Створення у військових формуваннях України профспілок військовослужбовців, на наш погляд, є доцільним з точки зору ефективності захисту їхніх службових, соціально-економічних прав та інтересів, діяльність яких повинна  будуватися на принципах законності та гласності [253]. Це б відповідало і міжнародній практиці, згідно з якою "захист прав, свободи совісті та людської гідності військовослужбовців на період проходження військової служби гарантується різними специфічними інституціями та різноманітними союзами (профспілками військовослужбовців у Німеччині, Нідерландах), а також іншими формами об'єднання інтересів військовослужбовців" [292,с.51].

Можна виділити наступне обмеження - недопущення організації військовослужбовцями страйків та їхньої безпосередньої в них участі як способу вирішення проблем, що виникають в процесі проходження військової служби. Відмова військовослужбовця від несення служби та здійснення інших акцій, аналогічних страйкам, можуть серйозно порушити функціонування військових формувань і поставити під загрозу безпеку держави. Зазначене обмеження  безпосередньо пов'язане з особливим статусом військовослужбовця, про що він попереджується при вступі на військову службу.

Відповідні обмеження та заборони для військовослужбовців встановлені також у сфері соціально-економічних прав, що пов'язано з особливостями реалізації військовослужбовцями права на працю, не пов'язану з військовою службою. Військовослужбовці не можуть займатися підприємницькою діяльністю [243], проте їм гарантується свобода наукової, технічної та художньої творчості [257].

Всі військовослужбовці повинні виконувати лише обов'язки, пов'язані з проходженням військової служби. Залучення їх до виконання робіт, що не обумовлені виконанням обов'язків військової служби, допускається лише у випадках, визначених законом[250;204].

Передбачаються для військовослужбовців і певні особливості та обмеження,   пов'язані з їхнім службовим часом та правом на відпочинок. Військовослужбовці можуть залучатися  у  зв'язку зі  службовою  необхідністю  до виконання  обов'язків

військової служби у вихідні, святкові і неробочі дні, за які їм повинні надаватися інші дні відпочинку.

Відпустки військовослужбовцям надаються з урахуванням необхідності збереження постійної бойової готовності військових частин, з'єднань та органів управління і не завжди збігаються з вибором і бажанням військовослужбовця. Відрив особового складу, як правило, не повинен перевищувати  30% від загальної кількості військовослужбовців.

Військовослужбовці можуть бути обмежені у свободі  пересування,  вільному  виборі   місця проживання  та  праві вільно залишати територію України,  праві на збирання,  використання  і  поширення інформації відповідно до закону [229]. Так, виїзд військовослужбовців за межі гарнізону здійснюється з дозволу командира військової частини. Підставами для тимчасових  обмежень  у  праві  на  виїзд  за кордон військовослужбовців є їхня обізнаність з відомостями, які становлять державну таємницю - до розсекречення цих відомостей [288].

Військовослужбовцям за контрактом дозволяється навчатися у вищих навчальних закладах без відриву від служби для поглиблення професійних знань та загальнокультурної підготовки. Проте згідно з нормами положень про проходження військової служби, таке право військовослужбовців, як навчання у вищих навчальних закладах без відриву від служби, може бути реалізоване лише з дозволу відповідних командирів, а це викликає конфлікт з нормами статті 13 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"[257]. В розвинутих країнах навчання військовослужбовців заохочується з боку начальників. Так, у французьких збройних силах практикується за бажанням офіцерів навчання у цивільних навчальних закладах. Індивідуально та за направленням міністерства оборони вони навчаються в більш як 50 таких закладах [37].

В спеціальній літературі права, пов'язані з безпосереднім проходженням військової служби, поділяють на загальні, посадові та спеціальні. Загальними військово-службовими правами користуються усі військовослужбовці. Їх об'єм і порядок реалізації залежить від виду військової служби, її термінів тощо.

Посадові права визначаються посадою, яку займають військовослужбовці, і пов'язані із виконанням обов'язків, покладених на них державою. Вони конкретизуються в статутах Збройних Сил України, відповідних положеннях, інструкціях, порадниках, наказах та розпорядженнях керівників центральних органів виконавчої влади, в підпорядкуванні яких є військові формування, і можуть бути як загальними, так і конкретними (для командира полку, командира роти тощо).

Спеціальні права пов'язані із перебуванням військовослужбовців на бойовому чергуванні, при виконанні ними обов'язків внутрішньої, гарнізонної та вартової служб, виконанні спеціальних завдань. Вони встановлюються спеціальними законами України, а також Статутами Збройних Сил України. Спеціальні права, як правило, мають тимчасовий характер і обов'язкові для застосування лише у визначений наказом або розпорядженням період службової діяльності. Вони виникають у зв'язку з покладенням на військовослужбовця завдань, виконання яких знаходиться за межами його повсякденних і постійних обов'язків і прав за посадою, яку він займає. До них можна віднести права добового наряду; права осіб, призначених для перевірки або інспектування тощо.

До супутніх чинників статусу військовослужбовця можна віднести права на: повагу до себе з боку командирів і начальників; службове розслідування з метою спростування необґрунтовано висунутих проти нього обвинувачень; адміністративне та судове оскарження дій командирів і начальників[8]; матеріальне та грошове забезпечення за нормами, визначеними відповідними актами; ознайомлення з матеріалами своєї особової справи, характеристиками, атестаціями та іншими документами до внесення їх у справу; щорічну оплачувану відпустку в 30 діб та додаткові в залежності від вислуги років, умов служби та наявності відповідної пільги із збереженням матеріального забезпечення; медичне обслуговування;     обов'язкове     державне     соціальне     страхування;     пенсію,  з

урахуванням вислуги років.

Обов'язки військовослужбовця характеризують сутність його службової діяльності і являють собою систематично здійснювані військовослужбовцем функції (основні дії), що в своїй сукупності складають сутність професійної діяльності щодо забезпечення повноважень військових формувань. Їх можна поділити на громадянські та військово-службові. Громадянські обов'язки, які виконуються військовослужбовцями нарівні з іншими громадянами України, встановлюються Конституцією, законами та іншими нормативно-правовими актами України. Військово-службові обов'язки військовослужбовців встановлюються законами України, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють суспільні відносини у військовій сфері. Їх можна поділити на: загальні, посадові та спеціальні обов'язки. Загальними є обов'язки, що покладаються на всіх військовослужбовців незалежно від військового звання та посади, яку вони займають. Їх зміст відображає основні вимоги до військовослужбовців, що висуваються військовою службою і передбачені чинним законодавством.

Посадовими є обов'язки, які визначають обсяг і межі практичної реалізації доручених їм завдань, що покладені на військовослужбовців відповідно до посад, які вони займають. Посадові обов'язки мають цільовий характер. Військовослужбовець повинен користуватися ними лише в інтересах служби. Він не може відмовитися від обов'язків, що випливають з його службового становища. Ці обов'язки мають відповідати посадовим правам військовослужбовців.

Обов'язки, що випливають з завдань, які виконуються при перебуванні військовослужбовців на бойовому чергуванні, несенні внутрішньої, гарнізонної та вартової служб, виконанні спеціальних завдань є спеціальними. До них відносяться обов'язки: добового наряду; осіб, призначених  для перевірки, інспектування або в склад державних комісій; посадових осіб військового ешелону. Вони мають тимчасовий характер та виконуються лише у визначений наказом або розпорядженням період службової діяльності.

Обов'язки військовослужбовців, так само як і права, є необхідною правовою основою їх повсякденної діяльності, одним із дійових засобів забезпечення їхньої правомірної поведінки, а також високої ефективності їхніх зусиль щодо захисту Вітчизни.

Немало особливостей притаманно і такій складовій правового статусу військовослужбовця, як його юридична відповідальність. Вона конкретизується  законодавчими актами і пов'язана з державним примусом. Це специфічний різновид соціальної відповідальності, елемент правового статусу військовослужбовця.

Військовослужбовці, здійснивши кримінальний злочин, цивільне правопорушення, адміністративний проступок за межами служби, підлягають притягненню до відповідальності на загальних підставах. Разом з тим існують правопорушення та проступки, які безпосередньо пов'язані з військовою службою, з невиконанням або неналежним виконанням військовослужбовцем своїх службових та посадових обов'язків.

Правопорушення військовослужбовців характеризуються підвищеною небезпекою, оскільки вони торкаються державних інтересів, правопорядку, встановленого військового управління, підпорядкованості, прав і свобод і мають підвищену юридичну відповідальність. Юридична відповідальність - свого роду показник ставлення військовослужбовця до своїх обов'язків і прав, закріплених в законах та інших нормативно-правових актах. Вона настає за порушення правових норм, проявляється як реакція на протиправні дії, як вплив держави на порушника.

У спеціальній літературі зазначається, що юридична (правова) відповідальність виступає, по-перше, як коло службових обов'язків, які має перед державою відповідний громадянин (військовослужбовець), і по-друге, як відповідальність за вчинені протиправні дії або бездіяльність. У більшості випадків юридична відповідальність настає внаслідок особливої діяльності державних органів, їхніх посадових осіб, тобто діяльність щодо виявлення, розгляду і вирішення справ про протиправні діяння осіб. За своїм змістом юридична відповідальність завжди є державним примусом до виконання волі, вимог норм права.

Таким чином, під юридичною відповідальністю можна розуміти заходи примусового характеру, які передбачені законом в якості реакції держави на здійснення військовослужбовцем правопорушення. Підставою для застосування таких заходів є порушення військовослужбовцем своїх службових чи посадових обов'язків.

Юридична відповідальність військовослужбовців настає на загальних підставах, які включають: рівність всіх перед законом; єдину процесуальну форму розгляду справи про правопорушення; притягнення до одного виду відповідальності без звільнення від іншого виду відповідальності тощо. Разом з тим юридична відповідальність військовослужбовців, у порівнянні з юридичною відповідальністю цивільних осіб, має наступні особливості: