Корупція є явищем, що характеризує державницьке буття більшості країн світу. Проникаючи у державний механізм, вона каталізує деградацію політичних режимів і руйнування структури державного управління з наступним утворенням дуалістичної моделі політичного устрою: легітимного (з конституційно визначеною системою організації влади) та неформального або кримінального ("держава в державі"), заснованого на складному переплетінні особистих, групових або галузевих інтересів різних верств населення, далеких від реалізації стратегічних завдань та інтересів нації, держави і всієї світової цивілізації [92, с.28].

Серед організаційно-управлінських чинників покращення боротьби з корупцією відповідне місце посідає налагодження взаємодії між учасниками антикорупційної діяльності. Правоохоронні та інші інституції, які реалізують антикорупційні програми, поки що не в змозі ефективно впливати на динаміку корупції, зменшувати її вплив на владні потенції держави, що зашкоджує остаточному укріпленню України як рівноправного члена світової спільноти.

Необхідність удосконалення механізму організації взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією констатовано як на нормативному, так і на вищому політичному рівнях. Зокрема, Концепція боротьби з корупцією на 1998-2005 р. з метою активізації діяльності спеціальних органів, що здійснюють виявлення проявів корупції вимагає визначити механізми взаємодії цих органів з іншими органами, на які згідно з законодавством покладаються обов'язки оперативного, технічного, інформаційного та іншого забезпечення діяльності щодо боротьби з корупцією [62]. У своєму Указі № 84/2003 від 06 лютого 2002 р. "Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією" Президент України постановляє керівникам міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Голові Ради Міністрів АРК, головам міських державних адміністрацій удосконалити та посилити взаємодію з правоохоронними органами, систематично аналізувати стан злочинності та корупції у пріоритетних галузях економіки та в регіонах, здійснювати за їх результатами скоординовані заходи щодо боротьби з такими явищами. Крім цього, відповідні положення щодо покращення взаємодії у галузі боротьби з корупцією містяться й у відповідних постановах Верховної Ради України, Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 рр., Програмі діяльності Кабінету Міністрів України, річних загальнодержавних, відомчих та регіональних програмах і планах боротьби з корупцією тощо [93; 94; 95].

Крім національного правового поля, що регламентує питання взаємодії боротьби з корупцією, доцільно звернути увагу на ряд міжнародних актів, що ратифікувала або до яких приєдналася Україна, і які містять відповідні антикорупційні стандарти та рекомендації щодо організації діяльності правоохоронних органів у цій сфері. Зокрема, стаття 21 Конвенції Ради Європи "Про корупцію у контексті кримінального права" (Страсбург, 27 січня 1999 р.) зазначає, що держави-учасники вживають таких заходів, які можуть бути необхідними для того, щоб органи державної влади та будь-яка державна посадова особа із дотриманням національного законодавства співпрацювали із тими її органами, які відповідають за розслідування та переслідування кримінальних правопорушень [96]. У Неапольській політичній декларації ООН проти організованої транснаціональної злочинності міститься ряд положень, безпосередньо пов'язаних з організацією взаємодії боротьби з корупцією та організованою злочинністю як у міжнародному, так і у національному вимірах. Крім цього, вона закликає приєднатися до заходів, що впроваджуються ООН у світі з боротьби з транснаціональною організованою злочинністю та привести своє законодавство у відповідність з положеннями цієї конвенції [97]. У своїй резолюції 54/128 від 17 грудня 1999 р., під назвою "Заходи проти корупції", Генеральна Асамблея підкреслила необхідність розробки глобальної стратегії боротьби з корупцією і запропонувала державам-членам вивчити адекватність їхніх внутрішніх правових режимів з погляду попередження і стримування корупції і забезпечення конфіскації доходів від корупції. Управління з контролю над наркотиками і попередженню злочинності Секретаріату ООН проголосило Глобальну програму боротьби з корупцією, метою якої є надання державам-членам допомоги в їхніх зусиллях по приборканню корупції за допомогою двох складових Програми - оцінки і технічного співробітництва. Перша складова припускає розробку протоколу моніторингу корупції для всебічної оцінки корупції на всіх рівнях, а друга передбачає проведення комплексу заходів технічної допомоги, спрямованих на створення і/або зміцнення апаратного потенціалу для попередження, виявлення, розслідування і переслідування фактів корупції.

Значна увага до питань взаємодії правоохоронних органів у цій сфері боротьби приділяється вищими посадовими особами держави. Так, у свої виступах Л.Д. Кучма звертав увагу на той факт, що успіху в боротьбі з корупцією можна досягти лише за рахунок постійного прогнозування корупційної ситуації у державі, впровадження у діяльність правоохоронних органів принципів взаємодії, наступальності, системності та комплексності у протидії корупції [21,c.6; 83,c.3‑4; 98,c.6; 99,c.2-5]. Про очевидну потребу у надзвичайних заходах в боротьбі з криміналітетом, боротьбі з корупцією у владі зазначає Голова Верховної Ради України В.Литвин [100, c.2].

Необхідність налагодження взаємодії у цій галузі визнають також і керівники міністерств та відомств, на які покладаються обов'язки вести боротьбу з корупцією. Зокрема, колишній Генеральний прокурор України та голова Координаційного Комітету по боротьбі з корупцією М. Потебенько у своїх виступах неодноразова вказував, що однією з причин низького рівня ефективності роботи спецпідрозділів у виявленні та розкритті корупції та хабарництва у сфері економіки, в органах влади і управління, є неналежна організація взаємодії між спецпідрозділами та іншими державними органами, які мають контрольні повноваження [101; 102; 103; 104]. Про організаційні та правові негаразди у зазначеній галузі вказували у свій час також і керівники силових основних силових структур: М.Азаров (Державна податкова адміністрація України), Ю. Смирнов (Міністерство внутрішніх справ України) та Ю. Вандін (Служба безпеки України) та інші [105, c.5; 106, c.9; 107, c.6]. Не можна залишити поза увагою суттєвий внесок у розуміння шляхів вирішення значного кола питань, пов'язаних з організацією взаємодії у сфері боротьби з корупцією, зроблений колишнім головою Координаційного Комітету по боротьбі з корупцією В.В. Дурдинцем. Саме за його активним сприянням виникла можливість створення першого в України спеціалізованого органу для боротьби з організованою злочинністю та корупцією - Національного бюро розслідувань України. У своїх виступах він проголошував, що "…успіх роботи у протидії криміналітету цілком залежить від системного і комплексного підходу до її організації, вмілої, добре продуманої концентрації сил та засобів" [108, с.59, 95].

М.Я. Азаров зазначав, що існуюче правове поле, система органів, що протидіють організованій злочинності та корупції, з їх задачами та функціями, реальний стан координації та взаємодії правоохоронних відомств не відповідають вимогам сьогодення [105, с.43].

На думку В.І. Шакуна незадовільне виконання програмних документів щодо посилення боротьби з корупцією та організованою злочинністю виявляється у відсутності відсутність належної взаємодії між міністерствами та відомствами [15, с. 43-45]. Ця проблема має вираз у: відсутності комплексного підходу до вирішення питань взаємодії; формальності взаємовідносин між міністерствами та відомствами і зведення їх до рівня "письмової" дискусії чи діалогу; низькому рівні організації спільної підготовки пропозицій та здійснення контролю за їх впровадженням у життя; заміщенням якості направлених матеріалів та їх важливості кількістю; значному відриві між центральним апаратом керівництва того чи іншого державного органу та його регіональними утвореннями.

Зменшенню ефективності боротьби з корупцією також сприяє відсутність у більшості міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, управлінських структурах, окремих підрозділів або спеціально виділених працівників, на яких покладалися б обов'язки організації роботи щодо запобігання корупційним діянням та іншим посадовим правопорушенням, що надає особливого значення налагодженню чіткої взаємодії між органами, які спеціально створені для боротьби з корупцією та іншими органами, на які згідно з законодавством покладаються обов'язки оперативного, технічного, інформаційного та іншого забезпечення діяльності щодо боротьби з корупцією [62].

Про низький рівень взаємодії у галузі боротьби з корупцією та необхідність її покращання свідчать також і результати опитувань, проведених вітчизняними вченими. Так, про недостатність взаємодії під час розкриття злочинів, скоєних організованими злочинними групами, свідчать 47 % оперативних працівників і 40% слідчих [88, с.13]. Проведене нами анкетування понад 300 працівників правоохоронних органів показало, що 83,33% респондентів вважають, що налагодження взаємодії усіх правоохоронних органів між собою, а також з іншими суб'єктами суспільства може покращити стан справ у сфері боротьби з корупцією; 55,34 % - що положення законодавства про боротьбу з організованою злочинністю і корупцією щодо взаємодії відповідних органів у цій сфері є недостатньо ефективними, 24,66 % - навпаки; 28 % - вважають організацію взаємодії щодо боротьби з корупцією в середині правоохоронного органу, де вони працюють, недостатньою, при цьому 32,66% гадають таку організацію достатньою. Значний відсоток (39,33) осіб, вказали, що їм важко відповісти [Додаток Б, Табл.Б.1]. Цей факт, на нашу думку, говорить про те, що завдання щодо при виконанні завдань по боротьбі з корупцією, працівники правоохоронних органів не враховують можливостей об'єднання зусиль інших суб'єктів боротьби з корупцією, розраховуючи, насамперед, на власні сили. Крім цього, 65,90% державних службовців позитивно відповіли на питання щодо можливості взаємодії покращити стан справ у боротьбі з корупцією [Додаток А, Табл.А.1].

Необхідність взаємодії у боротьбі з корупцією, на нашу думку, обумовлюється: загостренням криміногенної ситуації у державі; посиленням активності злочинних угруповань, які намагаються увійти до органів влади; прискорення темпів транснаціоналізації корупції та деякими іншими. Така ситуація примушує удосконалювати спільні зусилля правоохоронних та інших державних органів у галузі протидії корупції, своєчасно виявляти негативні тенденції у соціально-економічній обстановці, сприяти усуненню причин та умов корупції, налагоджувати дійовий обмін інформацією, здійснювати профілактику корупційних правопорушень у відповідних сферах державного життя.

Таким чином, об'єктивна необхідність взаємодії обумовлюється, з одного боку, спільністю задач, які стоять перед різними відомствами, органами та підрозділами, що ведуть боротьбу з корупцією; з іншого боку - відмінностями в їх функціональному та структурному стані. Крім цього, на нашу думку, необхідність взаємних дій виступає як об'єктивна умова забезпечення цілісності системи при внутрішній та міжсистемній взаємодії.

Проведене нами узагальнення змісту наукових публікацій щодо питань боротьби з корупцією свідчить, що незважаючи на достатню наукову увагу до антикорупційної тематики, комплексні дослідження взаємодії правоохоронних органів у галузі боротьби з корупцією відсутні. Враховуючи важливість окресленої тематики, до першочергових завдань подібного дослідження ми відносимо розробку науково-обґрунтованої моделі взаємодії правоохоронних органів у цій сфері.