Вивченню проблем взаємодії правоохоронних органів у боротьбі з правопорушеннями приділялась увага у працях Р.Г. Аксьонова, І.І.. Басецкого, Д.В. Гребельского, І.М. Гуткіна, К.К. Єрмакова, А.В. Загорного, Г.Г. Зуйкова, В.М. Плішкіна, В.М. Капнуліна, В.К. Колпакова, В.О. Малюткіна, Ю.В. Наумкина, В.Ф. Статкуса, Г.А. Туманова, В.О. Шамрая, В.М. Шванкова та інших. Ними досліджувалися теоретичні та практичні питання організації взаємодії як в цілому (організація як функція управління), так і окремих її аспектів (організація взаємодії галузевих служб і взаємодія з громадськими організаціями). Осмислення нами теоретико-емпіричної бази проблеми, яка досліджується, дає підстави стверджувати, що теорія організації взаємодії правоохоронних органів, особливо у галузі боротьби з корупцією, ще недостатньо розроблена, потребує удосконалення правового регулювання взаємодії у цій сфері та практики його здійснення.

Питанням взаємодії органів прокуратури, міліції, суду та координації їх діяльності почали приділяти увагу не тільки вчені, але й практики, переважно працівники прокуратури усіх рівнів ще у 60-х роках, а 70-ті роки стали періодом найбільшої наукової активності щодо цієї проблематики. Основними напрямами наукового пошуку стали загальнотеоретичні інші питання координації у галузі боротьби зі злочинністю, а також організація взаємодії щодо профілактики правопорушень неповнолітніх, хуліганства, пияцтва, жебрацтва та неробства, порушень у галузі охорони природного середовища тощо [109,c.23-26; 110,c.35-49; 111,c.9-12; 112,c.8-12; 113,c.19-20].

Одним з варіантів, який пояснює цю ситуацію, є думка І.І. Басецкого, І.В. Капелько та Ю.Л. Сивакова про перенесення ініціативи щодо вивчення питань координації і взаємодії до вчених, котрі під егідою Всесоюзного інституту з вивчення причин та розробки заходів попередження злочинності прокуратури СРСР почали проводити комплексні дослідження у цьому напряму [114, с. 200].

На наш погляд, до причин, що зумовлюють недостатність розробки проблем взаємодії у сфері боротьби з корупцією, необхідно віднести такі фактори як: наявність плюралізму підходів до розробки понятійного апарату, пов'язаного з категорією "взаємодія"; відсутність чіткого розмежування таких близьких за своїм змістом понять як "координація", "організація взаємодії", "компетенція" стосовно антикорупційної діяльності; багатоаспектність досліджуваного явища; відсутність предметно-спеціалізованого аналізу цього виду взаємодії тощо.

Достатня увага питанням взаємодії у правоохоронній сфері приділяється в адміністративно-правовій, оперативно-розшуковій, криміналістичній літературі. Незважаючи на це ряд базових положень та основних проблем щодо організації взаємодії у цій сфері є не вирішеними або ж дискусійними. Так, серед науковців і практиків у сфері правоохоронної діяльності не існує однозначного тлумачення принципових положень взаємодії між суб'єктами боротьби зі злочинністю, що опосередковує існування ряду проблемних питань, основними серед яких є: 1) не завжди враховується комплексний характер взаємодії та її кінцева мета - припинення корупційної діяльності, притягнення винних у скоєнні корупційних правопорушень до юридичної відповідальності, ліквідація причин та умов, які сприяють корупції та відновлення порушених корупційним правопорушенням прав і свобод людини і законних інтересів юридичних осіб; 2) через значну кількість органів, які беруть участь у боротьбі з корупцією та мають схожі завдання, процес організації взаємодії значно ускладнюється, що призводить до дублювання і паралелізму в їх роботі; 3) якісні зміни у структурі організованої злочинності, які пов'язані зі зміною форм та методів злочинної з одного боку та запізнення з заходами реагування з боку правоохоронних органів, потребують нових форм взаємодії щодо боротьби з цим явищем; 4) відсутність однозначного тлумачення терміну "взаємодія", що веде до неоднакового розуміння сутності такої діяльності, її призначення, форм та методів. Зокрема, у дослідженні П.М. Павлика наведені такі дані, що стосуються розуміння працівниками ОВС поняття "взаємодія" - 32 % респондентів із працівників органів внутрішніх справ пояснили, що до взаємодії вони відносять будь-які службові контакти; 44 % - розглядали взаємодію тільки на рівнях оперативно-розшукової діяльності та досудових стадій кримінального процесу; 24 % - вважають, що взаємодія повинна бути тільки в системі оперативних підрозділів на регіональному, державному, міждержавному рівнях [115].

Етимологічне дослідження терміну "взаємодія" ускладнюється тим, що в словниковій літературі воно (а також "координація") визначаються через слово "погодженість" [116]. Більше того, у словниках іншомовних слів термін "взаємодія" визначається як синонім терміну "координація". Військова терміносистема розуміє "взаємодію" як спільні за метою, завданням, місцем, часом і способом виконання військові дії для досягнення мети операції [117, с.219].

Наведені загальні дефініції були покладені авторами в основу визначення підходів до формулювання поняття взаємодії.

Комплексне вивчення взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією вимагає застосування філософського, управлінського, правового, соціологічного та психологічного підходів [118, c.127-128].

Філософський підхід вивчає "взаємодію" як філософську категорію, "… яка відображає процеси впливу різних об'єктів один на одного, їхню взаємну обумовленість та зміну стану або взаємоперехід, а також породження одним об'єктом іншого. Взаємодія являє собою вид прямого або опосередкованого, зовнішнього або внутрішнього відношення зв'язку" [119, c.7]. Крім цього, у філософії під взаємодією розуміють процес опосередкованого або безпосереднього впливу соціальних об'єктів один на одного, у якому взаємодіючі сторони пов'язані циклічною причинною залежністю [120, c.656].

Філософський підхід дозволяє виявити: а) фактичні, дійсні, стійкі зв'язки між суб'єктами боротьби з корупцією; б) зв'язки, які дозволяють суб'єктам боротьби з корупцією впливати один на одного; в) фактичну наявність взаємодії, в результаті якої відбувається зміна у кожному з взаємодіючих суб'єктів [121, c.7].

Як вірно вказує В.О. Малюткін, філософській категорії "взаємодія" притаманні наявність: а) таких відносин (зв'язків), які дозволяють об'єктам впливати один на одного; б) самого впливу, в результаті якого відбувається двосторонні зміни суб'єктів, що взаємодіють [122, с. 4].

Треба погодитися з думкою В.М. Круглого про те, що взаємодія взагалі, між будь-якими соціальними суб'єктами, - це "… сукупність усіх взаємозв'язків між ними; наявність найрізноманітніших стійких, об'єктивно обумовлених та необхідних, функціонально залежних, кількісно та якісно в зовнішньому виразі не обмежених форм взаємозв'язку між ними; процес та результат взаємовпливів взаємодіючих сторін" [123, с.134].

Таким чином, "взаємодія" розглядається як найбільш загальна закономірність існування світу, яка є результатом і виявом універсальної взаємодії всіх предметів та явищ і виражає внутрішню структурну єдність усіх елементів та властивостей в кожній цілісній системі, а також нескінченно різні зв'язки та відносини самої системи з іншими, оточуючими її, системами чи явищами.

Управлінський підхід визначає взаємодію як форму зв'язку елементів системи, за допомогою якої вони, взаємодоповнюючи один одного, створюють умови для успішного функціонування системи в цілому [124, с.500]. Крім того, "взаємодію" визначають і як управлінську функцію, яка спрямована на переведення системи від індивідуальної до спільної, узгодженої за місцем, часом і метою діяльності, і як процес обміну інформацією [125, c.16; 126, c.12].

Управлінський підхід дозволяє виявити: а) системні ознаки взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією; б) елементи взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією; в) засоби підтримання взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією; г) форми зв'язків між взаємодіючими суб'єктами; д) підстави диференціації функцій суб'єктів боротьби з корупцією.

"Взаємодія" з точки зору науки управління означає, що робота "… повинна представляти собою не підбір випадкових, непов'язаних між собою заходів, а глибоко обмірковану сукупність чітко упорядкованих, зв'язаних між собою заходів, розроблених на підставі врахування умов, своєрідності обстановки та задач…" [127,c.186].

Б.І. Бараненко та В.А. Кузнєцов зазначають, що необхідність взаємодії безпосередньо витікає з вимог науки управління - детермінованості елементів системи [128, c.49]. Останнє означає, що в будь-якій керованій системі повинен існувати такий зв'язок між її складовими ланками, "…при якому стан і діяльність одного елемента відображаються та стані та діяльності інших, пов'язаних з ним елементів, і системи в цілому" [129, с.98-100].

Правовий підхід характеризує взаємодію з позиції її урегульованості нормами права як засновану на законах і підзаконних актах погоджену діяльність суб'єктів боротьби з корупцією.

Ми вважаємо, що такий підхід дозволяє виявити: а) нормативно-правову базу регулювання взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією; б) прогалини у нормативно-правовому регулюванні, напрями та пріоритетність їх усунення.

Соціологічний підхід дає можливість вивчити взаємодію суб'єктів боротьби з корупцією як соціально-правового явища на підставі емпіричних матеріалів соціологічних досліджень та досягнень сучасної соціології [121].

Взаємодія суб'єктів боротьби з корупцією є різновидом соціальної взаємодії, оскільки вона здійснюється у суспільстві і являє собою соціальні відносини, що виникають у зв'язку з організацію боротьби з корупцією у державі. Деякі автори зазначають, що взаємодія являє собою "…цілу систему відносин та взаємовідносин між суб'єктами соціальної спільноти … ". Вона "…відображає у будь якому соціальному явищі його сутність і структуру, зміст і форму, обумовлює логічну та історичну послідовність процесу розвитку" [130, с.80-81].

Відомий соціолог П. Сорокін вказував, що взаємодія, як найпростіша модель соціального явища та процесу, можлива лише за таких умов: наявності двох або більшої кількості індивідів, котрі обумовлюють переживання та поведінку один одного; наявності актів, через які вони обумовлюють взаємні переживання та поступки; наявності провідників, що здійснюють передачу дії або подразнення від одного індивіда до іншого [168, c.23-34].

Цікавими є також і дослідження соціальної взаємодії проведені такими іноземними вченими, як Г.Зиммель, Е. Дюркгейм, Е. де Роберти, В. Парето, М. Вебер, А. Шюц, Т. Парсонс, Дж.К. Хоманс, П.М. Блау, М. Мосс, К. Леві-Стросс, Р. Дарендорф, Г. Теджфел, Б.Г. Ананьєв, А.А. Бодальов, А.Н. Леонтьєв, С.Л. Рубинштейн та ін., котрі так чи інакше торкалися питань соціальної взаємодії [131, c.243-255].

На думку американського соціолога Н. Смелзера, соціальна взаємодія являє собою процес, в якому люди діють та реагують на дії інших [132, с.165]. Інший соціолог, засновник теорії обміну, Дж. Хоуманс вважає, що "…соціальна взаємодія - це складна система обмінів, обумовлених способами урівноваження винагород та витрат" [133, с.134].

Деякі соціологи, соціальну взаємодію розуміють як "…систематичні достатньо регулярні соціальні дії суб'єкта, спрямовані один на одного, які мають мету викликати певну відповідну реакцію, а відповідна реакція породжує нову реакцію впливаючого. Усі соціальні дії, усі соціальні процеси скоординовані взаємодією". Соціологи також виділяють структуру соціальної взаємодії: по-перше, це суб'єкти взаємодії (індивіди, соціальні спільноти та ін.), по-друге, предмет взаємодії (те, з приводу чого здійснюється взаємодія) та механізму свідомого регулювання взаємовідносин між суб'єктами (правила гри)…" [134, с.246, 244].