На нашу думку, цілі взаємодії щодо боротьби з корупцією можна умовно розділити на два види. Цілі першого порядку, безпосередньо пов'язані із здійсненням заходів щодо боротьби з корупцією. Це, зокрема: а) активізація діяльності правоохоронних органів щодо виявлення фактів корупції, усунення причин та умов, що їх сприяють, шляхом узгодження здійснюваних заходів; б) підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів щодо своєчасного, невідворотного застосування справедливих та достатніх заходів впливу у відношенні до осіб, винних у скоєнні корупційних правопорушень; в) зменшення, шляхом узгодження заходів, кількості недоліків правоохоронної діяльності.

Цілі другого порядку передбачають створення режиму оптимізації діяльності щодо досягнення цілей першого виду: а) запровадження комплексності та системності у боротьбі з корупцією; б) усунення дублювання; в) максимальне врахування оперативної обстановки; г) раціональне використання сил та засобів, що маються у суб'єктів взаємодії для досягнення необхідних кінцевих результатів. Названі цілі реалізуються координацією діяльності суб'єктів взаємодії шляхом нормативного, інформаційного, аналітичного забезпечення взаємодії, організації спільного прогнозування та планування, конкретизації діяльності кожного органу в межах запланованих заходів тощо.

При вирішенні питання про сутність взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією необхідно здійснити чітке відмежування її від координації. Звертає на себе увагу, що більшість авторів ототожнюють ці дві категорії, виходячи зі спільного для них поняття - "узгодження". При цьому під "узгодженням" розуміють "…дію за значенням "узгоджувати" тобто надавати відповідність, будь-чому, єдності з чим-небудь, встановлювати відповідність, єдність між чимось" [161, с.406]. С.І. Ожегов у своєму словнику не наводить тлумачення слова "координація", її сутність він розкриває через дієслово "координувати" тобто узгоджувати, встановлювати доцільне співвідношення між якими-небудь діями, явищами [36, с. 238].

В одному із словників під "координацією" розуміють функцію управління, змістом якої є забезпечення упорядкованих взаємозв'язків і взаємодії між організаціями, ділянками та учасниками виробництва й управління з метою узгодження дій щодо реалізації рішень, об'єднання спільних зусиль, у вирішенні загальних завдань [162, с.76-77].

Отже, термін "координація", який походить від латинських слів "со" - разом і "ordinatio" - упорядкування, за своєю суттю означає не просто узгодження, а узгодження, вироблене і встановлене спільно з декількома самостійно існуючими системами. Таке узгодження може здійснюватися самими системами (підсистемами) у процесі їх функціонування, а може бути результатом діяльності певного органу. Але у будь-якому випадку зміст координаційної роботи полягає у відшуканні доцільного співвідношення між діяннями.

Дехто з науковців вважає, що координація - це діяльність щодо організації взаємодії, що поняттям "координація" охоплюється поняття "взаємодія" [163, c.142]. Деякі автори вважають, що між координацією та взаємодією відсутня різниця за сутністю, і розрізняються вони між собою тим, що при координації погодженість досягається за рахунок власних повноважень суб'єкта управління, а при взаємодії-за допомогою домовленості рівних за своїм становищем партнерів.

Крім розуміння координації як функції управління, у теоретико-прикладному аспекті її розглядають також як: "елемент управління", "елемент функції управління", "несамостійна функція управління", "зміст управління", "мета управління", "метод управління" тощо [164, с.17].

У зв'язку з цим ми погоджуємося з позицією В.М. Плішкіна, котрий вбачає між поняттями "координація" та "взаємодія" істотні відмінності. Зокрема, під координацією в органах внутрішніх справ він розуміє управлінську діяльність, спрямовану на погодження функціонування елементів системи органів внутрішніх справ у режимі, який забезпечує досягнення поставлених перед системою цілей, тобто координація полягає в організації, насамперед правовими засобами, взаємодії

Стосовно управлінської діяльності, координація - це "…заснований на законі і підзаконних актах управлінський вплив вищого рівня суб'єктів відносно нижчого рівня, що здійснюється з метою спрямування діяльності взаємодіючих підсистем на виконaння загальних завдань при самостійному, автономному вирішенні" [159, c.64].

Ми вважаємо, що сутність координації полягає у розробці, обговоренні та реалізації спільних заходів щодо боротьби з корупцією. Завдяки координації досягається широкий фронт боротьби з цим явищем, забезпечується цілеспрямованість у вирішенні найбільш актуальних задач, усуваються паралелізм та дублювання у роботі правоохоронних органів, більш раціонально розподіляються між ними сили та використовуються різноманітні правові засоби та методи роботи. Крім цього, важливим підсумком координаційної діяльності є стабільність антикорупційної правозастосовчої практики. Вона також сприяє зміцненню законності в діяльності самих правоохоронних органів, покращує можливості впливу на цю діяльність засобами прокурорського нагляду та відомчого контролю.

Необхідно відмітити, що предметом координації можуть бути лише загальні для правоохоронних органів задачі, які зумовлюються наявністю функціональних зв'язків між цими суб'єктами. Специфічні для кожного органу функції, такі як: судочинство; тактика та методика оперативно-розшукової роботи підрозділів МВС; наглядові функції прокуратури, - предметом координації бути не можуть, оскільки їх здійснення входить до компетенції лише кожного з названих органів окремо.

На наш погляд, основною метою координації є сприяння узгодженим діям суб'єктів боротьби з корупцією щодо зменшення кількості корупційних проявів та зміцнення законності в межах певної територіальної одиниці. Проміжною метою координації може бути розв'язання приватних питань, серед яких основними є покращення розкриття злочинів, виявлення та попередження помилок та недоліків досудового слідства тощо.

Поставлені при цьому цілі досягаються при розв'язанні ряду задач, загальних для усіх органів, які беруть участь у координації. До таких задач відносяться: а) активізація діяльності правоохоронних органів щодо боротьби з корупцією; б) об'єднання зусиль суб'єктів боротьби з корупцією та усунення їх розмежованості у протидії корупції; в) усунення паралелізму та дублювання у роботі органів, які зобов'язані вести боротьбу з корупцією і забезпечення її конкретності; г) зміцнення законності в діяльності суб'єктів боротьби з корупцією.

Для правильного налагодження координаційної діяльності велике значення має визначення системи її головних, взаємопов'язаних компонентів, якими є зміст, організація, процедура та їх складові елементи.

Т.Л. Маркелов вважає, що змістом координації є наступні взаємопов'язані елементи: 1) визначення мети узгодженої діяльності; 2) планування такої діяльності; 3) прогнозування її результатів, що визначають спрямованість, конкретність та перспективу узгодженої діяльності і в основному відбивають сутність координації. Організація координації, на його думку, включає: 1) аналіз інформації, яка є у наявності правоохоронних органів, про стан правопорушень; 2) вибір напрямів та форм координації дій суб'єктів; розробка заходів щодо посилення боротьби з правопорушеннями; 4) визначення відповідальних виконавців та термінів виконання заходів. Елементами ж процедури координації, на його думку є: 1) порядок підготовки пропозицій для планування; 2) процес розробки планів узгоджених заходів; 3) визначення характеру заходів; 4) контроль й перевірка результативності окремих заходів; 5) визначення ефективності узгодженої діяльності [110, c. 39].

Отже, основою координації є розробка управлінської програми та відповідні управлінські дії щодо її реалізації. На нашу думку, основними напрямами координації у сфері боротьби з корупцією - це: а) узгодження, об'єднання сил, засобів ресурсного забезпечення суб'єктів взаємодії; б) підпорядкування їх діяльності спільній меті - зменшенню рівня корупції та украплення правопорядку в державі.

Таким чином, координація визначає порядок роботи учасників узгодженої діяльності: у якій послідовності й ким повинні розроблятися плани конкретних заходів; яким повинен бути порядок виконання цих заходів; ким здійснюється контроль за виконанням кожного заходу і як визначається їх результативність; як і ким виявляється ефективність узгодженої діяльності за відповідних період

Вивчення наукових джерел свідчить про відсутність єдиних критеріїв щодо розмежування координації та взаємодії. Зокрема, І.В. Озерський, не ставить між цими поняттями знаку рівності, відзначає, що координується постійна робота суб'єктів однієї системи, а взаємодія носить одноразовий характер, при взаємовідносинах із суб'єктами різних служб й при необхідності узгодження їх дій кожного разу організовується знову [165, с.543]. Інший дослідник, В.П. Пивненко, зазначає, що координація - це "…функція одного із суб'єктів системи, а взаємодія - принцип діяльності, засіб їх контактів із суб'єктами інших служб і підрозділів" [166, с.159].

Своє бачення відмінності цих понять висловлюють і Ю. В. Харченко та С.Г. Калмиков. Так, розмежовуючи ці категорії, вони вказують, що координація містить у собі елементи підпорядкування взаємодіючих підрозділів координуючому центрові, який наділений владними повноваженнями, рішення якого є обов'язковими для взаємодіючих сторін. Взаємодія використовується тоді, коли однієї координації для виконання складних завдань недостатньо. Суттєвою ознакою цього є відсутність відносин влади - підпорядкування, тобто суб'єкти взаємодії рівні між собою [167, с.71]. При координації ж зусиль відносини влади та підпорядкування присутні, й суб'єкт координації наділений адміністративно-владними повноваженнями по відношенню до частин та елементів системи, які виступають у конкретній ситуації об'єктами координації.

Крім цього, координацію та взаємодію необхідно також відрізняти й за цілями. Не можна погодитися з міркуваннями тих авторів, які вважають, що і координація і взаємодія переслідують однакову мету - узгодження дій. На наш погляд, метою координації є створення відповідного режиму відносин між суб'єктами, при якому виконання ними узгоджених завдань досягається з найменшими витратами сил, засобів та часу. Метою ж взаємодії є здійснення певних узгоджених дій, спрямованих на досягнення певного результату.

У зв'язку з цим, ми погоджуємося з думкою А.В. Загорного про те, що "… координація - це управлінська діяльність щодо забезпечення взаємодії, а взаємодія - сама діяльність, узгоджена внаслідок координації за цілями, місцем, часом застосуванням сил та засобів для досягнення поставлених задач…" [160, с.11-12]. У наведеному визначенні відображений не лише зміст координації та взаємодії, але й здійснено розмежування даних категорій з позицій практичного застосування. Зокрема, складення комплексних планів, підготовка управлінських рішень, координаційні наради, навчання персоналу входять до поняття "координація". А здійснення спільних заходів щодо затримання хабарника на "гарячому", проведення комплексних заходів щодо виявлення шляхів відмивання коштів, отриманих внаслідок корупційної діяльності охоплюються поняттям "взаємодія".