Секретний заповіт - це заповіт, який заповідач має право скласти, не надаючи нікому, у тому числі і нотаріусу, можливості ознайомлення з його змістом.

Особливості складання, посвідчення та оголошення секретного запові­ту (ст. 1249 - 1250 ЦК України):

-         особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному кон­верті нотаріусові. На конверті має бути підпис заповідача;

•  нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує;
•  після того, як нотаріус одержить інформацію про відкриття спадщи­ни, він призначає день оголошення змісту заповіту. Нотаріус повідо­мляє про нього членів сім’ї та родичів спадкодавця, якщо їхнє місце проживання йому відоме, або інформує про це в друкованих засобах масової інформації;

-         у присутності заінтересованих осіб та двох свідків нотаріус відкри­ває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст;

-         про оголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус та свідки. У протоколі записується весь зміст заповіту.

Заповіт з умовою - це заповіт, в якому заповідач обумовлює виник­нення права на спадкування в особи, яка призначена в заповіті, наявністю певної умови, як пов’язаної, так і не пов’язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання в певному місці, народження дитини, здо­буття освіти тощо) (ч. 1 ст. 1242 ЦК України).

Умова, визначена-в заповіті, має існувати на час відкриття спадщини. Відсутність такої умови на час відкриття спадщини є підставою для за­
 

 
кликання до спадкування інших осіб, крім тої, для якої було встановлено умову.

Не допускається визначення в заповіті умови, яка суперечить закону або моральним засадам суспільства. Умова, що не відповідає таким вимо­гам, є нікчемною.

Незнання спадкоємця про умову, або ненастання умови за обставин, які від нього не залежали, не може бути підставою для визнання умови не­дійсною.

Заповіт подружжя (ст. 1243 ЦК України) - це заповіт, який складається спільно подружжям щодо майна, яке належить йому на праві спільної суміс­ної власності. Таким є майно, що набуте подружжям за час шлюбу, незалеж­но від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку. Припускається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Кожному з подружжя надано право в будь-який час відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню (ч. З ст. 1243 ЦК України). Але враховуючи, що право на відмову від заповіту передбачено лише за життя подружжя, то після смерті одного з них, другий не має право скасувати чи змінити цей заповіт.

Якщо майно стає об’єктом спільного заповіту, то в разі смерті одного з подружжя, його частка в цьому майні не входить до спадкової маси, а пере­ходить до другого з подружжя. При цьому той з подружжя, хто пережив, не має права відчужувати майно будь-яким чином. У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного в заповіті подружжя (ч. 4 ст. 1243 ЦК України). У разі смерті останнього з подружжя право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.