А.І. Редька, під корупційним правопорушенням розуміє "…суспільно-небезпечне посягання на встановлений порядок здійснення особами, уповноваженими на виконання функцій держави, наданих їм повноважень, а саме протиправне, умисне діяння або бездіяльність, за яке законом України "Про боротьбу з корупцією" передбачено адміністративну й інші види відповідальності" [67, с.154]. Оцінюючи вказане визначення варто звернути увагу на використання А.І. Редькою для характеристики "корупційного правопорушення" такого терміну, як "суспільно небезпечне посягання", що у відношенні до адміністративного проступку є неправомірним, оскільки суспільна небезпечність є характерною ознакою злочинів, а не проступків. Як вірно зазначає В.К. Колпаков, " визначення суспільної небезпечності діянь, що мають ознаки корупції…, є важливим при розмежуванні корупційних злочинів та адміністративних правопорушень" [68, с.82‑83].

Наведені вище поняття свідчать, що корупційне правопорушення необхідно розуміти, насамперед, у сенсі проступку - адміністративно-караного діяння, відповідальність за яке передбачено Законом України "Про боротьбу з корупцією". Зокрема, це: 1) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій, матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості (п. а, ч. 2, ст.1); 2) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених законодавством (п. б, ч. 3, ст. 1); 3)порушення спеціальних обмежень, встановлених для осіб, уповноважених на виконання функцій держави (ст. ст. 5 та 8); 4) порушення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, вимог щодо декларування доходів (неподання або подання неповних чи неправдивих відомостей про доходи та зобов'язання фінансового характеру) (ч. 1 ст. 9); 5) неподання або невчасне подання державним службовцем або іншою особою, уповноваженою на виконання функцій держави, відомостей про відкриття валютного рахунку в іноземному банку (ч. 2 ст. 9); 6) невжиття керівниками заходів щодо боротьби з корупцією (ст. 10); 7) умисне невиконання своїх обов'язків по боротьбі з корупцією (ст. 11) [3].

На наш погляд, крім вищезазначених, до адміністративних правопорушень корупційного характеру можна віднести проступки, які скоюються з використанням особами, уповноваженими на виконання функцій держави своїх повноважень, а саме: а) дрібне розкрадання державного майна шляхом привласнення, розтрати чи зловживання службовим станом (ст. 51 КУпАП); б) використання посадовою особою в особистих чи інших неслужбових цілях державний коштів, наданих їй у службове користування приміщень, засобів транспорту чи зв'язку, техніки або іншого державного майна, якщо це завдало державі шкоди на суму, що не перевищує п'яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян (ст. 1841 КУпАП); невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови судді, подання органу дізнання, слідчого або протесту, припису чи подання прокурора (ст. 1856 КУпАП) та деякі ін.

Проведення розподілу корупційних проступків за певними групами дозволить більш глибоко з'ясувати правову і соціальну сутність корупції в цілому та окремих видів корупційних правопорушень; здійснити розмежування злочинів, адміністративно-караних корупційних правопорушень та інших діянь, за які передбачена юридична відповідальність; конкретизувати заходи щодо протидії таким правопорушенням, у залежності від їх різновидів.

Другою за кількістю групою корупційних діянь є корупційні злочини. Звертає на себе увагу, що вітчизняне кримінальне законодавство не вживає такого терміну, як "корупційний злочин". У той же час, нормативно-правові акти нашої держави, досить часто використовують родовий термін "корупція" для визначення завдань, функцій та напрямів діяльності правоохоронних органів України, які, в першу чергу, ведуть боротьбу зі злочинністю. Зокрема, слово "корупція" включено до назви одного з основних координуючих боротьбу зі злочинністю в державі органів - Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України [69]. У Законі України "Про Службу безпеки України" (ч.2 ст. 2) при визначенні завдань цього органу слова "корупція" та "організована злочинність" об'єднанні сполучником "та" [70]. При цьому, використання сполучників "і" й "та", свідчить, на наш погляд, про однакове розуміння значення цих категорій для реалізації завдань вказаних органів, а визначення цих завдань до прийняття Закону "Про боротьбу з корупцією" - про розуміння "корупції" як кримінально-правової категорії. Як "інші небезпечні злочини" та "інші злочини, що становлять підвищену небезпеку" можна розуміти "корупцію", аналізуючи положення Указу Президента України від 24 квітня 1997 р. № 371/97 "Про Національне бюро розслідувань України", проекту Закону України про цей орган та відповідного проекту Закону України "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Національне бюро розслідувань України". Останній законопроект містив положення щодо віднесення до підслідності НБР України посадових злочинів [71; 72].

Достатнє обґрунтування вживання такого терміну дав М.І. Мельник, який під корупційними злочинами розуміє "…злочини, які полягають у неправомірному використанні (зловживанні) посадовими особами органів державної влади або місцевого самоврядування наданої їм влади або свого посадового становища в особистих інтересах або інтересах третіх осіб" [52, с. 160-168]. При цьому ознаками корупційного злочину, на думку цього вченого, необхідно вважати: сферу скоєння корупційного злочину - сфера державного управління; неправомірність використання (зловживання) посадовою особою наданої їй влади або свого посадового становища; задоволення шляхом такого зловживання особистого інтересу або інтересу третіх осіб; наявність спеціального суб'єкту - особи, уповноваженої на виконання функцій держави.

Проведене нами вивчення кримінального законодавства свідчить про наявність значної кількості складів злочинів, що мають усі або частину вищезазначених ознак. Однак, у переважній більшості випадків, спільним для них є суб'єкт злочину, і лише для деяких - решта елементів. Зокрема, службові злочини (крім давання та провокації хабара), розкрадання чужого майна з використанням службового становища, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали, або постанови, зловживання військовою посадовою особою владою чи службовим становищем [73]. Ці злочини можуть бути скоєні лише службовою особою, уповноваженою на виконання функцій держави, або посадовою особою місцевого самоврядування, пов'язані із зловживанням наданих їм влади або службових повноважень і вчинюються з корисливої або іншої заінтересованості. У зв'язку з цим не можна погодитися з позицією Л.В. Багрій‑Шахматова, який відносить до корупційних діянь, що передбачені КК України, лише одержання хабара (ст. 368); давання хабара (ст. 369) та провокація хабара (ст.370) [74, с.1].

Звертає на себе увагу, що кримінальна статистика, передбачає групування показників лише щодо окремих видів корупційних злочинів та злочинів, які пов'язані з корупцією. Так, офіційна статистика МВС України (статистичні форми 1-ОЗ, 2-К та деякі інші) фіксує лише частину корупційних злочинів, пов'язаних з організованою злочинністю (форма 1-ОЗ), а також корупційні діяння - одержання хабара, корисливого зловживання владою або службовим становищем та інші злочини, що конкретно не визначені (форма 2-К). У зв'язку з цим вбачається доцільним у проекті Закону України "Про статистику злочинності та корупції" передбачити критерії віднесення тих чи інших злочинів до статистичної категорії "корупційні злочини". При цьому вважати корупційним злочином будь-яке діяння, передбачене КК України, що вчинюється державним службовцем, посадовою особою місцевого самоврядування або іншою особою, уповноваженою на виконання функцій держави, шляхом неправомірного використання наданих їй влади або повноважень, скоєного з корисливих мотивів або іншої заінтересованості.

На підставі аналізу вищевикладеного матеріалу, нами зроблено висновок, що найбільш повно перелік існуючих у сучасному законодавстві форм (видів) корупційних діянь наведений у Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 рр. [62]. На нашу думку, вказана Концепція правомірно відносить до корупційних діянь ширше коло правопорушень, що пов'язане з еволюціонуванням корупції в українському суспільстві, а також необхідністю визначення напрямів її розвитку у майбутньому [75, с.37].

Більш розширене коло корупційних діянь наводиться й у міжнародних правових документах. Так, за інформацією Незалежної комісії по боротьбі з корупцією (Independent Commission Against Corruption) до корупційних відносяться наступні види посадових правопорушень, відповідальність за які не передбачена законодавством України: протекціонізм, що виявляється у посадових просуваннях осіб за ознаках родинності, приятельських відносин або особистої відданості; надання секретної службової інформації зацікавленим особам; підкуп виборців; підтримка і лобіювання інтересів тіньової економіки у відповідь на політичну підтримку або висування на посади у владних структурах [76].

Вітчизняні дослідження також свідчать про існування форм корупційних діянь, що не караються в кримінальному порядку. Зокрема, це безпосередня участь посадових осіб, державних службовців та депутатів усіх рівнів і членів їх сімей у комерційній діяльності для одержання особистого чи корпоративного прибутку; використання службового становища для "перекачування" державних коштів та матеріальних цінностей у комерційні структури і переведення грошей у готівку; надання пільг для своєї корпоративної групи (політичної, релігійної, національної, кланової та ін.) з відтягненням державних ресурсів; використання службового становища для впливу на засоби масової інформації для здобуття особистої та корпоративної вигоди; використання посадовими особами, державними службовцями, депутатами, політичними діячами підставних осіб та родичів у комерційних структурах з метою здобуття особистого чи корпоративного прибутку; використання службового становища для маніпулювання інформацією з метою одержання особистої та корпоративної вигоди; лобіювання при прийнятті нормативних актів в інтересах зацікавлених угруповань; непереслідуване у кримінальному порядку зловживання службовим становищем у процесі приватизації, здачі в оренду, ліцензуванні, квотуванні тощо [55, с.41].

Наведені форми корупційних діянь потребують ґрунтовного вивчення з метою доповнення законодавства України нормами про відповідальність за їх скоєння та розробки заходів щодо їх попередження та виявлення.

При аналізі корупції як об'єкту впливу правоохоронної системи України необхідно визначитися з основними причинами та факторами, які детермінують це явище. Вивчення наукових джерел та нормативних актів, що регламентують діяльність щодо ї корупції, свідчить про достатній рівень розробки вказаної проблеми. Так, детальна характеристика причин та умов корупції здійснена у роботах Л.В. Багрій-Шахматова, М.І. Камлика, В.В. Лунєєва, Є.В.Невмержицького, М.І. Мельника, О.Я. Прохорнека, О.В. Терещука, С.А. Шалгунової та інших.