Кримінально-процесуальним законодавством, як відомо, передбачена спеціалізація слідчих у самому загальному вигляді - в залежності від їх відомчої підпорядкованості. Однак така широка спеціалізація не може задовольняти практику, тим більше, коли мова йде про діяльності слідчих органів внутрішніх справ, що здійснюють попереднє слідство практично за всіма справами, за винятком військових злочинів і злочинів, віднесених до компетенції органів державної безпеки. Отже, потрібне подальше розширення спеціалізації слідчих на галузевому рівні. Наприклад, деякими авторами вказується: "є вагомі підстави для впевненості, що деякі види економічних і інформаційних злочинів, характерних для нового тисячоріччя, не представляється можливим розкривати традиційними методами без глибокого знання комп'ютерних інформаційних технологій і методів прикладної математики"[130, с.150-151].

Висловлюються думки, які пропонують вирішити дану проблему викладанням на завершальному етапі навчання системою спецкурсів [131, с.26]. Як тимчасовий захід, на нашу думку, він виправданий. Однак, як відзначає Р.С.Белкін, краще було б здійснювати спеціалізацію майбутніх слідчих "не на останніх курсах, а протягом усього терміну навчання, починаючи з моменту добору кандидатів на навчання. Для цього варто вирішити дві взаємозалежні проблеми: професійного добору і моделі фахівця. На основі останньої будується навчальний план підготовки слідчих..."[62, с.450]. Такий підхід дозволить вирішувати питання спеціалізації не "залатуючи дірки", а послідовно проводити повний комплекс заходів щодо підготовки спеціалістів.

У ряді вузів, наприклад - Волгоградському юридичному інституті МВС РФ, з цією метою замість єдиного курсу криміналістики передбачається цілий цикл криміналістичних дисциплін, починаючи від курсу загальних основ криміналістики та експертизи, закінчуючи курсом організації розслідування. "Такий набір дисциплін воєдино з фундаментальними навчальними курсами з основних правових наук, - відзначає Р.С. Белкін, - забезпечує підготовку висококваліфікованих слідчих, що володіють широким правовим кругозором"[62, с.450].

Ще одним шляхом, на нашу думку - найбільш перспективним для вирішення даної проблеми, є запровадження відповідно до п. 1.8 наказу МВС України від 20.10.2003 р. № 1213 "на базі Вищих академічних курсів Національної академії внутрішніх справ України післядипломну підготовку випускників цивільних вищих навчальних закладів, які мають вищу юридичну або економічну освіту для укомплектування ними підрозділів Державної служби боротьби з економічною злочинністю та Головного управління боротьби з організованою злочинністю"[2]. За цим принципом бажано було би залучати спеціалістів і інших галузей знань, наприклад, фахівців сфери комп'ютерних мереж, і комплектувати ними також інші підрозділи органів внутрішніх справ, що є перспективним з урахуванням досвіду кадрової політики правоохоронних органів інших держав.

Однією із наступних проблем досліджуваного питання є потреба прогностичного формування криміналістичних знань. Це виражається в тому, що ефективність криміналістичної підготовки сьогоднішнього слухача ми можемо достовірно визначити тільки через 5-7 років. У чому будуть особливості злочинності і відповідно, особливості діяльності слідчого за цей період, - відповісти важко. Однак, основу вищої юридичної освіти, відзначає В.В. Комаров, повинні складати "не прагматичні, вузькоспеціалізовані, а методологічно важливі, стійкі довгострокові знання"[132, с.11]. Як ми розуміємо, автор мав на увазі надання слухачам фундаментальних (науково апробованих, стійких і довгострокових) знань, у комплексі з формуванням здібностей та прищеплюванням навичок рішення нестандартних ситуацій за рахунок цих знань. По відношенню до криміналістичної підготовки слідчих це повинно досягатися через переосмислення змісту криміналістичної підготовки з даної позиції і використання в процесі підготовки прийомів проблемного навчання. Вищесказане можна проілюструвати наступним прикладом. Як відомо, при здійсненні замовленого вбивства з застосуванням вогнепальної зброї, злочинець часто залишає зброю на місці здійснення злочину для забезпечення більш безпечного відходу з місця злочину. На сьогоднішній день це є закономірністю, відповідно якій можна припустити замовлений характер убивства. Однак цей логічний ланцюжок може не бути вірним, тому що поінформованість злочинців про дане розповсюджене явище може бути використана для маскування іншого злочину. Слідчому необхідно навчитися не робити передчасних висновків, тому що в даному випадку специфіка приховання слідів може характеризувати лише інформованість убивці про типові випадки слідової картини при здійсненні замовлених убивств, а сам злочин таким не буде. Це, безумовно, не відкидає необхідності вивчення деяких тимчасових закономірностей, але вимагає розуміння сутності цих процесів слідчим. "На жаль, у підготовці фахівців-слідчих, - відзначає Н.П. Яблоков, - більше часу прагнуть приділити (частіше безуспішно, але з витратою навчальних годин) формуванню окремих практичних навичок, ніж розвитку творчого відношення до рекомендацій криміналістики, схильності до розумової, пошуково-аналітичної діяльності з урахуванням всіх особливостей кожного розслідуваного злочину та в тісному і вмілому контакті з діями фахівців і працівників оперативно-розшукових органів"[133, с.61].

Необхідно, також, налагодити предметні зв'язки всередині дисципліни. Особливо це стосується співвідношення основного курсу криміналістики і спецкурсів, що часто дублюють матеріал і не поглиблюють його зміст. Тематика спецкурсів, як правило, формується в залежності від наукових і організаційних інтересів викладачів кафедри, і слабко орієнтуються на потреби майбутньої практичної діяльності визначеного контингенту слухачів.

Ще однією важливою проблемою є питання щодо адресності викладання криміналістики, тобто проблема відображення у змісті курсу чіткої професійної орієнтації в залежності від того, кому читається даний курс. Викладання криміналістики в рамках підготовки фахівців не може бути єдиним та універсальним для всіх, а повинно чітко орієнтуватися на рішення професійних задач конкретної криміналістичної спеціалізації. Одним із аргументів на користь адресності є те, що за останні 15-20 років обсяг наукових знань, які повинні бути засвоєні студентами, збільшився приблизно в два рази [134, с.41] (за нашими спостереженнями цей обсяг виріс і більш того), що в співвідношенні з практично стабільною кількістю годин, значно теоретизує підготовку, не дозволяє приділяти достатню увагу практичному відпрацьовуванню питань. Дане становище надає досить вагомий аргумент у захист спеціалізації підготовки спеціалістів.

Реальна педагогічна практика криміналістичної підготовки свідчить про необхідність не тільки науково-методичного обґрунтування змісту навчального плану, але й психолого-дидактичного його обґрунтування, яке базувалося б на змісті дисципліни, потреб практики та на можливостях вузу.

При проведенні анкетування нами ставилася задача дослідження теперішнього стану даної проблеми. Згідно даним анкетування слідчих органів внутрішніх справ, на питання: "Чи відповідає викладання криміналістики сучасним потребам практики?", позитивно відповіли тільки 6 % опитаних, 54 % опитаних вважають, що відставання є, але вони незначні, 26 % опитаних думають, що відставання значні, 6 % вважають, що рівень викладання криміналістики взагалі не відповідає сучасним потребам практики, і 8 % не визначились із відповіддю на це запитання. У ході анкетування було конкретизовано - в чому, на їхню думку, виявляється це відставання:

• ігнорується розрив між теоретичними можливостями виявлення, збору, дослідження і використання доказової інформації і реальними умовами діяльності практичних органів                                                               -57,1 %;
• матеріально-технічна база навчальних закладів не відповідає задачам вивчення сучасної злочинної діяльності (насамперед вчинення злочинів у сфері економіки)                                                                                     - 49,8 %;
• не враховуються характер і особливості сучасної злочинності    - 46,8 %;
• спостерігається захоплення теоретичними основами і положеннями не на користь конкретним знанням, умінням і навичкам практичної   діяльності                                                                                                 - 38,1 %;
• відсутня навчальна література, що відбиває специфіку сучасних способів здійснення і приховання злочинів                                         - 30,7 %;
• у викладачів відсутній досвід виявлення і викриття сучасної злочинності                                                                                              - 28,1%.

Дані зауваження респондентів сформовані в порядку значимості певного недоліку. Навіть перший погляд на ці зауваження вказує на те, що вони абсолютно об'єктивні, і перед працівниками вузів та науковцями постає завдання покращення даного становища.

Підсумовуючи сказане, при формуванні програми криміналістичного навчання слідчих, що був би адекватним нинішньому стану злочинності і відповідним щодо потреб сучасної слідчої практики, варто враховувати:

• потребу удосконалення змісту криміналістичної підготовки з урахуванням практичної значимості знань та прогностичного підходу;
• послідовності у прищеплюванні криміналістичних знань, умінь, навичок, що відповідає психолого-педагогічним закономірностям та змісту дисципліни;
• спеціалізацію викладання дисципліни щодо конкретного напрямку правоохоронної діяльності;
• удосконалення криміналістичної спеціалізації;
• налагодження зв'язків усередині дисципліни;
• налагодження міжпредметних зв'язків криміналістики та інших дисциплін;
• посилення тактико-психологічної підготовки слухачів у рамках криміналістичної підготовки;
• зміцнення взаємозв'язку науки з практикою правоохоронної діяльності.