Суспільні відносини, спрямовані на реалізацію кримінальної відповідальності або звільнення від неї, похідні від них відносини щодо відшкодування, заподіяного злочином збитку, виявлення причин і умов, що сприяли здійсненню злочинів, попередження нових злочинів, а також деякі інші безпосередньо пов'язані з ними відносини, що сприяють їхньому здійсненню, відносить до предмета регулювання кримінально-процесуального права Міліцин С.Д. [227, с. 27].  У літературі висловлюються й інші думки щодо цього [460; 242]. Деякі вчені в зазначеному предметі виділяють лише діяльність суб'єктів кримінального процесу, інші - процесуальні відносини. На думку Зуся Л.Б., наприклад, предметом регулювання кримінально-процесуального права є "фактичні суспільні відносини, що складаються з процесуальних дій і процесуальних відносин, які виникають у зв'язку з ними" [140, с. 21].

Будучи прихильницею врахування і методу правового регулювання при розмежуванні права на галузі, Елькінд П.С. під методом кримінально-процесуального регулювання розуміє "сукупність органічно поєднаних елементів, що визначаються специфікою кримінально-правових відносин і завданнями кримінального судочинства" [467, с. 45 ]. До них належать  "і  певні  засоби   впливу  на  поведінку людей  у  сфері  суспільних відносин, і юридичне становище суб'єктів процесуальних прав і обов'язків, і специфіка юридичних фактів, які зумовлюють відповідні правовідносини, їх зміну і припинення, і порядок захисту правомочностей, і характер застосовуваного державою примусу і виховання, і деякі інші моменти" [467, с. 45]. Однак основною властивістю методу кримінально-правового регулювання Елькінд П.С. визначає "особливу процесуальну процедуру порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, яка спрямовує поведінку суб'єктів кримінально-процесуальних прав і обов'язків відповідно до завдань кримінального процесу" [467, с. 46]. Найважливішими особливостями цієї процедури, а отже, і методу кримінально-правового регулювання, на думку Елькінд П.С., є: "1) чітко визначені в законі порядок, способи і умови провадження як кримінальної справи в цілому, так і окремих кримінально-процесуальних етапів і дій; 2) державно-владне начало у поєднанні з системою прав і обов'язків учасників кримінального судочинства; 3) специфічні кримінально-процесуальні способи забезпечення прав і обов'язків учасників кримінального судочинства; 4) вимога доказовості фактичних обставин справи, точна регламентація процесуальних засобів, способів і методів доведення" [467, с. 48]. Погляд на те, що для кримінально-процесуального права властивий метод особливої процесуальної процедури правового регулювання суспільних відносин, що складаються під час провадження кримінальних справ, поділяє і В.М. Шпильов [460, с. 6]. На думку ж інших процесуалістів, порядок процесуальної діяльності - це прояв кримінально-процесуального методу регулювання зовні, його форма, а не сам метод [2, с. 26].

Прихильником того, щоб брати до уваги також і метод регулювання при віднесенні кримінально-процесуального права до самостійної галузі є Грошевий Ю.М. На його думку, кримінально-процесуальне право "є самостійною галуззю права, бо має свій предмет правового регулювання (суспільні відносини, які складаються при розгляді та вирішенні питань про порушення кримінальної справи, її розслідуванні, судовому розгляді, а також при виконанні вироку, перевірці його законності та обґрунтованості) та свій метод правового регулювання (специфічний спосіб юридичного впливу на відповідні суспільні відносини)" [181, с. 25].

Кримінально-процесуальне право як самостійна галузь права має внутрішню будову (або структуру). Це право поліструктурне. Елементами внутрішньої будови (або структури) є процесуальні норми і процесуальні інститути [198, с. 69]. При цьому кримінально-процесуальна норма є "вихідним елементом системи кримінально-процесуального права" [200, с. 214]. У науці кримінального процесу, виходячи зі способу правового впливу, виокремлюють з кримінально-процесуальних норм такі, що зобов'язують, уповноважують, забороняють.

Гіпотеза вказує на умови, за яких норма підлягає застосуванню. Диспозиція містить саме правило поведінки. Санкція вказує на наслідки невиконання правового розпорядження. Особливістю кримінально-процесуальних норм є те, що в багатьох випадках у самій нормі виражається тільки диспозиція і водночас у деяких процесуальних нормах міститься вказівка на заходи впливу, що можуть бути застосовані до правового розпорядження, яке не виконується. Санкції в більшості випадків містяться в інших статтях КПК, інших законодавчих актах.

Грошевий Ю.М., обґрунтовано поділяючи систему кримінально-процесуального права на загальну й особливу частини, логічно поділяє на такі частини й кримінально-процесуальні норми. До загальної частини він відносить норми, якими закріплюються принципи кримінально-процесуального права, правовий статус суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності (особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокуратури та суду, підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та інших фізичних і представників юридичних осіб, які беруть участь у кримінально-процесуальній діяльності), основні положення стосовно джерел судових доказів та ін. Особлива частина охоплює норми, якими регулюються кримінально-процесуальні відносини на різних стадіях кримінального процесу:  порушення кримінальної справи, досудове слідство, попередній розгляд справи судом, головний судовий розгляд, перевірка законності та обґрунтованості судового рішення, його виконання. До особливої частини Грошевий Ю.М. відносить також норми, якими визначаються вимоги до різних кримінально-процесуальних актів, у тому числі до вироку суду як до акту правосуддя, кримінально-процесуальні механізми захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, порядок оскарження у суді постанов слідчого і прокурора, які обмежують права громадянина на недоторканність його особи, житла, таємниці листування тощо [81, с. 406].

Кримінально-процесуальне право, займаючи самостійне місце в системі галузей права, водночас своїми багатьма нормами взаємопов'язане з іншими галузями права - кримінальним правом, цивільним процесом, а також з нормами судоустрою, криміналістикою, судовою медициною, судовою психіатрією, судовою статистикою, кримінологією.

Однак, найтісніше кримінально-процесуальне право пов'язане з кримінальним правом. Про те, що кримінально-процесуальне право тісно пов'язане з правом кримінальним, уже давно йшлося в науці кримінального процесу. Так, Случевський В.К., визначаючи зміст кримінально-процесуального права, зазначав: "Сукупність положень і правил, що визначають відношення державної влади до тих правових порушень, що в публічних інтересах піддаються дії покарання, становлять предмет кримінального права у широкому його значенні. Ці положення і правила за своїм змістом можна поділити на дві категорії. Предметом одних є сама сутність елементів злочину і покарання, вони належать до матеріального кримінального права; предметом інших є та форма, у якій знаходить своє застосування до дійсності кримінально-матеріальне право і становить сферу так званого формального, або процесуального, кримінального права" [352, с. 1].

Полянський М.М. називав кримінальний процес формальним кримінальним правом, "на відміну від кримінального права у власному змісті, що називають також матеріальним кримінальним правом" [410, с. 6]. На тісний зв'язок кримінального і кримінально-процесуального права зверталася увага й у радянській процесуальній літературі [89]. Так, Строгович М.С. зазначав, що зв'язок і взаємозумовленість кримінального процесу і кримінального права настільки тісні і нерозривні, що "кримінальний процес немислимий без кримінального права, так само як кримінальне право немислиме без кримінального процесу" [373, с. 85]. Справедливість такого твердження підтверджується, зокрема, прикладами з історії кодификацій зазначених галузей права. Ще Случевський В.К. звернувши увагу на те, що з огляду на близький зв'язок кримінального права і права кримінально-процесуального "будь-яка велика реформа в одній сфері кримінального законодавства неминуче спричиняє відповідну реформу й в іншій його сфері", навів приклади з історії синхронного проведення реформ кримінального і кримінально-процесуального права в Німеччині, Австрії, Голландії, Угорщині, Росії, які відбувалися у другій половині XIX ст. [352, с. 4].

Ще одним прикладом синхронності при реформуванні кримінального й кримінально-процесуального права може слугувати радянська кодифікація права в 1922-1923 pp. і наприкінці 1950-х - початку 1960-х pp., коли майже одночасно були прийняті кримінальні і кримінально-процесуальні кодекси союзних республік. На жаль, в Україні на сьогодні прийнятий і от уже кілька років діє Кримінальний кодекс України, тоді як Кримінально-процесуальний кодекс України поки ще існує у вигляді проекту, хоча вже і розглянутому у Верховній Раді України. Такий алогічний стан двох галузей права щодо статусу одного відносно іншого навряд чи може служити завданням захисту прав і законних інтересів людини і громадянина в Україні.

Норми кримінально-процесуального права знаходять своє закріплення і вираження у відповідних формах, якими є джерела цих норм. Зовнішньою формою кримінально-процесуального права є нормативні акти. Нині основним джерелом кримінально-процесуального права в Україні є закон [65; 239; 468; 151, с. 81-149; 263, с. 245-257; 200, с. 67-122]. Найважливішим джерелом кримінально-процесуального права в Україні є Конституція, тому що згідно зі ст. 8 її норми є нормами прямої дії, а в самій Конституції є норми судового устрою і судочинства. Наступним за важливістю джерелом кримінально-процесуального права в Україні є Кримінально-процесуальний кодекс. Окремі норми кримінально-процесуального права містяться також і в чинних міжнародно-правових актах, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, а також у деяких законодавчих актах, прийнятих в Україні за період її незалежності.