Лаптєв В.А. розглядає холдинг як сукупність взаємопов'язаних учасників (господарюючих суб'єктів), що здійснюють сумісну діяльність. Причому Лаптєв В.А. фактично розрізняє поняття "холдинг" та "холдингова компанія", коли говорить про те, що "в холдингах… функції по набуттю прав і обов'язків від імені холдингу здійснює холдингова компанія, яка діє в інтересах учасників холдингу на підставі договору про створення холдингу"[30].

Ретельний аналіз змісту поняття "холдингу" надається Шиткіною І.С. Однак, вона розглядає поняття "холдинг" та "холдингова компанія" як рівнозначні. При цьому дослідниця виділяє холдингову компанію (холдинг) у широкому сенсі та у вузькому. Під холдинговою компанією у широкому сенсі вона розуміє "сукупність двох або більше комерційних організацій, однією з яких є головне (переважне) товариство, а інші - дочірні та (або) залежні товариства"[31].

Розрізняючи холдинг в широку та вузькому сенсі, Шиткіна І.С. вважає, що поняття "холдинг (холдингова компанія)" в широкому сенсі є більш правильним. В її роботі "Холдинги: правовий та управлінський аспект", поняття "холдинг" в широку та вузькому сенсі вже не дається, а пропонується однозначне розгорнуте визначення холдингу: "Холдинги або холдингові компанії є різновидом групи осіб, які засновані на відносинах економічної залежності та контролю, учасники якої, зберігаючи юридичну самостійність у своїй підприємницькій діяльності, підпорядковуються одному з учасників групи, який в силу володіння контрольними пакетами акцій (долями участі в статутному капіталі), договорі або інших обставин здійснює прийняття рішень іншими учасниками групи"[32].

Треба зазначити, що у своєму підході до розмежування холдингу в широкому сенсі та холдингу у вузькому сенсі Шиткіна І.С. погоджується з Томасом Келлєром. Останній вважав, що під холдингом або холдинговою компанією слід розуміти підприємство, головною галуззю діяльності якого є розрахована на тривалий термін дольова участь в одному (або декількох) самостійних у виробничому відношенні інших підприємств". І далі: "Якщо дозволяє обсяг покладеного капіталу (грошового капіталу або цінних паперів) холдинг може виконувати поряд з управлінськими функціями і функціями фінансування (холдинг в широкому сенсі) також функції управління (менеджменту) основним товариством концерну та залежними товариствами (холдинг у вузькому сенсі)"[33].

Таким чином, можна виділити два підходи до розуміння холдингу, що сформувалися в правовій науці.

По-перше, під холдингом можна розуміти деяку сукупність певним чином пов'язаних між собою юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

По-друге, під холдингом можна розуміти компанію, здатну визначати рішення дочірніх та залежних товариств. Другий підхід реалізується як в чинному законодавстві.

Практика існування державних холдингових компаній підтверджує, що в більшості з них державна частка становить 100 відсотків, однак існують компанії в яких державна частка станойвить 50 відсотків статутного капіталу: наприклад, "ХК "Украгромашінвест", ДАК "Укрнафтопродукт".

Функціонування цих холдингових акціонерних товариств довело, що розмір пакету акцій у 50% статутного капіталу не завжди дозволяє належним чином державі захищати свої власні інтереси. Звичайно, пакет акцій держави у розмірі 100 відсотків надасть можливість уникнути корпоративних проблем, пов'язаних з наявністю блокуючого пакету акцій у іншого акціонера, та здатний забезпечити проведення цілісної та комплексної політики на корпоративних підприємствах, незалежно від волі інших учасників таких підприємств. (Наприклад внесення змін до статуту, в тому числі зміна розміру статутного капіталу, реорганізація, ліквідація товариства тощо. Тобто питання, які вимагають кваліфікованої більшості для прийняття рішення, в даному випадку ¾ голосів учасників). Тому, на нашу думку, державними холдинговими компаніями можливо могли би також вважатись компанії, державний пакет акцій яких становить 75 відсотків статутного капіталу. Підтвердженням цього є стаття 22 ГК України, яка визначає, що суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що державний пакет акцій у розмірі 75 відсотків статутного капіталу також дозволив би забезпечити державі право вирішального впливу на господарську діяльність такої холдингової компанії і дав би можливість залучення додаткових інвестицій до розвитку пріоритетних напрямків економіки.

Перелік державних національних та холдингових компаній був затверджений Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо впорядкування діяльності державних (національних) акціонерних і холдингових компаній"[34]. Однак цей перелік зазнав певних змін, оскільки частина компаній була приватизована. На даний момент в Україні існують наступні державні холдингові компанії: ХК "Укрпромавтошиноремонт", ДАХК "Дніпровський машинобудівний завод", ДАХК "Укрпапірпром", АХК "Укрнафтопродукт", ХК "Енергобуд", ДАК "Укррудпром", ДАХК "Каскад", ДАК "Україна туристична", ДАК "Національна мережа аукціонних центрів", ХК "Луганськтепловоз", ХК "Краян", ЗАТ САСК "Спецексімстрах", ВАТ Лізингова компанія "Украгромашінвест", ДАК "Титан". Усі наведені вище холдингові компанії знаходяться в управлінні Фонду державного майна України. Окрім цих компаній, ряд державних компаній знаходяться у веденні інших органів виконавчої влади, а саме: ДАК "Хліб України", НАК "Украгролізинг", ДАК "Ліки України", НАК "Вугілля України" - в управліннні Кабінету Міністрів України, ДАК "Укрресурси" - Державного комітету з державного матеріального резерву, ДХК "Укрвуглепромтранс" - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, ДАХК "Топаз", ДАХК "Артем", ДАК "Українські поліметали" - Міністерства промислової політики України, НАК "Нафтогаз України", НАК "Енергетична компанія "Україна" - Міністерства палива та енергетики України, ДАХК "Київський радіозавод" - Національного космічного агентства України, ДАК "Укрвидавполіграфія" - Державного комітету телебачення та радіомовлення, НАК "Надра України" - Міністерства охорони навколишнього природнього середовища України, ДАК "Укрмедпром" - Міністерства охорони здоров'я України, ЛК "Укртранслізинг", ДАК "Автомобільні дороги України - Державної служби автомобільних доріг України[35], ХК "Укркомунмаш" -Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України[36].

Слід зазначити, що заснування нині діючих державних (національних) акціонерних та холдингових компаній здійснювалось у більшості випадків за відсутності достатньої для створення компаній нормативно-правової бази. В результаті передане до статутних фондів цих компаній державне майно та державні корпоративні права опинилися під загрозою відчуження за безцінь в інтересах окремих комерційних груп, що в подальшому не виключало значних втрат державної власності і, як результат, ненадходження коштів від приватизації до державного бюджету. Рішення про створення компаній, в ряді випадків, приймалося з прямим порушенням чинного законодавства щодо об‘єктів, які мали вирішальне економічне значення і не підлягали приватизації. Під виглядом акціонерного товариства, в деяких випадках, діяли структури невизначеного статусу, які, по суті, не відповідали організаційно-правовій формі таких товариств, визначених законодавством, оскільки емісія акцій їх статутних фондів не була зареєстрована. В той же час, володіючи майном, яке повністю належить державі, вони були виведені за межі державного управління - контроль за ними було обмежено спостережними радами, склад яких затверджувався засновниками компанії, і юридична відповідальність яких за результати контролю законодавством не визначена.

Формування статутних фондів окремих компаній здійснювалося шляхом включення до їх складу майна та пакетів акцій підприємств, які не відповідають меті їх створення та напрямку діяльності, що є свідченням відсутності належної державної політики використання неприватизованого державного майна та забезпечення ефективного управління корпоративними правами держави.

Невизначений правовий режим майна, переданого до статутних фондів державних компаній, дозволяв останнім здійснювати реструктуризацію цього майна та використовувати державні корпоративні права у спосіб, який суперечив державним інтересам. Одним з наслідків такої законодавчої невизначеності, наявності порушень під час корпоратизації є існуюче наразі рейдерство - силове захоплення підприємств. Це явище стало настільки резонансним, що 13 березня 2007 року був зареєстрований законопроект № 3300 (ініціатори - народні депутати України Тимошенко Ю.В.Міщенко С.Г.), яким пропонувалось встановити кримінальну відповідальність за ці дії.

До цілей управління державними корпоративним правами можна віднести збереження контролюючого та регулюючого впливу держави на розвиток тих галузей економіки, що забезпечують життєздатність держави в цілому (енергетика, транспорт, зв'язок) або мають підвищену соціальну значимість (охорона здоров'я, освіта, тощо).

При цьому сутність прав держави щодо акціонерного товариства, де йому належать пакети акцій, суттєво відрізняється від прав держави щодо державних та казенних підприємств. В останніх, держава, передаючи майно підприємству на праві господарського відання чи оперативного управління, залишається власником цього майна. В акціонерному товаристві держава набуває право власності на пакет акцій, але втрачає відповідне право на передане у власність акціонерного товариства майно, одержуючи при цьому корпоративні права, а саме: право на участь в управлінні, на одержання дивідендів, частини майна при ліквідації товариства, тощо.

Отже, корпоративні права держави здійснюються господарськими державними об'єднаннями, тобто великими, порівняно із суб'єктами малого підприємництва, підприємствами. Це обумовлює потребу вирішення декількох проблем: по-перше, визначення доцільності заснування певних господарських об'єднань на засадах корпоративних прав держави, тобто сфери корпоратизації держави; по-друге, встановлення меж адміністративно-правового впливу на діяльність цих об'єднань. Одним з чинників вирішення цих проблем є особливості організації діяльності певного виду господарського об'єднання, де держава у володінні має частку власності.