Проте слід відрізняти випадки, коли корпоративні права у підприємстві суди отримані одним із подружжя до шлюбу та коли вклад до статутного фонду було зроблено за рахунок подарованого або успадкованого майна Утаких ситуаціях можна посилатися на статті 57, 58 СК, за якими первісний  капітал вважається особистою приватною власністю дружини, чоловіка і дає дохід (дивіденди), власником якого вважатиметься один із подружжя.

Заслуговує на увагу й питання відмежування частки спадщини за вимогою кредиторів і, зокрема, корпоративних прав спадкодавця.

Загальний аналіз сучасної юрисдикційної практики свідчить і про такі особливості корпоративних прав, які до останнього часу не мали істотного розвитку. Так, за рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням закритого акціонерного товариства " Оболонь"  та громадянина Винника Віктора Володимировича про офіційне тлумачення положень ч. 2 ст. 28 Закону України "Про господарські товариства", п. 1, абзацу 1 п.5 ст. 4 Закону України "Про власність" (справа про  права акціонерів ЗАТ) було встановлено фактично право спільної часткової власності за суб'єктами - учасниками закритого акціонерного товариства "Оболонь". Зокрема, у рішенні зазначається: "Положення пункту 1, абзацу першого пункту 5 статті 4 Закону України "Про власність" у контексті частин першої, сьомої статті 41 Конституції України, у системному зв'язку з частиною третьою статті 81 ГК України треба розуміти так,  що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, але, здійснюючи своє право, він зобов'язаний не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб  і суспільства, в тому числі переважне право (яке не є абсолютним) акціонерів закритого акціонерного товариства на придбання акцій, що відчужуються іншими його акціонерами" Це положення з моменту визнання рішення недостатньо проаналізовано в юридичних джерелах, але це рішення здійснило істотний вплив на сприйняття корпоративних прав.

Якщо учасники закритого акціонерного товариства можуть домовлятиме про переважне право на придбання акцій, то тут матиме місце за своєю суттю спільна часткова власність на акціонерне товариство. Тому, по-перше, особливістю корпоративного права має вважатися те, що стягнення за вимогою кредитора не повинне звертатися на майно боржника, що складається з корпоративних прав, оскільки у такому випадку застосовуватиметься ст. 366 ЦК. Зокрема, ч. 1 цієї статті визначає, що стягнення на майно, наявне у спільній частковій власності, звертається у разі недостатності у боржника іншого майна, на яке може бути звернене стягнення. По-друге, проти звернення стягнення на спільне майно можуть заперечувати інші співвласники і у такому разі спір вирішується судом.

Загальні питання відшкодування боргу за рахунок спадкового майна вже аналізувалися вченими, але їх не було конкретизовано щодо корпоративних прав. З цієї норми також випливає, що у разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У такому разі реалізовуватиметься праве інших співвласників на переважне придбання частки боржника-учасника господарського товариства. Лише при відмові боржника від продажу своє: частки у праві спільної часткової власності або відмові інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника з проведенням відповідного перерахунку.

Такий аналіз корпоративного права з урахуванням аналогії права спільної часткової власності може мати місце як при розробці і посвідченні установчих документів, так і при вирішенні судом спірних питань прозвернення стягнення на майно боржника-учасника господарського товариства. Зокрема, у ст. 131 ЦК йдеться лише про можливість звернення стягнення на частину майна повного товариства, пропорційну частці учасника товариства у складеному капіталі, якщо у боржника не вистачає іншого майна. Так, згідно з ч. 2 ст. 131 ЦК частина майна повного товариства, пропорційна частці учасника-боржника у складеному капіталі,

виділяється у грошовій формі чи в натурі відповідно до балансу, складеного на момент вибуття такого учасника з товариства. Правові особливості виділення такої частки залишаються поза межами Цивільного кодексу. Тому відповідно до раніше наведеного положення можна говорити про переважне право інших учасників придбати майно боржника-учасника або погасити борг учасника за рахунок майна, належного підприємству.

    Отож підприємство ставатиме власником власної частки товариства що на практиці є неприпустимим. Таке положення також не можна вважати прийнятним, бо питання про перерозподіл часток господарського товариства має належати до компетенції загальних зборів, тому на загальних зборах одночасно з вирішенням питання про погашення боргу учасника товариства за рахунок належної йому частки і його корпоративних прав  на підприємство має вирішуватися питання про перерозподіл часток усіх учасників товариства. Автор вважає можливим і доцільним у такому разі геп:нити з таких правових підстав:

1)  коли борг учасника господарського товариства повністю поглинає належну йому частку, то такий учасник має виключатися з учасників товариства і  питання стоятиме про:

• можливість і доцільність включення до складу учасників нового суб'єкта, яким є кредитор, що вправі вимагати виділення такої частки, коли корпоративне підприємство не здатне без істотної шкоди для його діяльності виділити належну учаснику-боржнику частку його майна;

• коли корпоративне підприємство може виділити частину власного майна на погашення частки учасника-боржника, то питання стоятиме липне про перерахунок часток інших учасників, які встановлюватимуться за погодженням з кожним із учасників;

• учасники можуть внести додаткові кошти у підприємство для того, щоб унеможливити істотну шкоду для діяльності підприємства у зв'язку з продажем належної учаснику-боржнику частки;

• про виділення частини підприємства адекватної частці учасника-боржника у самостійну юридичну особу, якщо це можливе без істотної шкоди для діяльності підприємства; 

2)    коли борг учасника за обсягом менший від належної йому частки у майні підприємства, то перед загальними зборами учасників корпоративного підприємства поставатиме питання про можливість і доцільність виключення з числа учасників цього підприємства тієї особи, наслідки діяльності якої погіршуватимуть економічний стан підприємства:

• у цьому випадку у статутних документах можна передбачити мінімальний розмір частки учасника корпоративного підприємства (наприклад, товариства з обмеженою відповідальністю), зменшення якої призводитиме до виключення учасника із товариства;

• можна також виходити з того, що статутний фонд товариства є фіксованим і його зменшення має відповідним чином (тобто протягом року) компенсуватися тим учасником, з частки якого було стягнено кошти або майно, належне підприємству;

• підприємство вправі виділити учаснику-боржнику адекватний сумі боргу кредит, який буде погашатися учасником за рахунок дивідендів;

3)   при неможливості виділення частки учасника господарського товариства у натурі або іншій формі, наприклад, коли частка учасника-боржника складає понад 50% всього майна підприємства - цілісного майнового комплексу, автор вважає можливим ставити питання про примусовий продаж такого об'єкта, якщо відповідне прохання про розстрочку або відстрочку сплати боргу буде відхилено судом.

Наведене положення є важливим також для тих випадків, коли до складу спадщини входять корпоративні права, інше майно та борги спадкодавця. Отже, можливим варіантом є випадок, коли кредитори будуть претендувати на корпоративні права спадкодавця, а спадкоємці, які ще не стали учасниками корпоративного підприємства, фактично не вправі встановлювати те майно, за рахунок якого має погашатися борг. У цьому конкретному випадку слід застосовувати ст. 131 ЦК та, на думку автора, суб'єктами можливого спору мають вважатися не тільки кредитори, учасник підприємства, який є боржником, інші учасники господарського товариства, а також спадкоємці учасника-боржника, якщо останній помер і судом вирішується питання про правонаступництво. Такий суб'єктний склад осіб, які братимуть участь у розгляді справи, зумовлений тим, ще рішення суду може вплинути на їхні права та інтереси.

Виділення частки майна спадкодавця, що вважатиметься спадковим майном, може бути обтяжене правами другого з подружжя, який також може претендувати на виділення йому в натурі корпоративних прав як спільно набутого у шлюбі майна. Це положення ні у законодавстві, ні в юридичній літературі однозначно не вирішено. Автор вважає, що на практиці частіше, якщо подружжя спільно набувало майно, частка того з подружжя, хто залишився живим, буде значно більшою, оскільки враховуватиме половину спільно набутого майна і частку у спадщині, порівнюючи з іншими спадкоємцями прн спадкуванні за законом. Тому значно більший розмір вимог щодо спільного та спадкового майна визначає переваги на спадкування саме корпоративна прав. Крім того, деякі автори встановили, що другий із подружжя має певні переваги перед спадкоємцями, оскільки його право на виділення частки у спільно набутому майні не визначено у часі, а тому другий із подружжя спочатку визначає спільно набуте майно і його отримує та лише потім спадкоємці вправі претендувати на спадкове майно, тобто те майно, що залишиться.

Слід відзначити, що підприємству можуть належати права на виготовлення продукції, яка не обертається вільно у господарському обігу. Тому такі речі згідно з Постановою Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна" від 17 червня 1992 р. не можуть виділятися спадкоємцям у натурі, а мають реалізовуватися передбаченим законодавством способом і лише виручені кошти передаватися спадкоємцям. Більше того, спеціальне обладнання для виготовлення такої продукції, наприклад, зброї, вибухівки, також не може належати громадянам, а тому вищезазначене не передається спадкоємцям, якщо вони не наділені праве:: на виготовлення відповідної продукції.

Питання про регламентацію особливостей деяких видів майна вже ставляться в окремих нормативних актах. Наприклад, 4 квітня 2004 ~ Верховною Радою України було розглянуто законопроект "Про зброю". У цьому нормативному акті його розробники досить дивно намагалися визначити питання спадкування зброї. Так, відповідно до ст. 21 проекту, необхідність прийняття спадщини виникає у випадку тривалого відрядження власника зброї, підкреслюю, відрядження, а не у випадку смерті власника зброї, що передбачено у ЦК. Спадкування зброї, відповідно до ст. 37проекту здійснюється за умови одержання спадкоємцем дозволу чи ліцензії,, передбачених цим законом. Якщо зазначену умову не буде виконано, то зброю у 30-денний термін після одержання посвідчення (свідоцтві гро право на спадщину спадкоємець мусить віддати на реалізацію чи відчужити особі, яка має відповідні дозвіл чи ліцензію. Це положення є логічним, але не завжди об'єктивно відповідає реальним правовідносинам, оскільки продати спеціальну річ у визначений термін іноді неможлива тому на практиці поставатиме питання про продовження терміну продажу  речі та можливості передачі речі на комісійну торгівлю.