Відмінність корпоративного права від внеску у банківську установуполягає у тому, що підприємницькій діяльності властивий ризик, а тому зроблений вклад або частка (пай) учасника можуть зникнути при визнанні підприємства банкрутом. Водночас внесок у банківську установу має гарантувати від можливих комерційних ризиків. Тому вклад у підприємство перетворюється на частку, яка, зокрема, може дорівнювати нулю. Якщо йдеться про різні форми корпоративних прав, то грошовий або майновий внески можуть бути підставою не тільки для отримання дивідендів а й для майнової відповідальності учасника всім його майном. Тому питання ставитиметься про відокремлення майна другого із подружжя від майна учасника товариства з повною відповідальністю. До речі, таку форму господарських товариств у юридичній літературі практично ніхто не досліджував щодо прав другого з подружжя, але ми до неї повернемося післяаналізу оприлюднених концепцій корпоративних прав на ТОВ,ATвідкритого і закритого типу.

   Можна погодитися з А. Солдатенковим, що немає сумнівів у поширенні гс 65СК на кошти, внесені в рахунок погашення зобов'язань перед кооперативом людиною - учасником даної юридичної особи. Саме до такоговисновкуприйшов і ВСУ (підпункт "а" п. 6 постанови Пленуму ВСУ "Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи" від 18 вересня 1987 р. № 9). Разом з тим, як прямо свідчить п. 22зразкового статуту ЖБК, гроші, що надійшли в розпорядження кооперативу, - його власність, що відповідає за особливостями правового регулювання внесенню вкладу в статутний капіталТОВ і одержанню замість частини - сформованого фонду. Тотожне по суті і роз'яснення ВСУ щодо гаражно-будівельних кооперативів (підпункт "б" п. 8 постанови Пленуму Н ГУ "Про практику розгляду судами цивільних справ, зв'язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів" від 28 червня 1991 р. -№.5). Повне внесення пайових виплат (як у першому, так і в другому випадку) свідчить про придбання у спільну власність відповідно квартири абогаража. З такою позицією Пленуму ВСУ можна було б погодитися до 2004 p., коли зміни у цивільному законодавстві не зобов'язали власника до  реєстрації права власності. Тому цю позицію треба лише уточнити: суд може визнати за подружжям право спільної сумісної власності відповідно на квартиру або гараж, якщо ці об'єкти завершені будівництвом і пройшли державну реєстрацію (ст. 182 ЦК).

Якщо участь в акціонерному товаристві і володіння його акціями не породжує якихось труднощів у їх розподілі, оскільки такий цінний папір визначається як річ, що має вартість, то питання про можливість розподілу іменних акцій викликає потребу в обґрунтуванні. Тому звернемося до позиції Войцехівської І., яка зазначає: "На думку І.В. Жилінкової, іменні акції, придбані на загальні кошти подружжя, можуть бути об'єктом права спільної сумісної власності. Законодавчим підтвердженням такої позиції служить, зокрема, положення частини 2 статті 5 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" про те, що акція є неподільною, а у випадку, якщо одна акція належить декільком особам, усі вони визначаються одним власником акції і можуть здійснювати своє право через одного з них чи через загального представника. Точніше було б сказати, що акція може належати декільком співвласникам, оскільки одна річ не може мати декількох власників. Але й у такому випадку усі власники повинні бути зареєстровані. Розділ частки в статутному фонді акціонерного товариства можливий шляхом виплати людині, що не є власником акції, грошової компенсації чи шляхом відчуження акцій третім особам чи товариству і розділу отриманих грошей між подружжям відповідно до визначеної частки. Зрозуміле, якщо один з подружжя є акціонером і має 20 акцій, то суд має всі підстави на прохання другого з подружжя виділити йому в натурі 50% акцій (іменних чи на пред'явника). Однак, якщо одному з подружжя належить лише одна акція, вона не може бути розділена в натурі, а може бути присуджена комусь одному (іменна - бажано тому з подружжя, на чиє ім'я вона оформлена), а іншому присуджується грошова компенсація".

Але це положення не враховує того, що на практиці деякі статутні документи передбачають надання власникам привілейованих акцій переважного права на одержання дивідендів. Порядок реалізації переважного права визначається статутом акціонерного товариства. Розмір фіксованого дивіденд а, як правило, вказується в інформації про випуск акцій і з самій акції. Але пошук стандартних рішень щодо привілейованих акцій не дав позитивних результатів. Так, згідно з п. 43 Постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 2001 р. № 240 "Про затвердження Статуту Державної акціонерної компанії "Хліб України" встановлено: "Компанія має право випускати в обіг привілейовані акції на суму, яка не перевищує 10 відсотків статутного фонду. Привілейовані акції дають власникові переважне право на отримання дивідендів, а також на переважну участь у розподілі майна Компанії у разі її ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні Компанією. Порядок виплати і розмір дивідендів за привілейованими акціями встановлюються відповідно до проспекту емісії". Але підстави для отримання таких акцій, порядок їх випуску у Статутах не встановлюється, зокрема таким самим є положення у Постанові Кабінету Міністрів України від 25 травня І998 р. № 747 "Про утворення Національної акціонерної компанії Нафтогаз України". Кому і на яких підставах передаються такі акції у статуті не вказується, тому важко говорити про те, чи належать такі акції до спільної сумісної власності, чи вони передаються акціонерам за видатні особисті заслуги перед товариством на безкоштовній основі, чи за символічну плату. Зокрема, сама сума у 10 відсотків статутного фонду є незначною і тому істотно не впливатиме на економічний стан товариства, що говорить про не зовсім прозорі способи і підстави поширення таких акцій, коли їх власники без участі у загальних зборах акціонерів матимуть переваги (пільги) перед іншими акціонерами щодо отримуваних дивідендів.

Водночас існує новий вид господарських товариств, який за зовнішніми ознаками нагадує прості господарські товариства, але має певні особливості у зв'язку із специфікою їх діяльності. ІСІ - інститут спільного інвестування або корпоративний інвестиційний фонд утворюється у формі відкритого AT та залучає кошти інвесторів випуском іменних акцій.

Статтею 21 Закону "Про інститут спільного інвестування" встановлюєтьсярізний статус власників акцій при ліквідації фонду. Так, Закон передбачає, що при розподілі засобів, отриманих від реалізації активів корпоративного інвестиційного фонду, вони у першу чергу розподіляються між акціонерами, які є засновниками фонду, пропорційно кількості належних їм акцій. Виходячи зі змісту статті майнові інтереси власників установчих акцій задовольняються відповідно до Закону України "Про господарські товариства", тобто в останню чергу. Обіг цінних паперів фондів з покритого типу обмежується таким чином: відчуження власником цінних паперів може здійснюватися тільки шляхом їх викупу компанією по правлінню активами, відчуження цінних паперів третім особам не дозволяється, крім випадків правонаступництва, спадкування та дарування. Отже, акціонерні товариства відрізняються не тільки за типом акцій, а й за сферою діяльності. Але це положення на права другого з подружжя при розподілі акцій померлого акціонера не впливає, оскільки акції спадкодавця-учасника успадковуватимуться на загальних підставах.

Вступаючи у запропоновану А. Солдатенковим заочну дискусію з приводу розподілу подружжям ТОВ, у розмірі якого частки кожного із подружжя встановлено однаковими - по 50 відсотків, автор вважає нераціональним і неправильним у даній ситуації говорити про застосування ст. 60 К. У гіпотезі автора закладено принцип, що частка кожного із учасників ТОВ є повноцінним самостійним об'єктом прав і обов'язків та не розглядається як право на частину майна. Керуючись методом від супротивного, він вважає, що відсутність прямих та імперативних прав та обов'язків щодо переважного права учасника ТОВ на придбання частки іншого говорить про самостійність об'єкта прав. Підкріплює свою позицію посланням на ухвалу Судової палати у цивільних справах ВСУ від 3 жовтня 2002 р. Тему ним пропонується сприймати, що сукупний статутний капітал, оформлений в рівних частках на обох з подружжя, не є їх частковою власністю, а частка кожного з них як набута у шлюбі є спільним майном. Отже, nicля смерті одного із учасників товариства його чоловік (дружина) вправі претендувати на визнання частки статутного фонду, що спадкується, загальною власністю за правилами ст. 60 СК та разом з тим брати участь у її розподілі нарівні з іншими спадкоємцями першої черги.

Цю концепцію автор вважає помилковою згідно з такими правовими обставинами. Створенню статутного фонду передує відповідний правочин пре створення ТОВ, у якому подружжя визначає частки кожного з них. Це положення можна сприймати згідно зі ст. 64 СК, яка чітко встановлює, що дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, не заборонених законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Законодавство не вимагає, щоб подружжя одночасно ділило все своє майно, набуте у шлюбі. Звідси випливає, що подружжя вправі розділити частину спільного майна на дві рівні частини, тобто той внесок до статутного фонду ТОВ, який вони вклали при його створенні. Отже, якщо подружжям  встановлено рівні межі прав кожного із них на окреме майно, слід вважати, що це майно ними поділене, тобто у разі створення підприємства і встановлення часток кожного із подружжя за вільною згодою, такий поділ підтверджується нотаріально і підстав для його перерозподілу не існує.

Йдучи від супротивного, чи вправі подружжя не поділяти статутний внесок на частини, коли вони створюють спільно одне ТОВ? Автор вважає такий випадок можливим і відповідним свободі договору, якщо інше не заборонене законодавством. Тут можна застосувати аналогію закону, за яким набуття подружжям у шлюбі майна приводить до виникнення спільної сумісної власності. Водночас шлюбний договір, за яким визначатиметься частка коленого із подружжя у спільній власності подружжя є їх правом, а не обов'язком (ч. 1 ст. 92 СК).

Так, умову ч. 1 ст. 140 ЦК про встановлення статутного капіталу ТОВ поділеного на частки, розмір яких встановлюється статутом, не  можна сприймати як імперативну, оскільки це положення буде суперечити іншій частині цієї статті. Оскільки зазначена норма допускає заснування ТС1 однією особою, то поділ статутного капіталу на частки не є обов'язковим Звідси випливає, що статутний капітал ТОВ може належати його засновникам за правом спільної сумісної власності. Отже, можна вважати, де: при створенні ТОВ допускається заснування товариства на спільній сумісній власності, що відповідає особливостям сімейних відносин і відкриває можливість створення ТОВ сімейного типу як своєрідного різновиду господарських товариств.

Оскільки за статтею 61 СК передбачається, що об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя, тобто навіть ті частини доходу одного із подружжя, які отримані за рахунок його особистої праці, то такі доходи від діяльності  повних і командитних товариств також можуть вважатися спільною сумісною власністю. Зрозуміло, що на це положення впливатиме шлюбний договір, яким можуть бути встановлені інші підстави для розподілу "спільно набутого подружжям майна.