Нормовстановчий напрям пов'язаний з підготовкою, прийняттям та обговоренням нормативних актів з питань організації боротьби з корупцією в умовах взаємодії. Слід зауважити, що жоден з правоохоронних органів, які є суб'єктами боротьби з корупцією, не наділені правом законотворчості, що є виключним правом уповноважених органів державної влади. Але, виступаючи як елементи політичної системи суспільства, вони приймають активну участь у підготовці та обговоренні проектів нормативно-правових актів, у висуненні пропозицій і рекомендацій щодо подальшого удосконалення механізму боротьби з корупцією. Крім цього, кожен суб'єкт наділений правом відомчої правотворчості, що передбачає можливість створення заснованих на законі як власних, так і міжвідомчих нормативних актів з метою урегулювання питань взаємодії.

Самостійним напрямом взаємодії є профілактика корупції. Треба звернути увагу на те, що, незважаючи на ґрунтовні дослідження проблем профілактики правопорушень в цілому, саме цей напрям ще недостатньо вивчений в адміністративно-правовій науці. Не вирішують остаточно усі проблеми й нормативно-правові акти, профілактичного антикорупційного спрямування. Це, насамперед, відповідні положення Закону України "Про боротьбу корупцією", Концепції адміністративної реформи, Кoнцепції боротьби з корупцією на 1998-2005 рр., Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр. тощо, якими визначено систему заходів щодо запобігання корупційним проявам та подоланню причин та умов, які сприяють корупції [3; 62; 94; 215]. Тому, у Законі "Про профілактику правопорушень" чільне місце повинні займати норми, що регулюють загальну та індивідуальну профілактику корупційної поведінки і питання спільної діяльності суб'єктів боротьби з корупцією з іншими органами держави та недержавними утвореннями щодо попередження цих правопорушень.

Нормозастосовчий напрям полягає у втіленні у життя загальнообов'язкових правил поведінки у галузі протидії корупції. Суб'єкти боротьби з корупцією керуються загальними юридичними правилами адміністративно-правової охорони суспільного порядку, використовують аналогічні нормативні акти. Застосування загальних правил дозволяє здійснювати взаємодію у найбільш оптимальних формах.

Одним з найважливіших напрямів взаємодії є нормоохоронювальна діяльність суб'єктів боротьби з корупцією. У цьому напряму правопорядок забезпечується шляхом застосування до правопорушників заходів державного примусу, включаючи засоби юрисдикційного характеру. При цьому обсяг повноважень щодо застосування таких заходів впливу у різних суб'єктів не співпадає, що зумовлюється їх природою. Однак, стосовно предмету нашого дослідження, необхідно врахувати, що при виконанні своїх функцій суб'єкти боротьби з корупцією взаємодіють з метою виявлення, попередження та розкриття корупційних правопорушень, зібрання доказів щодо корупційної діяльності осіб, вчинення юрисдикційних дій забезпечуючого характеру, реалізації державної антикорупційної політики.

Таким чином, основними напрямами взаємодії у галузі боротьби з корупцією є: а) розробка та здійснення узгоджених заходів щодо запобігання, виявлення і розкриття корупційних діянь, протидія зрощенню корупції з організованою злочинністю; б) здійснення комплексного впливу на соціальні передумови корупції; в) розслідування та розкриття корупційних правопорушень (переважно, злочинів та адміністративних проступків), розшук та затримання осіб, які їх вчинили; г) обмін інформацією про наміри окремих осіб і способи вчинення ними корупційних правопорушень; д) внесення до відповідних інстанцій, міністерств та відомств пропозицій щодо усунення виявлених причин та умов, які сприяють корупції, та пропозицій щодо змін та доповнень чинного законодавства.

Враховуючи положення теорії управління щодо форм взаємодії, а також основні напрями взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією в рамках правоохоронної комунікабельності, до конкретних форм такої взаємодії ми відносимо:

1.У реалізації державної політики боротьби з корупцією: а) проведення спільних засідань колегій міністерств і відомств, що взаємодіють, оперативних нарад керівників, їх структурних підрозділів з метою розгляду найбільш актуальних проблем боротьби з корупцією, прийняття узгоджених рішень щодо реалізації державних програм боротьби з нею, виконання законів та правових актів влади України з питань боротьби з корупцією; б) розробку та реалізацію спільних планів, програм боротьби з корупцією; в) видання спільних відомчих нормативних актів, регламентуючих порядок взаємодії під час реалізації правових актів органів влади України, та здійснення заходів боротьби з корупцією, у тому числі інтегрованої в організовану злочинність; г) створення спільних робочих груп для вивчення окремих проблем боротьби з корупцією та розробки пропозицій щодо їх вирішення; д) надання бригадам у складі працівників відповідних міністерств і відомств комплексної практичної допомоги підпорядкованим підрозділам у реалізації правових актів, програм боротьби з корупцією, виконання спільних рішень колегій та оперативних нарад центральних органів, удосконалення форм взаємодії між їх підрозділами на місцях; е) підготовку та подання до органів влади інформацій про стан боротьби з корупцією, пропозицій про заходи щодо її поліпшення.

2. У здійсненні упереджувального впливу на соціальні передумови корупції, усуненні причин та умов, що їй сприяють: а) розробку та подання до проектів державних програм боротьби з корупцією погоджених пропозицій з питань попередження корупційних правопорушень, у тому числі загальної та індивідуальної профілактики, запобігання найбільш поширеним видам цих правопорушень; б) взаємне інформування правоохоронних органів про виявлені ними в процесі здійснення своїх функцій причини та умови, що сприяють корупційним правопорушенням, безпосередня боротьба з якими віднесена до компетенції іншого суб'єкту боротьби з корупцією; в) погоджене визначення та нормативне закріплення переліку інформації, оперативний обмін якою може сприяти своєчасному запобіганю корупційним проявам; г) спільне вивчення проблем попередження корупції і розробка пропозицій щодо їх вирішення; д) підготовка та внесення до відповідних інстанцій, міністерств і відомств спільних пропозицій щодо усунення причин та умов, що сприяють вчиненню корупційних правопорушень.

3. У виявленні, припиненні, розкритті та розслідуванні корупційних правопорушень (переважно злочинів та адміністративних проступків): а) своєчасне інформування суб'єктами боротьби з корупцією один одного про відомі їм факти підготовки чи вчинення корупційних правопорушень, розслідування яких покладено на той орган, якому про це повідомляється. Забезпечення вжиття підпорядкованими підрозділами невідкладних заходів щодо запобігання таким правопорушенням, їх припинення, затримання осіб, які їх вчинили, збереження слідів правопорушення до прибуття працівників іншого органу; вирішень їх згідно з кримінально-процесуальним та адміністративним законодавствами; б) визначення спільними нормативними документами порядку взаємодії підрозділів, задіяних у розкритті та розслідуванні конкретних видів корупційних правопорушень з детальною регламентацією дій цих підрозділів; в) створення спільних груп з числа працівників взаємодіючих структур для здійснення у межах визначеної законодавством компетенції заходів щодо виявлення, розкриття та розслідування небезпечних корупційних діянь, вчинених із залученням організованих злочинних угрупувань та тих, що мають міжрегіональний та міждержавний характер або набули великого громадського резонансу; г) використання (за взаємним погодженням) працівників правоохоронних та інших органів як фахівців для участі у викритті корумпованих злочинних груп, проведенні криміналістичних та інших експертиз і досліджень, для дачі консультацій; встановлення посад таких працівників у підрозділах, встановлення порядку їх залучення; д) взаємообмін інформацією, що міститься у централізованих банках даних як правоохоронних органів, так і подібних банків інших структур; спільне визначення порядку надання та користування такою інформацією при розкритті та розслідуванні корупційних діянь; е) створення спільних банків даних про осіб, які займаються або можуть бути причетними до злочинів корупційної спрямованості, а також банк міжвідомчого користування для накопичення нормативної, управлінської, аналітичної, наукової, методичної, довідкової та іншої інформації, в тому числі із зарубіжних джерел, з питань запобігання корупції та боротьби з нею; є) виділення із штатних структур державних органів працівників, відповідальних за організацію взаємодії з підрозділами як правоохоронних органів, так і інших державних установ.

4. В удосконаленні правової бази боротьби з корупцією: а) спільне вивчення практики застосування законодавства щодо боротьби з корупцією з метою розробки єдиних рекомендацій для його використання, виявлення недоліків та прогалин і підготовки пропозицій щодо їх усунення; б) обмін інформацією про практику виконання правових актів з питань боротьби з корупцією та проблем, які при цьому виникають, пропозиціями та рекомендаціями щодо їх вирішення; в) створення робочих груп за ініціативою органів, які ведуть боротьбу з корупцією, для підготовки нових законопроектів, пропозицій про зміни і доповнення законодавства; г) направлення законопроекту, підготовленого одним суб'єктом іншим з метою опрацювання щодо зауважень та пропозицій з питань, які стосуються їх компетенції; д) спільне обговорення керівниками відповідних органів законопроектів, що стосуються питань боротьби з корупцією та вироблення узгоджених рішень.

Необхідно відмітити, що багаторічна практика взаємодії, постійно доповнюється новими формами та дещо випереджає рівень теоретичних розробок у цій сфері.

Проведене нами анкетування серед працівників правоохоронних органів показало, що найефективнішими формами взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією вважається: спільна участь у реалізації заходів щодо боротьби з корупцією - 33,3% опитаних; спільна розробка заходів щодо боротьби з корупцією - 22,6% респондентів та обмін інформацією щодо фактів корупційних діянь - 20%. А 13,3 % опитаних вважають ефективними усі названі нами форми взаємодії [Додаток Б, Табл. Б.1].

Вказані вище різновиди форм взаємодії знаходять своє втілення у конкретних діях суб'єктів боротьби з корупцією. Найбільш ілюстративним, на наш погляд, є результати спільних дій підрозділів МВС, СБУ та прокуратури щодо виявлення організованих злочинних груп з корумпованими зв'язками, порушення кримінальних справ про злочини, що мають ознаки корупції за матеріалами один одного, спільне планування заходів щодо припинення, розкриття та розслідування корупційних злочинів, складення протоколів про корупційні правопорушення працівникам СБУ та прокуратури за матеріалами працівників інших правоохоронних органів, розробка міжвідомчих наказів щодо боротьби з корупцією тощо.

Вищевикладене дозволяє зробити ряд узагальнень, що стосуються форм взаємодії у галузі боротьби з корупцією: взаємодія не є абстрактною, вона завжди має предметний характер, який знаходить своє відображення у конкретних формах спільної управлінської, оперативно-розшукової, криміналістичної, кримінально-процесуальної та іншої діяльності; форми взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією взаємопов'язані з єдиним комплексом заходів боротьби зі злочинністю; вони сприяють її ефективності у розв'язанні задач боротьби з корупцією.

Спільне виконання покладених на суб'єктів боротьби з корупцією завдань вимагає, щоб їх діяльність базувалася на чітко визначених, однакових для усіх засадах з урахуванням особливостей сфери суспільного життя, яка потребує врегулювання.