Позитивною особливістю вітчизняного антикорупційного законодавства є те, що система причин та умов у ньому отримала нормативне закріплення. Зокрема, у Розділі 2 Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 рр. за своїм змістом їх поділено на політичні, економічні, правові, організаційно-управлінські, соціально-психологічні та інші чинники, які у подальшому дістають розширеного розкриття змісту [62]. Системний вплив правоохоронної системи на вказані чинники дозволить забезпечити прогнозований наступ відповідних органів на корупцію, попереджати її нові форми, створити належний суспільний клімат в країні, пов'язаний з формування антикорупційних стереотипів поведінки населення, прискорити будівництво прозорої демократичної системи управління державою.

На нашу думку, серед причин та умов корупції, окремого дослідження потребує і такий фактор, як політична воля. Оскільки комплексне вивчення цієї категорії виходить за межі нашого дослідження, ми вважаємо за доцільне дати його характеристику в цілому.

Проведений нами аналіз наукових публікацій свідчить, що політична воля, як складова боротьби з корупцією характеризується: по-перше, внутрішнім переконанням лідерів держави у необхідності організації боротьби з корупцією; по-друге, наявністю інституціолізованого інструментарію, за допомогою якого ця переконаність може бути втіленою у життя; по-третє, прийняттям антикорупційних програм, що передбачають застосування конкретних реальних заходів, визначають їх виконавців та містять механізм відповідальності за їх неналежне виконання; по-четверте, системність, плановість і активність у прийняті та реалізації антикорупційних програм і заходів; по-п'яте, її прояв на всіх політичних рівнях від центру до регіонів; по-шосте, здатністю сприйматися та одержувати підтримку він населення країни. Отже, під політичною волею до боротьби з корупцією, на нашу думку, необхідно розуміти постійне виявлення політичними лідерами держави, насамперед, Президентом України, особами, які очолюють законодавчу, виконавчу та судову владу, Генеральним прокурором України, а також керівниками центральних органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, прагнення здійснювати активну антикорупційну політику та готовність нести відповідальність за її результати [51, с.11; 52, с, 82-84; 76, c.19; 77; 78, с. 42; 14, с. 27].

Вивчення оцінок політичної волі щодо лідерів нашої країни, дозволяє констатувати, що на сьогодні політична воля Президента України щодо боротьби з корупцією має достатній реальний вияв [80, с.86; 81, с.65-66; 15, с.11-13,79]. Але, зусиль однієї особи, хоча б і голови держави, недостатньо для якісних зрушень у цій сфері. Необхідні не лише політична воля лідера, удосконалення управлінської системи, покращення антикорупційного законодавства, а й формування в Україні широких суспільних кіл, які можуть сприйняти реформаторські ідеї голови держави та підтримати їх втілення у суспільне життя.

Важливе значення для з'ясування сутності корупції, як об'єкту впливу правоохоронної системи України, є визначення її взаємозв'язку з іншими протиправними діяннями, що порушують нормальне функціонування суспільства та загрожують національній безпеці нашої держави. Зокрема, це службові розкрадання, ухилення від сплати податків, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, злочини, скоєні організованими злочинними утвореннями тощо. Зважаючи на ступінь суспільної небезпеки та глибину взаємозв'язків, у першу чергу, серед таких явищ необхідно розглянути організовану злочинність.

До основних факторів, які сприяють проникненню організованої злочинності до сфери управлінської діяльності, експерти відносять: недостатньо продуману економічну політику початку 90-х років, що призвело до легалізації у короткі терміни злочинних капіталів, накопичених у 70-80-ті рр., та створило можливості криміналітету для отримання "стартового капіталу", одержаного злочинним шляхом, уже у 90-х роках; недоліки законодавства, пов'язані з відсутністю комплексу спеціалізованих кримінально-правових, процесуальних, адміністративних, фінансово-фіскальних заходів, спрямованих безпосередньо на боротьбу з корупцією та організованою злочинністю, а не з їх поточними тенденціями; недостатністю досвіду протидії організованій злочинності та корупції у правоохоронних органів, які не могли його здобути за часів СРСР тощо [82, с.123-125].

Оцінюючи криміногенну ситуацію в Україні, Л.Д. Кучма до чинників, які породжують та живлять криміналітет і корупцію, відносить фактори, що характеризуються економічним, законодавчим, правозастосовчим аспектами, а також недоліки практики антикорупційної діяльності органів влади та управління і проблеми кадрового забезпечення. До найбільш привабливих для корупціонерів галузей народного господарства ним віднесено паливно-енергетичний комплекс, сферу приватизації, зовнішньоекономічну діяльність, аграрний сектор, вугільну та металургійну промисловість, банківську діяльність [83, с.4].

Проведений нами аналіз наукових джерел, що присвячені вивченню питань співвідношення цих категорій, дозволив виділити декілька основних підходів до розв'язання вказаної проблеми. Перший підхід пов'язаний з розумінням корупції та організованої злочинності як одного явища, або структурного елементу одне до одного. Прихильники цього підходу вважають корупцію як "обов'язкову ознаку організованої злочинності" [84, c.205,215; 85,c.36], "елемент в діяльності злочинних формувань" [86, c.188-190]. Так, А.Ф. Крижанівський, відмічає, що в сучасних умовах відбувається не тільки поглиблення, але й "рафінізація" корупції та криміналізації, тобто поєднання в одній "суб'єктній" формі цих явищ та набуття ними у результаті своєрідної асиміляції зовнішньої респектабельності [88, с.16].

На наш погляд, більш правильним необхідно вважати другий підхід, згідно з яким корупція та організована злочинність розглядаються як "…певною мірою самостійні соціальні явища" [52, с.35]. При цьому корупцію слід розглядати як один з засобів діяльності організованої злочинності. Більш того, наявність корумпованих зв'язків може виступати як фактор, що ускладнює функціонування організованих злочинних утворень, або навіть унеможливлює скоєння певних злочинів.

У цьому аспекті, під корумпованими зв'язками, Л.І. Аркуша пропонує розуміти "…взаємовигідні відносини між окремими особами або організованими злочинними формуваннями і особами, що володіють владними управлінськими та розпорядницькими повноваженнями в державній, підприємницькій і суспільних сферах, які спрямовані на використання службового статусу чи суспільного впливу шляхом здійснення протиправних дій, і засновані для одержання різного роду благ, послуг, пільг і інших переваг" [89, с.10]. При цьому корумпованість, пошук і встановлення нових корупційних зв'язків для організованих груп (злочинних співтовариств) є не тільки життєво важливою, але і необхідною складовою частиною їхньої протиправної діяльності.

Однак, не можна погодитися з думкою Л.І. Аркуші, яка відносить корумповані зв'язки ОЗФ до зовнішніх [89, с.9], оскільки аналіз юридичної практики та наукових досліджень свідчать про те, що представники владних структур дедалі самі є їх засновниками. Також не є фактом, що "корумповані зв'язки є обов'язковою і невід'ємною ознакою організованої злочинної діяльності".

Даючи криміналістичну характеристику організованих злочинних утворень корисливо-господарської спрямованості, В.П.Корж виділяє шість рівнів корупційних зв'язків, які їм властиві. Зокрема, вона зазначає "…ці види корупційних зв'язків створюють систему захисту (від соціально-правового впливу різних форм), безпеки (як самому злочинному бізнесові, так і його учасникам), ефективності легалізації кримінальних доходів. Хабарники-корупціонери, використовуючи свої службові повноваження, забезпечують безпеку суб'єктам організованої злочинної діяльності шляхом втручання, протекціонізму, сприяння, заступництва, непотизму, лобіювання, фаворитизму, формування громадської думки через засоби масової інформації про "хрещених батьків" українських мафіозних кланів" [90, с.150-151].

Досить негативною тенденцією слід вважати існування у владно-управлінських органах сітьових корупційних структур. Як зазначають Д.А. Пєшко та В.А. Дадалко, "…вони мають дві та більше ступені управління, при яких накази керівників доходять до виконавців через певні ланки. Організаційно сіть корупційних структур будується "з гори до низу" адекватно структурі влади. Верхній ешелон влади набирає собі групи впливу, без яких система не може діяти" [91,c.21]. Традиційними функціями сітьових корупційних структур є: легалізація кримінальних капіталів за кордоном; встановлення зв'язків з представниками іноземних фірм та лобіювання через них зовнішньоекономічних операцій, вигідних підприємницьким структурам кримінальної орієнтації.

Наявність зв'язку між організованою злочинністю і корупцією підтверджується й статистичним даними. Так, за інформацією МВС України в період з 1999 по 2003 рр. було виявлено така кількість корумпованих організованих злочинних груп складала: 1999 р. - 1,2 %, 2000 р. - 3,95 %, 2001 р. - 3,63%, 2002 р. - 4,01%, 2003 р. - 4,12%. Наведені дані свідчать про наявність тенденції щодо деякого збільшення питомої ваги корумпованих ОЗГ в їх загальній структурі. [Додаток Д, Табл. Д.3] Найбільша кількість злочинів, вчинених корумпованими ОЗГ, відмічалася у банківській системі та у комерційних структурах [Додаток Д, Табл. Д.2].

Отже, корупція та організована злочинність виступають самостійними, але взаємозалежними явищами, боротьба з якими вимагає вжиття цілеспрямованих та системних заходів як з боку правоохоронної системи, так і з боку суспільства.

Що стосується зв'язку корупції з іншими видами злочинності, то вона виступає не як основний їх елемент, а лише як супутнє явище, і є, в окремих випадках, умовою існування службових, економічних та інших злочинів.

Таким чином, корупція як об'єкт впливу правоохоронної системи: має системний характер, що проявляється у наявності системних якостей та самостійних форм існування, які мають тенденцію до ускладнення; є сукупністю різних за свої характером, але єдиних за своєю сутністю правопорушень, у першу чергу, злочинів, проступків та дисциплінарних деліктів; характеризується взаємозв'язком та взаємообумовленістю щодо інших правопорушень, і насамперед, організованої злочинності; породжує ряд негативних наслідків як для окремих фізичних та юридичних осіб, так і для суспільства та держави в цілому.

Корупція як об'єкт впливу правоохоронної системи України є системою різних за свої характером, але єдиних за своєю сутністю корупційних діянь, в першу чергу, злочинів, проступків та дисциплінарних правопорушень, що у сукупності створюють загрозу національній безпеці держави, порушують основні права і свободи особи, й які, згідно з чинним законодавством, самостійно або спільно зобов'язані попереджувати, виявляти та припиняти правоохороні органи України.

Підсумовуючи вищевикладене варто зазначити, що підвищення ефективності боротьби з корупцією є загальносоціальною проблемою, яка не може бути вирішена без комплексного об'єднання зусиль усіх суб'єктів боротьби з цим явищем, її економічного, законодавчого, правозастосовчого, управлінського забезпечення та впровадження нової суспільної антикорупційної ідеології у свідомість населення нашої держави. Активна наступальна політика щодо подолання корумпованості має стати визначальним напрямом діяльності уряду, кожного міністерства, органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, її необхідно реалізовувати всіма наявними засобами демократичного суспільства.