Оскільки кожний державний орган, що веде боротьбу з корупцією, складається з відповідного колективу людей, особистостей, то при аналізі взаємодії необхідно враховувати вплив на її стан суб'єктивного фактору, дослідження якого передбачає застосування психологічних методів. Сучасна психологія досліджує взаємодію переважно з позицій мотиваційного, ситуативного, когнітивного та діяльнісного підходу [135]. Основними завданнями психологічного аналізу взаємодії є встановлення критеріїв оцінки, результатів та цілей взаємодії; визначення залежності індивіда від групи; дослідження психологічних механізмів прийняття групового рішення; комунікативних процесів, що опосередковані спільною діяльністю груп людей; мотивацію взаємодії; способи попередження міжгрупових конфліктів тощо.

Психологічний підхід визначає взаємодію суб'єктів боротьби з корупцією через поєднання інтересів та цілей взаємодіючих груп на підставі партнерства, співробітництва, усунення випадків конфліктів і антагонізму.

Цей підхід дозволяє виявити: а) критерії партнерства та співробітництва суб'єктів боротьби з корупцією; б) заходи попередження та подолання можливих випадків конфліктів та антагонізму; в) ролі та статус учасників взаємодії; г) значення мотивації у діяльності співробітників органів, які ведуть боротьбу з корупцією; д) вплив суб'єктивних чинників у сфері боротьби з корупцією; е) місце боротьби з корупцією в ієрархії задач, які стоять перед особистістю правоохоронця та суб'єктами боротьби з корупцією, як соціальними утвореннями; ж) механізми, що регулюють міжгрупову взаємодію.

На нашу думку, варто також навести міркування деяких науковців щодо визначення поняття "взаємодії" з позицій праксеологічного підходу. Праксеологічне розуміння взаємодії підтверджує її філософську та управлінську природу. Так, на думку В.М. Шванкова, взаємодія - "це ділове співробітництво на основі взаємодопомоги частин та елементів системи органів внутрішніх справ з метою найбільш ефективного розв'язання завдань боротьби зі злочинністю" [136, c.10]. Т. Котарбинський говорить також і про те, що два суб'єкти взаємодіють, якщо хоча б один з них "допомагає чи перешкоджає іншому", тим самим вчений виділяє позитивну взаємодію (позитивну кооперацію) і негативну взаємодію (негативну кооперацію) [137,c.88]. Наявність негативної взаємодії є позитивним моментом для її розвитку. Як стверджує В.Г. Афанасьєв, "…за допомогою суперечностей відбувається зчеплення, взаємодія частин цілого, взаємний обмін матерією та енергією, у процесі якого один компонент знаходить в іншому те, що йому необхідно для нормального існування" [138, c.66].

Крім наведений вище підходів, до формування поняття "взаємодії", на наш погляд, варто навести дефініції "взаємодії", вироблені вченими, які досліджують проблеми, безпосередньо пов'язані з боротьбою зі злочинністю та корупцією.

Так, фахівці в галузі оперативно-розшукової діяльності під взаємодією розуміють "…обґрунтовану законом та підзаконними актами, узгоджену за місцем і часом у необхідних межах діяльність оперативних апаратів органів внутрішніх справ, яка здійснюється відповідно до їх компетенції та спрямована на попередження, виявлення й розкриття злочинів, виявлення та ліквідацію причин правопорушень і умов, що сприяють їх скоєнню" [139, c.68]. Як спосіб інтеграції "…всіх сил і засобів правоохоронних органів, форму координацію їх зусиль, концентрацію сил і засобів у єдиному центрі…", розглядає взаємодію І.Р. Шинкаренко [140, с.104].

В.П. Сапальов розуміє під взаємодією "…спільно організовану внутрішню та зовнішню діяльність підрозділів кримінального пошуку, оперативних та оперативно-технічних підрозділів, яка ґрунтується на чинному законодавстві, узгоджена за метою, місцем і часом, умовами здійснення якої є чіткий розподіл обов'язків, узгодженість дій і централізоване керівництво" [141, с.27].

О.О. Дульський у широкому розумінні визначає взаємодію як "…засновану на правових актах та узгоджену за цілями, місцем та часом діяльність оперативно-розшукового, процесуального та адміністративно-управлінського характеру спецпідрозділів БОЗ МВС України з іншими державними органами у сфері боротьби з організованою злочинністю" [142, с.19].

У кримінальному процесі та криміналістиці взаємодія розглядається як самостійний інститут. Так, узагальнюючи декілька визначень взаємодії органів розслідування злочинів, автори підручника "Криміналістика" під редакцією д.ю.н. В.Ю.Шепітька наводять наступну її дефініцію - "…це узгоджена діяльність різних ланок однієї або декількох організаційних систем, спрямованих на досягнення загальної мети з найменшими витратами сил, засобів і часу" [143, с. 384-385].

В.П. Корж пише, що в криміналістиці взаємодія слідчих та оперативних, контролюючих, інших державних органів, посадових осіб, громадян, інших суб'єктів, це "…передбачена законом, іншими підзаконними актами узгоджена за цілями, задачами, силами, засобами, місцем та часом діяльність, спрямована на розкриття, розслідування та попередження злочинів; спільне співробітництво з метою об'єднання зусиль щодо вирішення загальних задач боротьби зі злочинністю; діловий контакт, який може виникнути при розслідуванні будь-якої з обставин, що підлягають встановленню і доказуванню" [90, с. 309].

Різні аспекти взаємодії розглядалися також й такими вченими-криміналістами і процесуалістами, як М.П. Яблоков, Т.В. Аверьянов, О.М. Балашов, Р.С. Бєлкін, Ю.Г. Корухов, І.В. Кубарєв, М. Салтєвський, Є.Р. Росінська, Г.А. Матусовский та іншими [144; 145; 146; 147; 149].

В адміністративно-правовій літературі, в основному, пропонується поняття взаємодії як визначення, що складається з двох головних ознак - як узгодженої та скоординованої діяльності [150,c.99]. В. К. Звирбуль, наприклад, пише, що під взаємодією розуміється "…будь-яка узгоджена діяльність державних органів і громадських організацій щодо виконання спільних завдань" [151, c.144]. І.І. Веремєєнко та інші автори визначають взаємодію як "діяльність, узгоджену між собою за цілями, місцем та часом, з раціональним розподілом наявних сил та засобів" [152,c.7]. В.О. Озолін, говорячи про взаємовідносини міліції з населенням зазначає, що вони "…носять складний характер, так як відбиваються не лише у зв'язку, але й в узгодженій, спільній діяльності" [153, с.6]. Аналогічної позиції дотримується також і В.О. Іванов [154, с.6-7]. Р.І. Денисов зазначає, що "…таке уявлення саме собою обумовлює певний ступінь організованості суб'єктів взаємодії. І не тільки їх внутрішню організаційну завершеність, але й зовнішню, яка проявляється у відносинах з іншими суб'єктами взаємодії" [155, с. 13-14].

В.Г. Кутушев під взаємодією розуміє "…засновану на законодавчих та підзаконних нормативних актах, узгоджену спільну діяльність органів внутрішніх справ, інших рівноправних, адміністративно незалежних один від одного органів та громадських організацій в інтересах досягнення загальних цілей забезпечення правопорядку" [157, с.64-65]. Майже аналогічне визначення наводять й В.О. Шамрай та І.Ф.Олійник [159, c.65]

Новаторський внесок у формування поглядів на взаємодію у сфері правоохоронної діяльності зробив Ю.В. Наумкин. Зокрема він є прихильником поглядів щодо визначення взаємодії як "…систематичного стійкого виконання дій, які спрямовані на те, що б викликати відповідну реакцію партнера". Під взаємодією правоохоронних органів з установами масової інформації він розуміє "… постійні між ними взаємозв'язки, які проявляються у процесі взаємовпливу та використання можливостей один одного для досягнення власних цілей" [158, с.4-5].

Найбільш повним у літературі, на нашу думку, є визначення взаємодії, подане В.О. Малюткіним. Взаємодію у попередженні злочинів він вважає " …як засновану на законах та підзаконних актах, узгоджену за метою, часом та місцю діяльність рівноправних структурних підрозділів і служб щодо спільного розв'язання ними задач профілактики злочинів шляхом найбільш доцільного поєднання методів і засобів, властивих цим органам" [122, с.38].

Отже, загальними ознаками, які включаються авторами до поняття взаємодії, є те, що вона: а) є різновидом діяльності; б) передбачає наявність декількох (не менше двох) суб'єктів (учасників); в) характеризується змістом вирішуваних завдань. Проте, відмічається неоднозначність оцінки інших ознак взаємодії, зокрема, зокрема, таких як: а)нормативної (законодавчої) урегульованості; б) рівноправності чи нерівноправності суб'єктів взаємодії (їх організаційної підпорядкованості); в)погодженості заходів за часом, місцем, метою та засобами; г) спільності заходів; д) спрямованості взаємодії; е) систематичності та стійкості зв'язків при взаємодії.

На підставі проведеного нами аналізу визначень понять "взаємодія" ми виділяємо такі особливості взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією: а) це специфічний вид спільної суспільно-корисної діяльності; б) це особливий вид правовідносин, переважно правоохоронного характеру; в) наявність декількох (не менше двох) суб'єктів; г) погодженість спільних заходів за метою, місцем, часом та методами; д)диференціація функцій суб'єктів [160, c.7]; е) спрямованість функціонування взаємодіючих суб'єктів на боротьбу з корупцією в усіх її проявах; ж) наявність нормативної бази взаємодії, яка містить в основному норми адміністративного права; з) здійснення переважно в рамках адміністративно-правових інститутів; і) рівноправність суб'єктів, котрі взаємодіють на одному рівні, виділення ієрархічних рівнів в організації взаємодії; и) наявність спільної програми дій та необхідного інформаційного забезпечення; к) врахування при організації взаємодії методів і засобів, властивих кожному суб'єкту взаємодії.

Таким чином, взаємодія суб'єктів боротьби з корупцією як адміністративно-правова категорія - це врегульована переважно адміністративно-правовими нормами, погоджена за метою, часом і місцем діяльність суб'єктів боротьби з корупцією, при якій вони справляють взаємний вплив один на одного і на суспільні відносини, опосередковані існуванням корупції, з метою попередження, виявлення та припинення корупційних діянь, усунення причин та умов, що їм сприяють, шляхом найбільш доцільного поєднання сил, засобів і методів, властивих цим суб'єктам.

Застосовуючи філософські положення про форму і зміст, їх співвідношення, діалектичну єдність, зміст взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією складається з компетенції взаємодіючих органів, цілей, завдань, принципів і характеру взаємодії. Сутність цього явища - правова природа взаємодіючих органів, яка має внутрішнє виявлення в змісті. Саме дослідженню основних сутнісних характеристик взаємодії у цій сфері й будуть присвячені основні підрозділи цієї роботи.

З цих позицій стає можливим розглядати взаємодію як систему, певну сукупність організаційних дій ряду суб'єктів, що вчинюються для досягнення проміжних та кінцевих цілей. І якщо кінцева мета взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією формулюється як зменшення рівня корумпованості публічної влади в Україні, то проміжна є сумою таких організаційних зв'язків суб'єктів взаємодії, при якій забезпечується найбільш активна та результативна діяльність кожного з них.