1. право бути народженою;
2. право на виживання;
3. право на охорону здоров'я дитини;
4. право на захист від протиправних посягань на життя дітей з боку інших осіб;
5. право на заборону кримінального покарання осіб, віком до 18 років, у вигляді довічного ув'язнення;
6. право на заборону участі дітей у воєнних діях і збройних конфліктах.

Однак, дане природне право в нашій країні порушується відсутністю заборони на законодавчому рівні передчасного переривання вагітності - абортів та штучного дострокового викликання пологів у майбутніх матерів з метою позбутися вже живої, хоча й ненародженої дитини. Цивільне законодавство України наділяє ненароджену дитину в окремих випадках цивільною правоздатністю, наприклад, у випадку спадкування майна, ненароджена дитина визнається державою живою істотою. Тому ми до змісту даного права також пропонуємо включати заборону штучного переривання вагітності, і закріпити це положення на законодавчому рівні.

Наступним особистим (фізичним) правом неповнолітніх є право на захист від усіх форм фізичного чи психічного насильства (рабства). Виходячи з норм ст.ст. 34 - 37, 39 Конвенції про права дитини, ст.ст. 10, 30, 32, 33 Закону України "Про охорону дитинства", зміст даного права складає право на свободу, особисту недоторканість та захист гідності і передбачає захист дитини від:

а) образи, недбалого і жорстокого поводження, в тому числі з боку батьків;

б) втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;

в) примушування до жебрацтва, втягнення до азартних ігор, тощо;

г) участі у воєнних діях і збройних конфліктах;

д) незаконного переміщення (викрадення, торгівля та контрабанда ними);

е) позбавлення свободи свавільним або незаконним чином;

є) катування та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження чи покарання;

ж) сексуальної експлуатації і сексуальних розбещень (проституція, порнографія);

з) економічної експлуатації.

Зокрема, наведений перелік також є гарантією дотримання права неповнолітніх на захист від усіх форм фізичного чи психічного насильства.

Так, Конвенція про права дитини та прийнятий на її основі Закон України "Про охорону дитинства" є в Україні найефективнішим засобом боротьби з практикою, подібною до рабства, беручи до уваги кількість дітей, що є її жертвами. Однак, даний закон лише в загальному вигляді освітлює цю проблему. В Україні відсутній нормативний акт, який би прямо вказував на наявність в нашій державі ефективних засобів боротьби із протиправною експлуатацією неповнолітніх, конкретизував би їх. Дана проблема поки що вирішується на рівні законодавчо закріплених заборон в різних сферах, наприклад, заборона роботи неповнолітнього у нічний час, встановлення мінімального віку, з якого можливе прийняття на роботу неповнолітніх, тобто, це стосується переважно сфери трудового права і лише в окремих випадках - кримінального.

Ще у 1949 році Генеральна Асамблея прийняла Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатації, проституції третіми особами [96]. Конвенція вимагає від сторін здійснювати заходи щодо боротьби з проституцією та поверненням жертв проституції до нормальних соціальних умов.

У 1956 році на конференції ООН у Женеві було прийнято додаткову Конвенцію про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства [97], в якій визначення рабства було розширено і охоплювало практику та інститути боргової кабали, підневільної форми одруження та експлуатації дітей та підлітків.

Неабияких зусиль щодо ліквідації сучасних форм рабства докладають міжнародні організації [122, с.56-57]. Так, Міжнародна організація праці з метою запобігання експлуатації дитячої праці прийняла Конвенцію про мінімальний вік для прийняття на роботу (14-15 років). МОП також здійснює програми технічної допомоги стосовно боротьби з дитячою працею, кабальною працею та іншими неприйнятними формами експлуатації.

Всесвітня організація охорони здоров'я сприяє вивченню проблеми дитячої проституції та розробці підходів щодо запобігання та лікування хвороб, у тому числі й СНІД, ЮНЕСКО фінансує дослідження щодо захисту  неповнолітніх  від  порнографії,  яке  проводиться  Міжнародним

Католицьким  бюро,  продовольча  та  сільськогосподарська  організація

займається питаннями неможливості закабалення неповнолітніх.

Дитячий фонд ООН проводить роботу щодо полегшення долі мільйонів дітей, які живуть у надзвичайно тяжких умовах - сиріт, безпритульних дітей, біженців та переміщених осіб, жертв війни, стихійних лих, жертв зловживань на сексуальному грунті та інших форм експлуатації тощо.

Відділ попередження злочинності та кримінального правосуддя ООН досліджує питання про знущання над дітьми, незаконне їх переміщення за кордон та продаж.

Цей перелік можна продовжувати. Однак вже стає очевидною ситуація, яка потребує невідкладного вирішення на міжнародному рівні, з залученням до співробітництва держав-учасниць.

Наступну групу особистих прав неповнолітніх складають право на свободу слова, світогляду і віросповідання.

Право людини на свободу слова - це найважливіші невід'ємні якості людини, нематеріальні основи її дій та вчинків. Це підтверджує відомий філософський вислів: "якщо я думаю, це означає, що я існую".

Конституцією України гарантується кожному громадянинові право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34). Ці конституційні положення відповідають загальновизнаним міжнародним нормам, зокрема Міжнародному пакту про громадянські і політичні права (ст.ст. 18-19), які передбачають право кожної людини на безперешкодне дотримання своїх поглядів та на їх вільне вираження. Дане право  притаманне  не  лише  дорослій  людині,  однак  реалізація  його

неповнолітніми пов'язується, перш за все, з їх віком, свідомістю тощо.

Світогляд - це система найзагальніших уявлень, поглядів, понять щодо оточуючого світу. Світогляд є різновидом думки, а тому право на свободу світогляду є, власне, одним із різновидів права на свободу думки [179, с. 34].

Так, Конвенція про права дитини, в ст. 12, передбачає право дитини, що здатна сформулювати власні погляди, вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини має приділятися належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Закон України "Про охорону дитинства" також закріплює право неповнолітніх на вільне висловлювання думки та отримання інформації. Відповідно до статті 9 Закону, кожен неповнолітній має право на вільне висловлювання особистої думки, формування власних поглядів, розвиток власної суспільної активності, отримання інформації, що відповідає його віку. Неповнолітнім забезпечується доступ до інформації та матеріалів з різних національних і міжнародних джерел, особливо тих, що сприяють здоровому фізичному і психічному розвитку, соціальному,  духовному та моральному благополуччю.

Даний закон передбачає право неповнолітніх звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, засобів масової інформації та посадових осіб із зауваженнями та пропозиціями стосовно їхньої діяльності, заявами та клопотаннями щодо реалізації своїх прав і законних інтересів та скаргами про їх порушення.

Це право є важливим напрямом демократичного розвитку держави і суспільства. Зокрема, право на звернення передбачено ст. 40 Конституції України, де передбачається право людини особисто звертатись або направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування, а також до посадових осіб цих органів.

Особливістю цього права, наданого неповнолітнім особам, є те, що, в силу їх віку, звернення неповнолітніх можуть бути проігноровані, залишені поза увагою з огляду на їх неважливість з точки зору дорослої людини. Однак неповнолітній, будучи істотою емоційно сприйнятливою або ж, навпаки, замкнутою в собі, може неправильно або неповно, незрозуміло викласти своє ставлення до проблеми. Тому закріплення права неповнолітніх особисто звертатися до відповідних органів покладає на останніх обов'язок зреагувати на це відповідним чином.

Особливістю, що відділяє це ж право, надане дорослій людині, від наданого неповнолітнім, є те, що звернення дорослої людини можуть носити політичний характер - шляхом відповідних звернень особа (або колектив) може реалізувати свої політичні права, право на участь в управлінні державними справами. Теж саме можна сказати про конституційно закріплене право на свободу об'єднання, на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39), що дозволяє громадянину брати участь в обговоренні чи вираженні свого ставлення до будь-яких економічних, політичних та інших питань, та про право неповнолітніх на свободу асоціацій і свободу мирних зборів, яке передбачене ст. 15 Конвенції про права дитини та ст. 23 Закону України "Про охорону дитинства". Частина 3 ст. 23 даного закону прямо вказує, що "створення дитячих організацій політичного та релігійного спрямування забороняється". Це також випливає із наступного:

Закон України "Про молодіжні та дитячі громадські організації" від 12.01.1998р. ст.2) [62, с. 2] визначає молодіжні громадські організації як "об'єднання громадян віком від 14 до 28 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на задоволення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів", а дитячі громадські організації - "об'єднання громадян віком від 6 до 18 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів, які не суперечать законодавству, та соціальне становлення як повноправних членів суспільства". Тому, з огляду на викладене, очевидно, що дане право неповнолітніх осіб не носить політичного характеру, на відміну від аналогічного права, яке надано дорослій людині. Дане коло прав неповнолітніх може бути віднесено також до категорії культурних прав в залежності від мети створення такої організації.

Щодо права на отримання неповнолітніми особами інформації, то це право, в окремих випадках, обмежене законом. І це логічно. Адже існують різноманітні види інформації, наприклад, інформація, що є державною або комерційною таємницею. Доступ до неї обмежений не лише неповнолітнім особам. Це може бути інформація, що стосується безпосередньо неповнолітніх. Наприклад, відомості про усиновлення даної особи людьми, яких вона вважає своїми рідними батьками. Також це може бути інформація, яка в силу цензури небажана або заборонена для осіб, що не досягли відповідного віку.

         На наш погляд, ці права неповнолітніх є досить важливими у зв'язку з тим, що саме сприйняття неповнолітнім інформації із оточуючого світу, яка несе в собі елементи культурного, творчого, духовного виховання, формує ще несталу психіку неповнолітніх, впливає на формування у неповнолітніх певних бажань і така інформація має подаватися цілеспрямовано не лише в школах. А окремі види інформації мають певним чином обмежувати доступ до неї неповнолітніх. Яскравим прикладом негативної інформації є поширення реклами алкогольних напоїв та тютюнових виробів з спокусливою характеристикою їх смакових властивостей та привабливим зовнішнім дизайном у місцях, куди доступ неповнолітніх, схильних до пізнання, неможливо обмежити - на вулицях міста, на транспортних зупинках та ін. І це не єдине джерело несвідомого, до того ж, щоденного отримання неповнолітніми негативної інформації.