Одним із основних і дискусійних питань теорії було і залишається питання про сутність і поняття кримінального процесу. Говорячи про погляди вчених щодо змісту поняття кримінального процесу, Гуценко К. слушно зауважує, що при вивченні літератури, у тому числі навчальної, можна натрапити на безліч варіантів визначення цього поняття. "Їх нараховується, мабуть, стільки, скільки було авторів, які бралися за з'ясування сутності й змісту кримінального процесу. І це можна зрозуміти: кожному з них хотілося додати у визначення щось своє, оригінальне, продемонструвати творчий підхід до вирішення однієї з основних проблем теорії та практики кримінального процесу" [413, с. 13]. Чимало авторів розглядали і розглядають кримінальний процес як діяльність органів розслідування, прокуратури та суду з розслідування і вирішення кримінальних справ [98, с. 10; 441, с. 13; 408, с. 10; 363, с. 10; 364, с. 12; 181, с. 14-15].

Є автори, які вбачають сутність кримінального процесу не лише в діяльності відповідних державних органів, системі дій, а й у системі правових відносин усіх учасників кримінального судочинства [373, с. 37; 367, с. 8; 198, с. 40; 235, с. 11; 15, с. 4; 88, с. 16; 360; 290, с. 10]. Одним із послідовних прихильників цієї точки зору був Строгович М.С. Так, даючи загальне визначення радянського кримінального процесу, він писав: "Радянський кримінальний процес - це встановлена законами Радянської держави система дій органів слідства (дізнання), прокуратури і суду та правові відносини цих органів із громадянами й організаціями, на яких поширюється їхня діяльність і які беруть участь у цій діяльності, а також відносини цих органів один з одним при розслідуванні й вирішенні кримінальних справ. Ця система дій і правовідносин забезпечує виконання завдань соціалістичного правосуддя у кримінальних справах: охорону Радянської держави і радянського правопорядку від злочинних посягань шляхом викриття, засудження і покарання осіб, які вчинили злочини, і виконання судом виховного завдання" [373, с. 36]. Сутність кримінального процесу в діяльності й у системі правових відносин усіх учасників судочинства вбачають й інші автори [409, с. 19; 25, с. 8; 366, с. 5-7; 15, с. 4; 365, с. 5-6; 198, с. 48-49; 413, с. 13; 235, с. 11; 389, с. 14; 161, с. 17; 351, с. 78]. Так, Молдован В.В. і Молдован А.В. пишуть: "Кримінальний процес - врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність правоохоронних органів щодо розкриття злочинів, викриття та покарання винних і правовідносини, які виникають у ході цієї діяльності вказаних органів одного з одним, а також із громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами, громадськими організаціями і трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності" [237, с. 5]. Зі змісту наведеного вище визначення поняття кримінального процесу випливає, що його автори (як і інші прихильники цього погляду) виходять із того, що зміст процесу найбільше може бути розкритий із використанням трьох елементів, а саме: діяльності відповідних державних органів і інших учасників процесу; правовідносин, що виникають у ході здійснення зазначеної діяльності; обов'язкової і детальної законодавчої регламентації названої діяльності та правовідносин, які виникають на її основі. На нашу думку, такий підхід до визначення сутності кримінального процесу є найбільш вдалим, позаяк розглядає це явище комплексно, не зосереджуючись на одному із зазначених елементів.

Як бачимо, одним із елементів визначення поняття кримінального процесу є кримінально-процесуальне право. Ці поняття тісно пов'язані і між собою, тому слід зазначити, що в юридичній літературі мало поширення їх змішування [285, с. 41; 373, с. 36; 351, с. 80; 181, с. 14; 161, с. 6-7; 410, с. 4]. Проти такого ототожнення рішуче виступила Елькінд П.С. [467, с. 86, 87; 470, с. 27-29]. Її точку зору поділяють й інші процесуалісти [2, с. 23; 161, с. 27, 28]. На нашу думку, підхід до питання про взаємодію кримінального процесу і кримінально-процесуального права не є безпідставним. Йому віддають перевагу особливо в наші дні, коли в Україні згідно зі ст. 8 Основного Закону "визнається і діє принцип верховенства права" [53]. Кримінально-процесуальне право є первинним, а кримінальний процес щодо цього права - вторинним.

Сучасна теоретико-правова наука за традицією поряд із конституційним, цивільним, адміністративним, кримінальним, цивільним процесуальним до фундаментальних галузей права відносить і кримінально-процесуальне право [105, с. 261]. На сьогодні в процесуальній науці, враховуючи її багаторічний шлях розвитку, напрацьовано велике різноманіття визначень кримінально-процесуального права як самостійної галузі правової системи. Ще процесуалісти дореволюційної доби робили спроби дати визначення поняття кримінально-процесуального права. Так, Вікторський С.І. писав: "Кримінально-процесуальне право - це сукупність юридичних норм, створених для вирішення питання про застосування норм матеріального кримінального права у кожному окремому випадку правопорушень" [50, с. 2].

Немає браку у визначеннях поняття кримінально-процесуального права, які містяться в науковій і навчальній літературі з кримінального процесу радянської державності. Так, Елькінд П.С. писала: "Радянське кримінально-процесуальне право - це виражена в системі правових норм, які встановлені соціалістичною державою і забезпечені силою державного і суспільного впливу, державна воля, спрямована на регулювання суспільних відносин у сфері кримінального судочинства особливим кримінально-процесуальним методом з метою найефективнішого виконання   завдань   кримінального   процесу   (ст.   2   Основ   кримінального судочинства, ст. 2 КПК), попередження і викорінення злочинності" [467, с. 90]. У цей період існували і більш стислі визначення цього поняття. Наприклад, Строгович М.С. вважав, що "кримінально-процесуальне право - це галузь права, тобто сукупність правових норм, що регулюють діяльність суду, прокуратури і слідчих органів та їхні відносини один з одним і з громадянами й організаціями при розслідуванні і вирішенні кримінальних справ" [373, с. 36].

Чимало варіантів визначення поняття кримінально-процесуального права з'явилося у пострадянський період, у тому числі в науковій і навчальній літературі з кримінального процесу України. Так, на думку Михеєнка М.М., "кримінально-процесуальне право - це самостійна галузь правової системи України, сукупність норм, які регулюють діяльність органів досудового слідства, прокуратури й суду з розкриття злочинів, викриття й покарання винних, а також права й обов'язки громадян і юридичних осіб, які залучаються до сфери кримінального процесу. Ці норми встановлені українською державою з метою захисту правопорядку, кожної людини і юридичних осіб від злочинних посягань, а також для охорони прав і свобод осіб, що беруть участь у кримінальному процесі" [235, с. 22]. Грошевий Ю.М. вважає, що "кримінально-процесуальне право - галузь права, якою регулюються суспільні відносини у сфері діяльності органів попереднього розслідування (досудового слідства), прокуратури та суду при розслідуванні та судовому розгляді кримінальних справ, виконанні вироку, перевірці його законності та обґрунтованості в касаційному (апеляційному) порядку і в порядку судового нагляду" [81, с. 406].

У наш час при визначенні поняття кримінально-процесуального права слід обов'язково враховувати ту обставину, що у XX ст. світове співтовариство дійшло висновку про те, що головним напрямом розвитку людського суспільства є насамперед захист людини, її життя і здоров'я, майна, честі й гідності, її прав і свобод. Тому людина, її права і свободи перебувають у центрі уваги таких важливих міжнародно-правових актів, як Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Основні принципи, що стосуються ролі юристів, Основні принципи незалежності судових органів, Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, Конвенція про права дитини, Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх ("Пекінські правила"), Правила ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі, Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Декларація про права інвалідів, Декларація про права розумово відсталих осіб, Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку, Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод, Європейські пенітенціарні правила тощо [214, с. 18-19].

Україна, прийнявши Конституцію і закріпивши в ній високий правовий статус людини і громадянина, наблизила нашу державу до світових цінностей - справи захисту прав і свобод людини. Ось чому при науковому визначенні поняття кримінально-процесуального права України, враховуючи, що в кримінальному судочинстві найчастіше обмежуються права і свободи громадянина, слід обов'язково акцентувати увагу на такій складовій, як захист прав і свобод людини і громадянина. До речі, зазначимо, що цієї умови дотримано, наприклад, у нині чинній ст. 2 КПК України. У цій статті на перше місце серед завдань кримінального судочинства ставиться "охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь" [184, с. 6; 260, с. 396].

У науці кримінального процесу міцно укоренився погляд на кримінально-процесуальне право як на самостійну галузь права. Якщо галуззю права вважати систему (сукупність) юридичних норм, які регулюють певну сферу суспільних відносин відповідним методом правового регулювання, то тим самим слід констатувати, що підставами (критеріями) виокремлення права в окрему галузь є предмет і метод правового регулювання. Як зазначає Рабінович П.М., "поняття предмета правового регулювання дає знання про те, що саме регулюється правом, а поняття методу правового регулювання дає відповідь на питання, як (яким чином, за допомогою яких засобів, у який спосіб) держава чинить нормативний вплив на суспільні відносини" [304, с. 107].

Свої предмет і метод як критерії, що лежать в основі виокремлення в самостійну галузь, має і кримінально-процесуальне право. Вони досліджувалися в ряді робіт, присвячених цим питанням та іншим проблемам кримінального процесу. Так, взявши за основу розмежування права на галузі, предмет і метод правового регулювання, Елькінд П.С. стверджує, що "кримінально-процесуальне право предметом свого регулювання має певну групу суспільних відносин, точніше поведінку учасників суспільних відносин, в цьому випадку тих відносин, котрі складаються у сфері порушення, розслідування, розгляду і вирішення справ щодо злочинів між суб'єктами кримінально-процесуальних прав і обов'язків" [467, с. 6-7]. При цьому Елькінд П.С. головними особливостями предмета кримінально-правового регулювання визначає таке: "1) вони виступають тільки у формі правовідносин; 2) органічно поєднані з кримінально-правовими відносинами; 3) виникають, розвиваються, змінюються і припиняються в нерозривному зв'язку з кримінально-процесуальною діяльністю; 4) характеризуються особливим колом суб'єктів; 5) специфічними є права й обов'язки їхніх суб'єктів" [467, с. 7].