2) складні, учасниками яких є три і більше суб'єктів (сторін). Наприклад, у земельно-процесуальні правовідносини з приводу переведення земель з однієї категорії в іншу вступають такі суб'єкти як: державна або інша приватна землевпорядна організація, яка має ліцензію Державного комітету України по земельних ресурсах на виконання землевпорядних та землеоціночних робіт та ліцензію Державної служби геодезії, картографії та кадастру на виконання геодезичних робіт, орган земельних ресурсів, природоохоронні та санітарно-епідеміологічні органи, орган містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини.

За розподілом функцій, повноважень, прав і обов'язків між суб'єктами земельно-процесуальних правовідносин, останні поділяються на:

1) односторонні, у яких кожна сторона відносно іншої має або лише функції, повноваження, права, або лише обов'язки.

Наприклад, при виявленні порушення земельного законодавства державний інспектор з контролю за використанням та охороною земель складає протокол про адміністративне правопорушення державною мовою в одному примірнику, в якому зазначаються: дата й місце його складання; посада, прізвище, ім'я та по-батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу порушника (прізвище, ім'я та по батькові, рік народження (для осіб від 16 до 18 років - день та місяць народження), місце народження, сімейний стан (у тому числі кількість утриманців), розмір заробітної плати, місце проживання, місце роботи, посада (для посадових осіб); місце, час вчинення й суть адміністративного правопорушення; законодавчі та нормативно-правові акти, вимоги яких порушені і які встановлюють відповідальність за вчинене правопорушення (з обов'язковим зазначенням статей (їх частин), пунктів, абзаців тощо); прізвища, ім'я та по-батькові, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення порушника - можуть бути викладені в протоколі або на окремому аркуші з відміткою про це в протоколі (особа, яка вчинила правопорушення, має право викласти в протоколі пояснення й зауваження щодо його змісту, а також мотиви своєї відмови від його підписання, а в разі відмови особи, яка вчинила правопорушення, від пояснень у протоколі чи від його підписання, у ньому обов'язково робиться запис про це); інші відомості, необхідні для вирішення справи (наприклад: відомості про наявність актів обстеження земельної ділянки, відмітки про наявність документів і речей, які підтверджують правопорушення) [124];

2) двосторонні, у яких кожна зі сторін має як функції, повноваження, права, так і обов'язки. Наприклад, проекти розмежування земель державної та комунальної власності розробляються на підставі договору між замовником та розробником документації із землеустрою відповідно до завдань, які затверджуються замовником [125].

За характером дій зобов'язаного суб'єкта земельно-процесуальних правовідносин останні поділяються на:

1) активні, у яких зобов'язаний суб'єкт мусить вчинити певні дії. Наприклад, організація робіт із розподілу земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), передбачає виконання саме активних земельно-процесуальних дій відповідною сільською, селищною, міською радою чи райдержадміністрацією за місцем розташування земельних ділянок згідно з проектом [126];

2) пасивні, у яких зобов'язаний суб'єкт повинен утриматись від вчинення певних дій. Наприклад, суб'єкти діяльності у сфері оцінки земель повинні утриматись від порушення вимог відповідного законодавства з метою ефективності її проведення [127].

Нарешті, за волевиявленням суб'єктів земельно-процесуальні правовідносини поділяються на:

1) договірні, для виникнення яких необхідне волевиявлення (згода) як уповноваженої, так і зобов'язаної сторони;

2) управлінські, для виникнення яких досить волевиявлення лише уповноваженої сторони.

Наприклад, при проведенні Державною земельною інспекцією та її територіальними органами таких перевірок: планові - проводяться не частіше одного разу на календарний рік у відповідності до квартальних планів робіт, затверджених керівниками інспекційних органів; позапланові - не передбачені планом роботи відповідного інспекційного органу Державного комітету України по земельних ресурсах України і в разі неможливості своєчасного повідомлення юридичних і фізичних осіб про проведення позапланової перевірки (обмежені строки на її проведення тощо), вона проводиться за наявності певних обставин без попереднього їх повідомлення, незалежно від кількості раніше проведених перевірок, за наявності певних обставин; оперативних - перевірок;  оперативні - перевірки, які проводяться в разі: виявлення аварійних забруднень земельних ресурсів; здійснення контролю за станом виконання раніше виданих приписів; знищення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних насаджень, межових знаків [128].

Важливим для правозастосовчої практики у сфері раціонального та ефективного використання земель є вирішення питання щодо розмежування земельно-процесуальних правовідносин від інших процесуальних правовідносин, зокрема, цивільно-процесуальних. Цивільно-процесуальні правовідносини виступають процесуальним засобом судового захисту цивільних, трудових, сімейних та інших прав, державних і громадських інтересів. Вони обумовлюються дією норм цивільного процесуального права, які впливають на поведінку осіб шляхом закріплення сукупності кореспондуючих між собою суб'єктивних цивільних процесуальних прав і обов'язків суду та учасників процесу, реалізація яких спричиняє виникнення, розвиток і припинення цього виду правовідносин.

Отже, цивільно-процесуальні правовідносини - це врегульовані нормами цивільного процесуального права відносини, що виникають між судами, як між собою, так і з учасниками процесу - громадянами й організаціями в цивільному судочинстві [129, с. 66]. При цьому права й обов'язки суду у відносинах з іншими суб'єктами відображають їх владні повноваження як державних органів судової влади, що здійснюють правосуддя. Суд керує процесом розгляду справи, спрямовує діяльність осіб, які беруть участь у справі, - роз'яснює їм права й обов'язки, попереджає про наслідки їх дій, сприяє в здійсненні ними прав, постановляє обов'язкові для виконання рішення, якими розв'язано цивільний спір і здійснено захист їх прав та інтересів. Отже, суд, суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин, виступає як орган судової влади держави, на який покладено функцію вирішення цивільної справи по суті, а також розв'язання окремих правових питань, що виникають у процесі її розгляду [129, с. 67].

При аналізі питання про співвідношення земельно- та цивільно-процесуальних правовідносин слід виходити із загальних положень про критерій розмежування процесуальних форм. Таким критерієм виступає об'єкт матеріальних правовідносин, який реалізовуються за допомогою процесуальних.

Слід погодитися з А.П. Гетьманом, на думку якого основною відмінною ознакою (критерієм відмежування) об'єктів еколого-процесуальних правовідносин є екологічний чинник. Природні ресурси, довкілля є одним з елементів (додатковим елементом) в об'єкті еколого-процесуальних правовідносин. Такий елемент має єдину предметну цілісність, що дає змогу стверджувати наявність характерних, притаманних лише йому, особливостей, а саме: в усіх різновидах суспільних відносин у сфері екології тією чи іншою мірою бере участь людина як соціальне явище; усі різновиди об'єктів природи тісно взаємодіють внаслідок постійно існуючих природних зв'язків; діяльність суб'єктів екологічних правовідносин має бути підпорядкована дотриманню екологічних імперативів [47, с. 77].

Треба зазначити, що у вітчизняній правовій літературі поширення набули значимі наукові дослідження А.П. Гетьмана у сфері еколого-правового процесу. Під останнім, на думку вченого, розуміються діяльність спеціально уповноважених державних органів управління використанням, відтворенням і охороною навколишньої природного середовища й інших суб'єктів права, здійснювана на основі приписів, що містяться у процесуальних нормах екологічного права, і виникаючі на цій основі еколого-процесуальні правовідносини, упорядковані в просторі і часі [43, с. 129].

Невипадково, формулюючи поняття еколого-правового процесу, А.П. Гетьман за методологічну основу приймає визначення земельного процесу як способу реалізації матеріальних норм земельного права, оскільки однією зі складових частин екологічного права є така його підгалузь, як земельне право. Водночас поняття еколого-правового процесу, на думку вченого, набагато змістовніше визначення земельного процесу, оскільки воно є результатом синтезу процесуальної діяльності, процесуальних відносин і процесуальних форм, притаманних не тільки земельному праву як підгалузі екологічного права, а й водній, лісовій, гірській, фауністичній і повітряноохоронній підгалузям права [43, с. 126].

Отже, земельно-правовий процес відмежовується від цивільного процесу: об'єктом матеріальних правовідносин - землею, що накладає відбиток на інші відмінні риси цих двох процесуальних форм; і змістом, - оскільки перший, як правило, виникає у сфері управління земельним фондом, а другий є засобом здійснення правосуддя, внаслідок чого земельно-процесуальні й цивільно-процесуальні відносини виникають між різними за своєю правовою природою державними органами.

За радянських часів земельно-правовий процес розглядався як порядок діяльності земельних та інших виконавчо-розпорядчих органів із застосування норм матеріального земельного права [5, с. 116] та як діяльність органів земельної юрисдикції з вирішення земельних спорів з метою охорони непорушності права державної власності на землю, суб'єктивних прав та інтересів землекористувачів, з одного боку, і забезпечення раціонального використання землі - з іншого [6, с. 92]. У сучасній земельно-правовій літературі земельний процес розглядається як встановлення й оформлення земельних прав землекористувачів і організація захисту їх прав [130, с. 162].

Як бачимо, процесуальні форми в земельному праві були відомі цій галузі з моменту її виникнення й продовжують розвиватися відповідно до існуючих умов. Проте й на сьогодні процесуальні питання земельного права в повному комплексі теоретично не розроблені й не досліджені, оскільки теоретичної розробки потребує ще велике коло питань, пов'язаних із вивченням сутності земельного процесу як правової категорії, земельно-процесуальних норм, земельно-процесуальних правовідносин тощо.

У попередньому параграфі було зазначено, що традиційне тлумачення процесу лише як елемента юрисдикційної діяльності негативно впливає на характер наукового пошуку в сфері "непроцесуальних" галузей права. Тому, виходячи з розуміння юридичного процесу в широкому його значенні, викладеного раніше, та, приєднуючись до авторів, котрі розглядають земельно-правовий процес як спосіб реалізації матеріальних норм земельного права (А.П. Гетьман та ін.), видається можливим визначити земельно-правовий процес як сукупність послідовно здійснюваних суб'єктами земельного права дій із застосування земельно-правових норм та їх додержання з метою забезпечення правопорядку в сфері земельних відносин.

Аналіз земельного законодавства свідчить про наявність у його системі процесуальних норм, що регламентують порядок правозастосовчої діяльності уповноважених органів.

Зокрема, до числа матеріально-правових норм земельного права, реалізація яких може бути здійснена в процесі діяльності уповноважених органів, інших суб'єктів слід віднести норми щодо передачі земельних ділянок у власність або надання їх у постійне користування (у тому числі в оренду) [45, с. 156].