відносити корупційні діяння до корупційних правопорушень, хоча закон прямо їх такими не називає. Щодо поняття "інші правопорушення, пов'язані з корупцією", то його сутність з'ясовується шляхом дослідження змісту ст.ст. 8-11 Закону України "Про боротьбу з корупцією" [3].

У зв'язку з цим ми проаналізували, насамперед, наукові погляди щодо розуміння змісту поняття "корупційне правопорушення" та його різновидів. Дослідження теоретичних робіт, присвячених висвітленню проблем боротьби з корупцією, свідчить, що переважна більшість авторів використовують у своїх працях законодавче визначення корупції та не вдаються до з'ясування сутності корупційного правопорушення, і лише деякі приділяють цьому належну увагу.

Так, М.І.Мельник пропонує таке загальне визначення корупційного правопорушення, як "… правопорушення, що полягає у неправомірному використанні особою, уповноваженою на виконання функцій держави, офіційно наданої їй влади, посадових повноважень, відповідних можливостей з метою задоволення особистих інтересів чи інтересів третіх осіб (корупційні діяння), а також в інших діях, які створюють умови для вчинення корупційних діянь чи є приховуванням їх або потуранням їм (інші діяння, пов'язані з корупцією)" [52, с.159]. В ньому об'єднуються усі види корупційних проявів: кримінальних, конституційних, адміністративних, дисциплінарних та цивільно-правових.