З категорією військової служби взаємопов'язане поняття військово-службових правовідносин, під якими розуміються правові відносини, пов'язані з військовою службою (її організацією та функціонуванням). Це - конкретний різновид адміністративно-правових відносин, які у відповідності до вимог правової норми започатковуються, розвиваються і припиняються між їхніми учасниками при наявності певних юридичних фактів.

Як і інші правовідносини, військово-службові мають складові частини: суб'єкти, об'єкти та юридичні факти. Учасниками (суб'єктами) військово-службових відносин є держава в особі її військових органів та громадяни України. Сторони цих відносин є носіями визначених військовим законодавством конкретних прав і обов'язків. Об'єктом згаданих правовідносин є поведінка їх учасників (дії або утримання від дій), пов'язана із здійсненням захисту Вітчизни від зовнішніх і внутрішніх загроз. До юридичних фактів, які є підставою для виникнення, зміни та припинення військово-службових правовідносин, можна віднести дії - що  виникають за волею людей, та події - що не залежать від волі людей. 

При дослідженні військово-службових відносин можна виділити притаманні їм особливі риси, а саме:

- вони є адміністративно-правовими відносинами, оскільки регулюються нормами публічного права (відповідними нормами військового законодавства, яке є складовою частиною адміністративного права). На них не поширюється дія норм приватно-трудового права.  Держава, в особі військових органів, та громадяни, які вступили на військову службу, перебувають у адміністративно-правових відносинах, наділені особливими правами і виконують особливі обов'язки, пов'язані із захистом Вітчизни. На відміну від громадян, які можуть перебувати у приватно-трудових відносинах, обумовлених укладенням трудового договору (контракту), військовослужбовці перебувають на службі у держави і виконують її завдання і функції;

- військово-службові відносини - це особливі адміністративно-правові відносини. Вони встановлюють особливий статус військовослужбовців і мають високий ступінь імперативності, оскільки їх суб'єкти перебувають, переважно, у співвідношенні начальник-підлеглий, тобто влади і підпорядкування. Зазначені правовідносини започатковуються як за згоди громадянина (укладення контракту), так і без його згоди в односторонньому порядку на підставі виконання конституційного обов'язку (за призовом), шляхом видання відповідного нормативного акту. Військовослужбовці повинні сумлінно виконувати розпорядження командирів і начальників, підпорядковуватися по службі їхній владі. У свою чергу, командири і начальники повинні проявляти відповідну турботу за своїх підлеглих, забезпечуючи їх всім необхідним для успішного виконання завдань. Взаємний характер прав і обов'язків суб'єктів військово-службових правовідносин є основою надійного захисту Вітчизни;

- військово-службові відносини - це владні правовідносини. Це означає, що окремі військовослужбовці наділені відповідними владними правами, можливістю здійснювати організаційно-розпорядчі функції, вживати адміністративних заходів, а також виконувати адміністративно-юрисдикційні дії як усередині відповідного військового формування, так і за його межами у відповідності до чинного законодавства. Санкції, що застосовуються до сторін згаданих відносин за порушення своїх прав і обов'язків - це, як правило, заходи адміністративного примусу та дисциплінарної відповідальності, а за умов, передбачених чинним законодавством, заходи інших видів юридичної відповідальності. Суперечки, що виникають між сторонами цих відносин, вирішуються, насамперед, в адміністративному порядку;

 - військово-службові відносини пов'язані з виконанням визначених державою посадових обов'язків і функцій, тобто військовослужбовець здійснює функції держави і виконує коло державних завдань, маючи для цього визначені чинним законодавством особливі адміністративно-правові і владні повноваження. Зазначеними повноваженнями не наділяються цивільні державні службовці, працівники за трудовим договором, оскільки виконання згаданих завдань і функцій  військовослужбовцями пов'язане з високим ступенем відповідальності за забезпеченням безпеки держави і суспільства.

Одним з головних принципів військово-службових відносин є їх високий рівень єдиноначальності. Його сутність полягає в тому, що командир (начальник) наділяється всією повнотою розпорядчої влади щодо підлеглих, і на нього покладається персональна відповідальність перед державою за всі сторони життя і діяльності підрозділу, військової частини (органу). Зазначена вимога - сутність військової організації і непорушний принцип військово-службових відносин, стрижень військової дисципліни. Із цієї особливості військово-службових відносин випливає низка юридичних наслідків: за службову необхідність і доцільність військового наказу відповідає командир (начальник); подана скарга не може зупинити виконання наказу; у разі відкритої відмови підлеглого підпорядковуватися наказу командир (начальник) зобов'язаний застосувати всі заходи примусу, не виключаючи арешт і притягнення до кримінальної відповідальності, а в окремих випадках і застосування зброї; жодні органи державної влади не можуть втручатися в законну діяльність військового командування. Іншими словами, командири (начальники) наділені більшими повноваженнями стосовно підлеглих у порівнянні з цивільними посадовими особами.

Проте єдиноначальність не є абсолютною, тобто безмежною. Командирам-єдиноначальникам надається такий обсяг повноважень, який має забезпечити ефективний контроль за всіма сторонами життя і діяльності військової частини, їхню самостійність у персональному вирішені основних питань здійснення влади. Вони не мають права переступати межі влади, якою вони наділені законами, іншими правовими актами. В іншому випадку для них настає юридична відповідальність, включаючи кримінальну, якщо це потягло за собою суспільно небезпечні наслідки.

Таким чином, військово-службові відносини - це соціальні відносини, оскільки в них беруть участь люди, а також організаційні відносини, оскільки вони вирішують завдання військової управлінської діяльності.

Військово-службові відносини можна поділити на дві групи. До першої групи можна віднести відносини, що пов'язані з організацією військової служби (добором і розстановкою військових кадрів; у зв'язку із заміщенням посад, проведенням атестації, просуванням по службі, звільненням з неї). До другої можна віднести відносини, що пов'язані з реалізацією військової служби (в процесі діяльності військовослужбовців у військовій частині; реалізацією службового часу та часу відпочинку; дотриманням дисципліни).

Розмаїтість зв'язків і відносин, що виникають у процесі відбування громадянами військової служби, обумовлює розмаїтість і військово-службових правовідносин, що характеризуються різними ознаками й особливостями. Їх можна класифікувати за різними принципами. За змістом військово-службові відносини можна поділити на матеріальні, що виникають на основі матеріальної норми, та процесуальні, що складаються у процесі вирішення конкретних питань військової служби. В залежності від елемента юридичної норми - на регулятивні, пов'язані з реалізацією завдань військової служби, та охоронні, пов'язані із застосуванням дисциплінарного впливу на порушника. За характером поведінки зобов'язуючої сторони - на активні, тобто вчинити певні дії, та пасивні - утриматися від вчинення певних дій. Від наявних прав й обов'язків сторін - на односторонні та двосторонні (мати взаємно обумовлені права й обов'язки). За видами зв'язків між суб'єктами відносин - на вертикальні, тобто відносини субординації, коли одна сторона підпорядкована іншій, та горизонтальні, тобто сторони не підпорядковані одна одній. Можна виділити військово-службові відносини і за складом їх учасників, які тісно пов'язані з попередніми відносинами.

Захист військово-службових відносин здійснюється, як правило, в адміністративному порядку, тобто вищим військовим органом чи військовою посадовою особою. Проте військовослужбовець, як суб'єкт згаданих відносин, має право оскаржити неправомірні дії іншої сторони у військовому суді, що гарантується відповідними нормами Конституції України та іншими законами України.

Виникнення військово-службових правовідносин залежить не лише від існування правової норми, що регулює ці відносини, а й від наявності самих сторін, суб'єктів права. Суб'єкти зазначених правовідносин - окремі громадяни   та держава, яку уособлюють відповідні центральні органи виконавчої влади, у підпорядкуванні яких функціонують військові формування. Визнання особи суб'єктом права відбувається в силу поширення на зазначену особу дії чинного законодавства у воєнній сфері. При укладенні контракту про проходження військової служби виникають відносини між громадянином і державною - як двома рівноправними сторонами контракту. При здійсненні призову громадянина на військову службу рівності цих суб'єктів не існує, оскільки зазначені відносини виникають на підставі прояву волі держави.

Держава вступає у військово-службові правовідносини не безпосередньо, а делегує ці повноваження відповідним державним органам в особі їх керівників, які діють від імені держави. На кожний із державних органів покладається частина завдань і функцій держави по забезпеченню умов проходження військової служби, матеріальному та пенсійному забезпеченню військовослужбовців, їх соціальному та правовому захисту тощо. Таким чином, державу та її органи характеризує спеціальна правосуб'єктність наймача на військову службу, під якою розуміється здатність держави в особі своїх органів приймати на військову службу осіб, що відповідають відповідним вимогам у кількості, визначеній потребами держави за принципом розумної достатності та забезпечення обороноздатності країни; надавати їм матеріальне забезпечення за проходження військової служби; здійснювати їх соціальний і правовий захист та виконувати інші завдання й функції, передбачені законодавством України.

Підсумовуючи зазначене, можна дати наступне визначення військово-службових відносин: "Військово-службові відносини - це адміністративно-правові відносини, які у відповідності до правової норми та наявності певних юридичних фактів складаються між наділеними конкретними правами і обов'язками їх суб'єктами,  якими є держава в особі її військових органів та громадяни України, і які пов'язані з організацією та функціонуванням військової служби".

Оскільки найчисленнішу групу суб'єктів військово-службових правовідносин становлять військовослужбовці, доцільним є дослідження правового статусу саме цього суб'єкта зазначених правовідносин.

Відбуваючи військову службу, громадяни є військовослужбовцями. Поняття військовослужбовця, як і поняття військової служби, є основоположним для загальнотеоретичного тлумачення військової служби, оскільки воно відображає найістотніші фундаментальні закономірності функціонування цього інституту і логічно визначає наступний понятійний ряд концепції військової служби, зміст та взаємозв'язок її понять і категорій. У свою чергу, визначення переліку елементів правового статусу військовослужбовця має передбачати відповідне і чітке їх закріплення у військово-службовому законодавстві. Це насамперед: що і як повинна робити особа, яка займає певну військову посаду; які обмеження та компенсації передбачені для військовослужбовця, що викликано специфікою його діяльності; яка юридична відповідальність передбачена для військовослужбовця за неналежне виконання своїх службових обов'язків. Зазначене дасть змогу відобразити особливості правового статусу військовослужбовця, його соціальну роль щодо виконання визначених йому функцій.