Визначення згаданого терміну дається в Законі України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу": "Військовослужбовці - особи, які проходять військову службу"[218]. Норми, що визначають, хто відноситься до військовослужбовців, містяться і в інших законодавчих актах України [257; 223].

Військовослужбовці є певною групою, що складається з індивідуальних суб'єктів права (фізичних осіб), які здійснюють певні соціально необхідні функції та виконують завдання, законодавчо визначені відповідним військовим формуванням, служать державі і є представниками державної влади. Вони є соціальною групою суспільства, яка складається із спеціально підготовлених осіб (індивідуальних суб'єктів права), що обіймають військові посади у військових органах, мають відповідні цим посадам військові звання та займаються за дорученням держави особливою суспільно корисною діяльністю.

Військовослужбовець здійснює державні функції не лише у військових частинах[258], а й в організаціях, установах, на підприємствах і не лише ті, що пов'язані з обороною держави, а й ті, що мають соціально-культурний, науково-технічний та інший характер.

Поняття "військовослужбовець" можна проаналізувати в наступних аспектах:

по-перше, військовослужбовець - це особа, яка наділена відповідними повноваженнями і здійснює державні функції;

по-друге, військовослужбовець може мати особливі, владні, організаційно-розпорядчі повноваження;

по-третє, військовослужбовець має суб'єктивні права та юридичні обов'язки, пов'язані із здійсненням службових функцій;

по-четверте,  військовослужбовець є особливим суб'єктом кримінальної, адміністративної та матеріальної відповідальності. Лише військовослужбовці несуть відповідальність за військові злочини, а за вчинення адміністративних правопорушень передбачені особливості накладення адміністративних стягнень. За проступки, пов'язані з порушенням військової дисципліни або громадського порядку, військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність у порядку, визначеному військовими статутами[269]. Лише військовослужбовці можуть бути притягнуті владою командира, тобто в службовому порядку, до грошового відшкодування завданих державі збитків, які виникають внаслідок недотримання передбачених військовими статутами, наказами та іншими правовими актами конкретних правил використання військового майна, коштів, поводження зі зброєю, бойовою технікою, іншим військовим майном із застосуванням коефіцієнту кратності до їхньої вартості.

Поняття "військовослужбовець" можна визначити за наявністю наступних ознак:

по-перше, військовослужбовець - це фізична особа, яка: є громадянином України, як правило, віком від 18 років (курсанти військово-навчальних закладів, військових відділень, кафедр та факультетів цивільних навчальних закладів можуть бути молодшими від зазначеного вище віку); відповідає встановленим державою медичним [245] та іншим вимогам; володіє державною мовою; пройшла допризовну підготовку або підготовку з військово-технічних спеціальностей;

по-друге, особа, яка вступила на військову службу, відповідає  вимогам законодавства про військову службу, а також вимогам, що постають перед нею  в період проходження військової служби;

по-третє, ця особа займає у встановленому законом порядку військову посаду та виконує обумовлені посадою певні завдання;

по-четверте, кожній особі, відповідно до займаної посади, присвоюється  військове звання;

по-п'яте, зовнішніми ознаками військовослужбовця є військова форма і знаки розрізнення, що розробляються Міністерством оборони України, іншими військовими формуваннями та затверджуються Кабінетом Міністрів України, а надалі патентуються в установленому порядку. Спеціальна відзнака генерала армії України встановлюється Президентом України;

по-шосте, кожна особа, яка вступає на військову службу, особисто складає Військову присягу на вірність Українському народові та скріплює її власноручним підписом. Військова присяга покладає на військовослужбовця всю повноту відповідальності за виконання ним військового обов'язку. До складання Військової присяги військовослужбовець не може залучатися до виконання бойових завдань (брати участь у бойових діях, нести бойове чергування, караульну службу) та завдань при введенні режиму воєнного та надзвичайного стану; за ним не можуть закріплюватися зброя і військова техніка;

по-сьоме, військовослужбовець виконує державні функції та повноваження військового формування, в якому проходить військову службу, а також здійснює у багатьох випадках дії відповідно до своїх повноважень (прийняття управлінських рішень, накладення стягнень, затримання, арешт, застосування зброї тощо), які тягнуть за собою настання певних юридичних наслідків. Ці дії утворюють, змінюють або припиняють, крім військово-службових, інші правовідносини у сфері державного і суспільного життя[60,с. 36-41];

по-восьме, діяльність військовослужбовців - це діяльність, яка пов'язана, як правило, зі здійсненням оборони держави;

по-дев'яте, військовослужбовець - це особа, яка має закріплену за нею зброю і, у відповідності до чинного законодавства, має право її застосовувати.

Військовослужбовець має відповідне правове становище (правовий статус), що є  сутністю військово-службових правовідносин. Між військово-службовими правовідносинами та правовим статусом військовослужбовця існує взаємозв'язок. Зміна перших викликає зміну других. У багатьох країнах прийнято закони, в яких визначається статус військовослужбовців: Закон про правове становище військовослужбовців ФРН від 1956 р. в редакції 1975 р.; Закон про загальний статус військовослужбовців Французької Республіки від 1972 р.; кодифікований в 1991 р. Основний Військовий Закон США; Закон Російської Федерації "Про статус військовослужбовців"[166;262] тощо. В Україні всі питання, пов'язані зі  статусом військовослужбовця, регулюються комплексом законів України, військових статутів та інших нормативно-правових актів України.

Важливим питанням при розгляді статусу військовослужбовця є момент його набуття громадянами України. Згідно із законодавством громадяни набувають його з початком проходження  військової служби, яким вважається день: день прибуття до військового комісаріату для відправлення у військову частину - для призовників; зарахування до списків особового складу військової частини (військового закладу, установи тощо) - для військовозобов'язаних  і жінок,  які вступають на військову службу за контрактом; призначення  на  посаду  курсанта  (слухача)  вищого військового    навчального    закладу, військового   навчального підрозділу  вищого  навчального  закладу  -  для   громадян,   які добровільно вступають на військову службу; призначення на посаду - для громадян, які прийняті на військову службу до Служби безпеки України[218].

Незважаючи на законодавче визначення згаданого питання, існують певні неточності у визначенні моменту його набуття. Як зазначалося вище, статус військовослужбовця передбачає, насамперед, наявність прав і обов'язків суб'єктів військово-службових правовідносин та їх нормативне закріплення. А до їх нормативного закріплення ця категорія має лише права і свободи, передбачені загальною частиною статусу військовослужбовця, тобто тих, що гарантуються йому Конституцією України як громадянинові своєї держави. Всі громадяни, які прибувають до військової частини (військової установи, закладу тощо) для проходження військової служби, зараховуються наказом командира (начальника) до списків особового складу, а також призначаються на військові посади, тобто здійснюється нормативне закріплення передбачених військовим законодавством прав і обов'язків суб'єкта військово-службових правовідносин. Призовники - особи, приписані до призовних дільниць[218], тобто такі, які ще не призначені на військові посади, не відбувають військову службу, хоч і мають військове звання рядового, яке їм присвоюється наказом військового комісара у день відправлення у військову частину.

Із зазначеного вище випливає, що період часу до зарахування громадян до списків особового складу військової частини - це період проходження військової служби призовниками, а не військовослужбовцями. Таким чином, можна стверджувати, що саме дата зарахування наказом командира до списків особового складу з призначенням на військові посади має бути початком вступу громадянина на військову службу за призовом. Що ж до періоду часу прямування громадянина до військової частини, то його доцільно зараховувати до загального строку військової служби.

Питання моменту набуття статусу військовослужбовця має важливе значення як для органів військового управління, так і для самих громадян. Зазначене необхідне для встановлення: можливості бути суб'єктом військових злочинів; статусу особи, у разі настання певної події (смерть, загибель, втрата здоров'я внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання) у період прямування громадян до військових частин тощо. Настання цих юридичних фактів, у свою чергу, спричиняє відповідні правові наслідки, передбачені чинним законодавством, а саме: притягнення до юридичної відповідальності; виникнення права для отримання статусу ветерана військової служби; визначення розмірів пенсій, виплат, допомог; надання певних видів пільг тощо.

Правове становище військовослужбовців умовно можна поділити на дві діалектично взаємодіючі частини: загальну та військово-службову. Загальну частину складають юридично гарантовані чинним законодавством, насамперед Конституцією України, права і свободи, а також визначені обов'язки і відповідальність військовослужбовців як громадян України. Особливість статусу військовослужбовця полягає в тому, що він володіє правами і свободами людини і громадянина з певними обмеженнями, визначеними чинним законодавством України.

Військово-службову частину правового статусу військовослужбовця  складають права, обов'язки та відповідальність, визначені військовослужбовцям військовим законодавством, яка, по суті, і визначає його правове становище, його адміністративно-правовий статус. В залежності від категорії та конкретного становища військовослужбовців військово-службову частину, у свою чергу, можна умовно поділити на дві частини - особливу, тобто адміністративно-правовий статус певної категорії військовослужбовців, та персональну, тобто адміністративно-правовий статус  конкретного військовослужбовця.

Конституція України [1] закріплює лише головні, принципові положення, які, діючи щодо військовослужбовців безпосередньо, конкретизуються, розвиваються і суттєво доповнюються законами та підзаконними актами. Правове становище військовослужбовця є центральним елементом правового інституту військової служби, оскільки інші елементи здійснюють так зване "обслуговування" її функціонування, конкретизуючи та уточнюючи правове становище військовослужбовців. В якості основного елементу правового статусу військовослужбовців виступають їх права, обов'язки і відповідальність.

Специфіка завдань, які виконують військовослужбовці, а також функції і повноваження, які ними реалізуються, обумовлюють і особливості правового становища різних категорій військовослужбовців. Для деяких категорій військовослужбовців законодавець може встановити: особливі правила проходження військової служби; спеціальні права і обов'язки; обмеження по службі; спеціальний порядок проведення атестації. Зазначене вище і визначає персональне правове становище конкретного військовослужбовця, його правосуб'єктність.