Незважаючи на досить велику кількість праць, що вказують на наявність проблеми вивчення слідчої практики, її предметне дослідження з метою розвитку та удосконалення (у тому числі - за допомогою криміналістичної підготовки кадрів) здійснюється недостатньо. "Потребу, що стихійно виникла , - відзначає В.Т.Томін, - ніхто не формулює як задачу, однак вона реально існує, тому що реально існує протиріччя між можливостями слідчих апаратів і потребами суспільства в силах і засобах, необхідних для якісного розслідування кримінальних справ"[108, с.5]. Відсутні обґрунтованість і цілеспрямованість у визначенні необхідних для цього заходів. У зв'язку з цим, як вказує М.В. Кудрявцев, при виборі основних напрямків наукових досліджень "...необхідно перебороти значну частку стихійності, відсутність достатньої ув'язки з потребами практики"[109, с.10].

Необхідно відзначити, які проблеми сьогодні існують у відношенні вивчення слідчої практики:

1. Відсутня постійна, продумана і чітко спланована взаємодія у даному питанні між практичними органами і вузами МВС, що було би результатом "продуманої державної політики..."[110, с.18].
2. Не визначені тенденції розвитку практики та її потреби (тобто не встановлений арсенал технічних, тактичних і методичних засобів, необхідних для рішення задач слідства в умовах злочинності, в якій відбулися значні зміни).
3. Не досліджуються найбільш результативні прийоми і методи діяльності, що породжені практикою, а також слабо впроваджуються успішно апробовані наукові рекомендації.
4. Не на достатньому рівні та нецілеспрямовано вивчається закордонний досвід з розкриття, розслідування та попередження злочинів.
5. Фрагментарно проводиться робота з вивчення типових помилок практичної діяльності, що обумовлені недоліками в системі підготовки кадрів.
6. Фрагментарно вивчаються причини помилок, що існують у слідчій діяльності.
7. Досить актуальна група проблем, зв'язаних з необхідністю постійного отримання викладачами криміналістичного циклу відповідної відомчої інформації, що могла б бути застосовна для належного аналізу як негативного, так і позитивного досвіду слідчої діяльності.
8. Проблематичним є і процес одержання практиками наукової інформації. Як відзначається, "у більшості випадків передача знань відбувається шляхом інформування визначеного кола суб'єктів про отримані результати дослідження, на основі якого зацікавлені споживачі беруть на озброєння знання, що представляють для них інтерес"[36, с.8]. На нашу думку, такий спосіб передачі знань не відповідає сучасним умовам.
9. Проблемою є також впровадження криміналістичних розробок і оцінка його результатів. "Принципово важливим, - відзначає В.П. Бахін, - є питання про впровадження криміналістичних рекомендацій у практику, оскільки, по-перше, це пов'язано з функцією криміналістики, а, по-друге, останнє десятиліття характеризується тим, що велика кількість рекомендацій не реалізовані в практиці. Причинами останнього можуть бути як явна непрактичність (надуманість) рекомендацій, так і відсутність умов для використання реальних рекомендацій" [111, с.12].

"Повніше і глибше виявити недоліки в практичній діяльності слідчого і визначити зміст і методи навчання дозволило б моделювання процесу розслідування..." - відзначає Г.О. Густов [59, с.51]. Т.ч., необхідне вивчення можливостей моделювання існуючих у практиці та ідеалізованих процесів розслідування. Це могло б дозволити виявити всі міжпредметні зв'язки, необхідні для підготовки слідчого до його функцій, визначити співвідношення дисциплін, їх слабкі місця (наприклад, недостатність розробки певної теми та ін.) і більш конкретно сформулювати професіограму слідчого з позиції необхідних знань, умінь і навичок.

Як відзначає Н.І. Клименко: "Задачі навчального процесу і дисциплін, що його складають, особливо прикладного напрямку, і задачі науки мають спільні цілей, винесені практикою"[64, с.41]. Перераховані вище проблеми ставлять перед наукою задачу їхнього подальшого дослідження, вивчення практики розслідування злочинів з урахуванням недоліків даної діяльності (для їх усунення в процесі підготовки).

Саме випускник вузу (стаціонару, курсів підвищення кваліфікації та інших форм підготовки) повинен бути однією із ланок, що поєднує науку та практику, здійснює передачу розроблених і апробованих з урахуванням потреб практики передових знань і технологій криміналістики в практичну діяльність. Успіхи кожного з випускників - найкраща оцінка якості підготовки.

Другою рушійною силою формування змісту навчання є пропозиції науки криміналістики, що повинні відповідати задачі "забезпечення боротьби зі злочинністю відповідними потребам практики засобами, прийомами і методами одержання доказової інформації"[91, с.12]. Дане забезпечення відбувається і за допомогою криміналістичної підготовки відповідних фахівців.

Це - нинішні пропозиції вчених-криміналістів, що є сьогодні монополістами в цьому процесі (тому що практика, сьогодні фактично в ньому не бере участь). У зв'язку з цією відсутністю "двох протилежностей і двох рушійних сил", тобто ефективної взаємодії науки і практики, "останній період розвитку криміналістики (не менш 20 років) свідчить про те, що наука пішла в саморозвиток і безпредметне теоретизування"[7, с.184]. Прикладами цього можуть служити "теорія розпізнавання"[112], вчення про криміналістичну характеристику злочинів (КХЗ), "криміналістична эйдологія, феноменологія" [113, с.19] і ін. На це вказують Р.С. Белкін [114], В.Я. Колдін [115, с.20-23], В.Ф. Статкус [116, с. 130-132] і інші автори, що критикують окремі з цих "вчень". Так, Р.С. Белкін пише, що поряд з відсутністю відповіді на питання, "чому деякі відкрито актуальні і значимі для практики досягнення і рекомендації криміналістики не привертають уваги практиків і не використовуються ними у своїй діяльності", існує ще проблема того, що "в криміналістичній науці к даному часу нагромадилась значна кількість різних умоглядних конструкцій і "відкриттів", що не мають а ні теоретичних, а ні практичних обґрунтувань" [114, с.7]. В.Я. Колдін також відзначає, що "запропоновано численні теоретичні конструкції і структурні моделі криміналістики, що не підкріплені обґрунтуванням їхньої практичної значимості та прибавляють різнобій і плутанину в систему підготовки кадрів" [115, с.10].

У зв'язку з цим необхідно відзначити, що не всі знання, що пропонуються для вивчення майбутнім слідчим, відповідають вищезгаданим вимогам. Найбільш наочно, на наш погляд, зловживання в "наукових знахідках" без користі для практики можна продемонструвати на прикладі криміналістичної характеристики злочинів (яка є особливо актуальною для підготовки слідчих). Дана категорія з'явилася в криміналістиці в 70-х роках минулого століття і з тих пір важко знайти криміналіста, який би не писав про неї. Але в переважна більшість цих робіт обмежується описом поняття, значення і змісту даної категорії (складових елементів). Її визначають як інформаційну модель, систему зведень про криміналістично-значимі ознаки певного виду злочинів, що покликані сприяти їх розкриттю і розслідуванню [117, 118, 119, 120, 121]. Тобто КХЗ за задумом повинна працювати на реальне розкриття злочинів. Але все, що пишеться про цю категорію, являє собою підходи та основу для розробки робочого інструментарію розслідування, і практично ніхто не займається створенням робочих систем даних про ознаки конкретних видів злочинів. Найбільш реальною спробою створення практичної моделі КХЗ є система даних Л.Г. Відонова, що відбиває результати узагальнення великого масиву розслідуваних кримінальних справ про вбивства [122]. У літературі наводяться приклади успішного розкриття вбивств на підставі використання даних Л.Г. Відонова [123, с.12; 124, с.18]. В зв'язку з відсутністю подальших подібних розробок окремі автори брали під сумнів необхідність і доцільність цієї категорії [125, с.3], а у своїй останній роботі Р.С. Белкін пише: "Криміналістична характеристика не виправдала надій, що покладалися на неї вченими і практиками, та зжила себе, і з реальності, яку вона представляла всі ці роки, перетворилася на ілюзію, на криміналістичний фантом"[114, с.223]. В.П. Бахін відзначає: "На нашу думку, це дуже "різка" реакція на небажання вчених займатися практичними проблемами. А питання потрібно вирішувати в такий спосіб: необхідно чітко розмежувати теоретичну концепцію КХЗ, як основу формування окремих методик, і робочий інструмент розслідування, як систему зібраних і узагальнених даних про криміналістично-значимі ознаки певного виду злочинів, тобто не відмовлятися від розв'язання насущних потреб практики, а створити умови для їх розробки, іншими словами, "змусити" вчених займатися тим, що необхідно."[111, с.7]. Безумовно, КХЗ тільки тоді має сенс і практичну значимість, коли науково встановлені кореляційні зв'язки і залежності, що можуть бути використані практикою.

Таким чином, практика жадає від змісту криміналістичної підготовки рішення насущних проблем [126, с.67-71]. Одним із прикладів недостатнього наповнення змісту криміналістичної підготовки на сучасному етапі є наступний: М.О. Михайлов, що вивчав проблему регулювання розголошення інформації в процесі розслідування, відзначає, що один з аспектів "проблеми складається в недостатності у слідчих і інших працівників правоохоронних органів досвіду спілкування з журналістами, навичок мистецтва риторики, тактики подачі інформації про вчинений злочин, дій слідства, перспективи руху справи. В інтерв'ю вони розголошують інформацію особистого характеру про потерпілого, дають суб'єктивну оцінку його поведінки; висувають передчасні версії, розкривають особисті дані очевидців і заявників"[47, с.283]. Усе це може призвести до серйозних негативних наслідків: погрози безпеки потерпілих і свідків, утрати психологічного контакту з ними, утрати доказів, вимоги щодо відшкодування моральних збитків і, звичайно ж, зниження авторитету органів слідства серед населення, зневіреність у позитивні перспективи розслідування і т.п.. М.О. Михайлов відзначає також іншу крайність: повна відмова від надання будь-якої інформації про те, що трапилося. Дана ситуація може викликати справедливе роздратування як ЗМІ, так і населення. Інший з аспектів даної проблеми - відсутність у слідчих навичок захисту інформації в ході попереднього слідства [47, с.286]. Яка з дисциплін може забезпечити слідчих знаннями щодо вищевказаних ситуацій? Безумовно, криміналістика, а саме - розділ криміналістичної тактики, що досить добре сформований теоретично, однак ще не надавший практичних рекомендацій для вищевказаних випадків.

Потрібне, також, додаткове наповнення змісту і в інших підрозділах криміналістики: розслідування злочинів у сфері економіки, розслідування злочинів у сфері інформаційних технологій і багатьох інших [127, с.112]. Аналізуючи сучасний стан даної проблеми, В.В. Лунєєв відзначає: "Аналіз кримінальних справ різних категорій, особливо з злочинів у сфері економіки, показує, що їх вчиняють високі професіонали, а розслідують, як правило, дилетанти"[128, с.34]. Таким чином, є вагомі підстави для впевненості, що для якісної підготовки слідчих щодо розслідування деяких видів економічних і інформаційних злочинів, які виникли за останні роки, не є можливим без глибокого знання криміналістично-значущих аспектів економіки і комп'ютерних інформаційних технологій.

У можливості постійного інтегрування досягнень природничих і технічних наук складається незаперечна перевага криміналістики і її значимість для практики. У цьому розкривається природний розвиток криміналістики як науки і, відповідно, як навчальної дисципліни. Н.І. Клименко відзначає : "Криміналістичні знання взаємодіють з багатьма суспільними, природничими і технічними знаннями, що виявляються необхідними для рішення криміналістичних задач"[129, с.37]. Необхідно підкреслити, що всі ці додаткові знання повинні систематизуватися на основі загальних закономірностей слідовідображення, що вивчає криміналістика.