112. Право на обов’язкову частку у спадщині

Незважаючи на свободу заповіту та надання необмежених прав власни­ку по розпорядженню майном, закон усе ж таки обмежує ного в праві роз­порядження частішою майна. Це означає, що заповідач не може позбавити повністю спадщини деяких осіб (обов’язкових спадкоємців).

Обов’язкові спадкоємці - це визначені законом особи, які незалежно від змісту заповіту завжди мають право отримати певну частку спадщини. До них належать:

-         малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодав­ця;

  •  непрацездатна вдова (вдівець);
  •  непрацездатні батьки (ч. 1 ст. 1241 ЦК України).

Спадкоємець, який, незважаючи на зміст заповіту, претендує на

обов’язкову частку, повинен довести:

  •  наявність близьких родинних зв’язків із спадкодавцем;
  •  свою непрацездатність саме на час відкриття спадщини.

Розмір обов’язкової частки становить половину частки, яка належа­ла б кожному з них у разі спадкування за законом.

До обов’язкової частки у спадщині зараховується вартість речей зви­чайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов’язкову частку, а та­кож вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спад­коємця (ч. 2 ст. 1241 ЦК України).

Право на отримання обов’язкової частки не може бути поставлено в за­лежність від згоди інших спадкоємців. Однак, якщо інші спадкоємці запере­чують проти видачі свідоцтва про правд на спадщину на обов’язкову частку, то з відповідним позовом воші мають право звернутися до суду. Встановле­ний законом розмір обов ´язкової частки у спадщині може бути зменшений тільки в судовому порядку за позовом зацікавленої особи на підставі ура­хування відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, які існували за життя останнього, а також інших обставин, які мають істотне значення (на­приклад, врахування в деяких випадках і майнового стану спадкоємця).

Якщо заповідачем для спадкоємця, який має право на обов’язкову част­ку, в заповіті встановлені будь-які обмеження та обтяження, зокрема сплата боргу, то вони є дійсними лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов’язкову частку.
 

 

 
Спадкування за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено за­повітом, тобто спадкодавець не призначив спадкоємців особисто у запові­дальному розпорядженні.

СПАДКОВЕ ПРАВО___________________________________________

114. Спадкування за законом

  
 

Спадкування за законом настає, коли:

  •  спадкодавець не склав заповіт;
  •  складеним заповітом не охоплене все належне заповідачу майно;

-        спадкоємець за заповітом відмовився від спадщини або помер до відкриття спадщини;

-        заповіт у судовому порядку визнано недійсним повністю або част­ково.

Підставами закликання до спадкування за законом є:

-        родинні стосунки (при певному ступені спорідненості та черговості спадкоємців);

  •  шлюб;
  •  усиновлення (удочеріння);

-        перебування на утриманні спадкодавця не менше 5 років до його смерті.

При спадкуванні за законом майно переходить до зазначених у законі спадкоємців відповідно до встановленої черговості, яка має суворо дотри­муватись. Діючим законодавством встановлено п’ять черг спадкоємців за законом. Кожна наступна черга одеря^є право на спадкування в разі відсут­ності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Частки в спадщині кожного з спадкоємців за законом є рівними. Однак, у певних випадках, спадкоємці за усною угодою між собою (щодо рухомого майна) або за письмовою угодою, посвідченою нотаріусом (щодо нерухомо­го майна або транспортних засобів), можуть змінити розмір частки в спад­щині когось із них.

Спадкоємцями першої черги є: діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261ЦК України).

До спадкоємців належать діти:

  •  які народилися в зареєстрованому шлюбі;
  •  стосовно яких батько добровільно визнав своє батьківство без укладення шлюбу або ж батьківство було встановлено в судовому порядку;
  •  які усиновлені;

-        що були зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті.

Спадкоємцями другої черги є: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (ст. 1262 ЦК України).

Спадкоємцями третьої черги - рідні дядько та тітка спадкодавця (ст. 1263 ЦК України).

Спадкоємцями четвертої черги - особи, які проживали зі спадкодав­цем однією сім’єю не менше як п’ять років до часу відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК України).

Спадкоємцями п’ятої черги є:

  •  інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення;

-         утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї (ст. 1265 ЦК України).

Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім’ї спадкодавця, але не менше як п’ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джере­лом засобів для існування (ч. 2 ст. 1265 ЦК України).