Найбільш важливою організаційно-правовою формою реординаційної взаємодії є взаємне інформування. Крім цієї форми, реординаційні взаємозв'язки виражаються у конкретних діях суб'єктів боротьби з корупцією, котрі відображаються в управлінських актах. Пріоритетне значення мають акти, які встановлюють, змінюють, відміняють правові норми або конкретні правовідносини. На відміну від спільних актів, що приймаються під час координаційної взаємодії, суб'єктом прийняття документів при реординації є один орган. Їх характерною особливістю є те, що вони ураховують не тільки власні, але і "чужі" інтереси, відображають погляди, ініціативні пропозиції інших органів, які ведуть боротьбу з корупцією, представників органів державної влади та місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій тощо.

За підставами виникнення взаємодія суб'єктів боротьби з корупцією може бути регламентована, за вказівкою вищестоящих органів, ініціативна. Регламентована взаємодія передбачає можливість її здійснення в законодавчих або відомчих нормативно-правових актах. Так, ст. 17 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" визначає суб'єкти взаємодії у цій сфері, передбачає порядок призначення відповідальних за організацію взаємодії в різних міністерствах і відомствах, а ст. 18 цього ж закону містить конкретні способи взаємодії між суб'єктами боротьби з організованою злочинністю та іншими державними органами. За вказівкою вищестоящих органів взаємодія організовується переважно при реалізації такими органами контрольних, наглядових або координаційних повноважень. Так, за результатами перевірки виконання вимог чинного законодавства про боротьбу з корупцією і організованою злочинністю у Львівській області Генеральному прокуророві України, Міністрові внутрішніх справ України, Голові СБУ, Голові ДПА, Голові Державної митної служби, Директору Державного департаменту України з питань виконання покарань, Голові Державної судової адміністрації України Л.Д. Кучма розпорядився вжити заходів щодо зміцнення правопорядку і законності, посилення протидії проявам організованої злочинності і корупції, усунення недоліків в організації розкриття й розслідування тяжких злочинів, поліпшення організаційного забезпечення діяльності судів [170]. Ініціативна взаємодія характеризується необхідністю організації спільних дій при виконанні загальних завдань за пропозицією одного з суб'єктів боротьби з корупцією.

За спрямованістю функціонування взаємодія у цій галузі може поділятися на позитивну і негативну. Позитивна полягає у налагодженні такого режиму взаємовідносин між суб'єктами боротьби з корупцією, при якому забезпечується їх погоджене функціонування з метою розв'язання спільних неантагоністичних завдань. При негативній взаємодії функціонування суб'єктів боротьби з корупцією направлене на досягнення протилежних цілей, при цьому вони спрямовують свій вплив на те, щоб перешкодити розвитку іншого суб'єкта. В першу чергу це зумовлено співпаданням окремих часткових завдань цих суб'єктів при розбіжності загальних задач.

Наведений перелік не претендує на те, щоб бути вичерпним при визначенні видів взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією. Однак, на наш погляд, він охоплює найбільш суттєві сторони їх узгодженої діяльності та дозволяє провести хоча б загальний аналіз сутності цього явища.

Питання щодо форм взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією є досить значущим для розкриття її сутності. Певним стереотипом визначення форм управлінської діяльності є розуміння її у сенсі практичного прояву цієї діяльності у конкретних діях конкретних органів та інших суб'єктів управління [171, с. 350]. У сучасних підручниках з адміністративного права під терміном "форма" розуміють вид, будь-який зовнішній вияв певного змісту. При цьому форма управління - це шлях здійснення цілеспрямованого впливу суб'єктів управління на об'єкти управління. Таким чином, форми управління показують, як практично здійснюється управлінська діяльність" [172, с. 121].

О.Є. Луньов пише, що "форма - це та чи інша управлінська дія, яка має зовнішній прояв" [173, с.26]. Інші автори, під формою діяльності, у широкому аспекті, розуміють зовнішній практичний прояв функцій державних або громадських організацій у конкретних діях [174,c.196-209; 175,c.135-146; 176, с.11-13].

Як вірно зазначає О.П. Рябченко, форма виражає спосіб існування, розвиток. Вона впливає на зміст управління позитивно або негативно: стимулює або гальмує реалізацію змісту, його розвиток. У свою чергу зміст визначає форму. Зміст управління являє собою сукупність взаємопов'язаних внутрішніх, суттєвих для якісної характеристики управління, властивостей та ознак [177, с.19-20]. На думку В.Л. Грохольского, форма державного управління - "…це зовнішній вираз конкретних однорідних дій державних органів та їх структурних підрозділів, служб, які мають управлінський характер та здійснюються в межах наданої компетенції з метою реалізації функцій державного управління" [178, c.26].

Отже, проведений нами аналіз наукових джерел свідчить про відсутність єдиного визначення форм взаємодії в цілому та форм взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією зокрема. Серед наявних дефініцій форм взаємодії варто відзначити достатню їх кількість щодо взаємодії правоохоронних органів з громадськістю, у ході оперативно-розшукової діяльності та під час досудового розслідування.

         Так, О.Д. Поліщук під формою взаємодії міліції з народними дружинами з охорони громадського порядку розуміє "…передбачену нормами адміністративного права різного роду узгоджену діяльність співробітників міліції і народних дружинників, що забезпечує оптимальні умови для підтримання нормального громадського порядку…" [161, с. 61].

І.В. Озерський вважає, що форма взаємодії передбачає структуру заходів, час і тривалість їх проведення, методи і специфіку взаємодії суб'єкта та об'єкта діяльності. Форма взаємодії виражає конкретні одноразові дії суб'єктів взаємодії організаційно-правового порядку. Під поняттям форм взаємодії слідчого і органів дізнання, на його думку, слід розуміти "…основані на законі способи офіційного та неофіційного співробітництва, які забезпечують узгоджений характер методів та засобів діяльності і доцільне їх поєднання у боротьбі зі злочинністю" [165, с. 539].

І.М. Зубач під формою взаємодії розуміє "…спосіб, за допомогою якого слідчі і працівники кримінальної міліції контактують у процесі своєї діяльності щодо розкриття і розслідування злочинів" [179, с. 284]. Інші визначення форми взаємодії мають подібну структуру й характеризують специфіку того чи іншого різновиду правоохоронної діяльності.

Таким чином, наявна теоретична прогалина щодо визначення форми взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією може бути усунута шляхом вироблення авторського поняття цієї категорії. На наш погляд, при формулюванні вказаного поняття необхідно враховувати наступні ознаки, що характеризують форму взаємодії: 1) зовнішній прояв діяльності суб'єктів боротьби з корупцією; 2) відбиття найбільш суттєвих закономірностей взаємодії; 3) урегульованість нормативно-правовими актами; 4) прояв у конкретних діях відповідних суб'єктів боротьби з корупцією і є проявом їх функцій.

Окрім цього, основним критерієм визначення форми взаємодії повинен бути функціонально-операційний аспект спільної діяльності, при якій би вона (форма), як зовнішній прояв взаємодії, враховувала б у своїй основі, перш за все, характер тих функціональних операцій, які здійснюються узгоджено суб'єктами боротьби з корупцією [180].

Отже, категорію "форма взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією" можна визначити як зовнішній прояв, урегульованих переважно нормами адміністративного права, узгоджених за часом, місцем, засобами й цілями функціонально-обумовлених дій відповідних суб'єктів у процесі боротьби з корупцією.

Стосовно до форм взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією при розробці їх дефініції необхідно врахувати наступні обставини: а) спосіб організації взаємодії між суб'єктами боротьби з корупцією; б) методи керівництва і координації спільних дій; в) правові основи організації спільної правоохоронної діяльності; г) форми прояву функцій різних суб'єктів щодо взаємодії.

Конкретизація зовнішнього прояву взаємодії здійснюється у видах форм взаємодії. На наш погляд, єдиний підхід до розуміння класифікації форм взаємодії потребує подальшої уніфікації. Зокрема, в юридичній літературі, яка висвітлює проблеми теорії управління, криміналістики, кримінального процесу та оперативно-розшукової діяльності, з цього приводу існують різні точки зору. Так, О.П. Клюшніченко виділяє дві родові групи: а) форми взаємодії, що трактуються широко, і б) форми взаємодії, що розрізняють у вузькому розумінні" [181, c.23].

В.О. Малюткін класифікує їх за трьома обставинами: а) функціонально-операційні, що визначаються оперативними функціями суб'єктів, що беруть участь у взаємодії; б) процесуальні, що визначаються процедурними правилами спільної діяльності; в) організаційні, що визначаються неюридичними, а технічними нормами …правоохоронної діяльності…" [122, c.3]. На нашу думку, ця класифікація є досить загальною, тому на її підставі важко досліджувати конкретні прояви взаємодії, оскільки вона сама може бути розподілена на дрібніші самостійні підвиди. У той же час, така класифікація місить базове положення, що забезпечує загальнотеоретичний поділ усього масиву проявів взаємодії.

У криміналістичній та кримінально-процесуальній літературі, в залежності від правової регламентації, виділяють процесуальні та непроцесуальні форми взаємодії; нормативно-правові або організаційно-тактичні [143, с.387-392]. Виділяються також й інші форми взаємодії: а) за урегульованістю нормативними актами; б) за способами здійснення співробітництва; в) за рівнем взаємодії [183, с.17].

У теорії управління основні форми взаємодії в основному групують у наступні основні блоки: а) обмін інформацією; б) спільна розробка управлінських рішень; в) реалізація розроблених управлінських рішень (при настанні певних строків та виникненні відповідних ситуацій); г) проведення інших погоджених заходів, які не були передбачені письмовими управлінськими рішеннями [124, с.510].

Отже, основним критерієм класифікації форм взаємодії у галузі боротьби з корупцією повинен бути функціонально-операційний аспект спільної діяльності, при якій би вона (форма), як зовнішній вираз взаємодії, враховувала б у своїй основі, перш за все, характер тих функціональних операцій, які здійснюються узгоджено суб'єктами боротьби з корупцією.

На наш погляд, визначення конкретних форм взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією потребує також встановлення співвідношення з головними напрямами їх спільної діяльності, оскільки це дозволяє глибше дослідити їх зміст та визначити ефективність. Більше того, класифікація на підставі визначеного критерію сприяє уточненню спеціалізації діяльності суб'єктів боротьби з корупцією щодо відповідного напряму.

На нашу думку, основні напрями взаємодії у сфері боротьби з корупцією - це групи функціонально визначених об'єднаних єдиною метою дій суб'єктів боротьби з корупцією, реалізація яких здійснюється шляхом співробітництва цих суб'єктів. У найширшому розумінні можна виділити чотири магістральних напрями зазначеної взаємодії, а саме: а) нормовстановчий; б) профілактичний; в) нормозастосовчий; г) нормоохоронювальний.